Я не скажу, що я вкрай начитана людина, але те, що мене цікавить – я читаю. Я не ставлю собі за мету “проковтнути” книгу, яка просто в мене не “лізе” – мною не сприймається. Поки не час вміти знати! Може згодом, а може зовсім ніколи. Але я, можливостями дарованими мені з дитинства, розвиваю себе так, як “душа веде” – “як мені зручно”.
Иноді веду розмови про мову, потім чую: “по тобі філ. фак. плаче!”. Я не знаю, можливо! А, можливо, я і не був би Олегом Левченко, якби не вчився на “режисурі”. Мабуть, так і не відчув б у собі схильність пройматись сценою: з актуальним “бути”! Розумно побачити реальний світ для своєї творчости, живучи сценою.
Усвідомлюючи те, що пишу і перечитуючи своє ж написане, бачу сухість слів, без настрою, яким, начебто, я ділився. “Повний абзац” – все що написано – тільки слова. Усвідомлюю, якщо слова настільки мертві, то який “к бісу” в мені талант? Може все це просто брехня: “сци в глаза – божа роса”? Маєш один висновок: чим більш просте ставлення до своєї творчости, тим, як не дивно, вона комусь більше подобається. (Спостережено!). Чим більше зневажаєш у собі автора і творця – тим вільніше себе почуваєш у доборі слів, думок, настроїв, тим легше висловлюватись собі, як поету; хоча у це слово вкладають якусь одноманітність, як чуєш це з чужих вуст, у свою адресу, залишається просто ніяковіти. Але “вбивати себе у собі повільно навіть із насолодою…” (слова Тетяни Павлінчук) дуже приємно. Приємно просто вихлюпувати себе, як даровано фантазією, на власний розсуд, а не чужий суд.
Багато малих та, начебто, незначних дрібниць впливають на творчість. Відбувається це у спілкуванні з иншими авторами різних поколінь, різних професій: робиш відбір і виводиш свою оцінку, створюєш і придержуєшся свого погляду, хоча допускаєш у нього инші думки, не відчуваючи, поки молодий, і на мою думку, без привілеїв, небезпеки, для власного творчого іміджу. Легко бути не від кого залежним – почуваєш себе справді поетом!
Ну ї (крапки над і?)?.. З чого я починав? Звісно з того, що я писав – просто писав. Мені подобається процес писання, незалежно від того “про що?”. Головне, що творив, і бажаючи щось казати, ділився.
Колись: “А прочитай нам дещо з того що пишеш?!” – для когось це просто цікавість, а для мене – незручна ситуація.
Чому я почав писати? З дитинства я мав комплекс меншовартости. Це стало одним з рушійних сил у моїй творчості, мене весь час не могли вислухати, я весь час, коли ділився думками, дуже ускладнював їх, і мої батьки не могли до кінця мене вислухати, не було терпіння! Це мене “обурювало” і у маленького хлопчика (О.Л.) виникало бажання все-таки щось казати. Я вибудовував якісь невиразні слова, але щиро і відверто ними ділячись, мав у відповідь, умовне, хі-хі. Я починав бути “равликом” – ховатись у “будиночок” своєї свідомости. Я ставав (як це б ґлобально не звучало) на шлях аналітичних порівнянь. Я і до цього часу залишаюся дуже чутливим до специфічностей чужих бачень, як будь-хто. Ліпше свої почуття тримати в собі. (. …) …тримаючи щось більше у собі…
БІОҐРАФІЧНЕ
Розписуючи потроху ручку, і не одну, я помітив, написане мною має якусь привабливість, цінність… після чого я замислився, а чи не спробувати мені трохи серйозніше ставитися до того, що я пишу, ась поет з мене вийде? Маючи вже деякі досягнення у своїй творчості та орієнтуючись на них (це почуття, орієнтування на самого себе, не позбуває мене відносно довго), я почав цікавитися літературою (?цікаво!цікаво!). Так одкривши для себе російську класику ХІХ ст. сподобав творчість Ф.Тютчева. До речі, читаючи весь час про мене, ви думаєте, що я писав українською мовою, то не так. Навіть цікаво згадати: десь у перших класах російської школи, мені подарували “Малий Кобзар”, рівень подарунка якого дуже не вподобав: невже я коли-небудь буду його читати? [Так думав Олег Левченко, що з раннього дитинства знав лишень російську мову]. Олег Левченко навіть і не запідозрював, що прийде час і він не тільки прочитає «Малого Кобзаря», але й буде спілкуватися так, як (увага, лірика!) спілкуються кобзарі – поетично!
Розписуючи не тільки ручку, цікавлячись не тільки думками та творчістю авторів, й аналізуючи пошуки авторів, критичні погляди Брюсова тощо, спало на думку: а якби я писав не тільки російською але й українською? Двомовний автор – це цікаво! На той час мого літературного усвідомлення я сподобав крилатий вислів Чехова “Скільки мов ти знаєш – стільки ж разів ти людина”. Захопившись тим, що я можу бути не одноманітним – мене це заохочувало. Згодом, набуваючи літературного досвіду, питання одноманітности почав вирішувати иншим шляхом. А поки що я “зависав” як двомовний поет. Українська мова була просто красивою цікавинкою, але, мабуть, в тому сила будь-якої мови, що вона своїм багатством потроху захоплює тебе, тим більш, якщо ти причетний до літератури, а потім веде. Набувши своєрідного баґажу двомовних віршів, що в більшости своїй були позбавлені класичної форми, але в яких вгадувалась музика і бажання бачити цей світ, якраз на необхідному для мене етапі мого літстановлення, коли “вже було що читати иншим”, був започаткований літературно-поетичний клуб “Перевесло” у лютому 1997 року (керівник Галина Руссу 1997-2002 рр.), де я вже зміг не тільки висловитись й поділитись творчими думками, але й почути инших людей та ті зауваження, що були просто необхідні для моєї творчости. Саме там я пізнав, що таке класична форма, якою буває поезія, відчував: наскільки актуальна вона у наш час. Багато що пізнавалось у дискусіях і в оцінці літературної та мовної ситуації в Україні. Саме тоді газета “Віче” представила мене віршем “Я від весни хмелію”. Потім обласне літературне об’єднання ім. Б. Тена, конкурс “О мово моя, душа голосна України” де в 1999 році став переможцем на обласному рівні.
Рецензія Валентина Грабовського, що він давав кожному молодому поету, для мене була більш приємною, ніж відібрані ним мої твори. “Вірші Олега привертають увагу своєю щирістю і життєрадісністю, яскравим буянням барв і глибокою задумою. Є всі підстави твердити, що цей юнак може стати одним з найсильніших ліриків Поліського краю…” Ось таким я зустрічав свою “21 весну”.
Наприкінці літа 1999 року виходить моя перша збірка “Подих”, рецензію до якої написав Петро Білоус, також написавши рецензію до літературно-мистецького альманаху “Зустріч ‘99”, який довелось мені орґанізовувати.
Повертаючись до творчих пошуків відзначу як з двомовного почав відбуватися український поет. Потреба в освоєнні української мови змусила мене збирати українську бібліотеку, а головне словники. Придбавши словник Бориса Грінченка і захопившись ним, я не тільки оцінив велич української мови, а й усвідомив якої багатобарвности втратила українська мова на наших устах. Оцінивши, що повноцінність автора є постійна праця з однією мовою, вирішив, раз і назавжди писати і працювати тільки на українську літературу. Витворивши собі лозунґ: досить впливів однієї мови на иншу! Ось так і змінюються погляди, що не заперечую я і в майбутньому! Хоча з кінця 1998 року і перейшов писати українською, розмовляв у побуті російською; тільки на літературних засіданнях був “як риба у воді”. Правда дитини – це воля батьків! Так от: я позбувся російської мови! Зі вступного екзамену до Житомирського училища культури і мистецтв ім. Івана Огієнка, я представив себе україномовним, цікаво навіть було спостерігати здивування людей, коли мені доводилось цитувати дещо російською мовою. Постійне перебування в училищі з дня у день, як тривала сесія, українська мова, як невимушене явище мого “еґо” увійшло у побут родини. Цим я не тільки пишаюсь, але й вважаю себе щасливою людиною! Я бажаний!
Олег Левченко, м.Житомир.
**
ВІД ЖИТТЄПИСУ ДО ПОШУКІВ
Що змушує людину писати? Невже якесь потойбічне бажання? Якесь веління Сил Згори? А може просто пошук самовираження, можливість усвідомити: “Що я є – людина. Що я, як людина, варта того, щоб мене нарешті слухали; коли слухають, щоб мовчали.” А може це просто бажання втекти від усього світу, сторонньо споглядати його та аналізувати? Наче за порадами психологів – вихлюпнути те, що наболіло. Бажання висловитись, тому що хтось вчинив біль? А може писати – просто, як миттєвий флірт, жарт (сказати і забути)?! Просто гра! Може це щось більше ніж вищеназване “Згори” – можливість самовираження, біль, захоплення?..
Григір Тютюнник сказав: “Біль та любов народжує письменника – іншого шляху не існує.” На мою думку саме ця думка – найдостовірніша. Можливість казати не вголос – це можливість показати крізь знесилення – силу, крізь душевну травму – почуття, крізь безцільність – пророцтво, крізь безславність – крик…
Доводиться зустрічати авторів, що уникають можливости читати свої твори вголос. Такі люди бояться оголити свою творчість, сказати нею правду. Вони навіть не бачать своєї присутности у цій правді.
Світ людини ґлобальний як космос. Початкуючи, моїй творчости були притаманні такі риси, як: жити в самому собі – “перебувати у власному соку”. Звісно, це не було розвитком, але це було чудовою можливістю усвідомити своє творче виснаження. Як для творця – це важливо. Повторюватись – для мене стало не творчістю. Творчість – це праця. Творити – це долати думки, почуття, переживання, щоб дослідити їх природу (припускаю просто таку думку).
У своїй першій збірці “Подих” (1996 – 1997 рр.) я говорив про музику, настій, ритми, дихання, кольори, думки. Я їх прагнув бачити в природі та у собі. Коли я відчував, що заторкнуті мною теми вже вичерпані, тоді я шукав можливості розбурхати в уяві те, що не хвилювало мою фантазію. І тоді я звертався до тем імпульсивного вітру, “вируючого неба”, “нестримного танцю”, "жестів стрімких”, подиху, що не віє, а несеться, мчання в зиму, розривання тернів, а якщо зникання – то рвучкого. Ось так у зовнішньому спокої слів була – дія. Дія замкнена в мені – почувалась замкненою класичною формою вірша; за принципом: більшість енерґії має форма!
Розуміючи, що я знову себе починаю вичерпувати, це навіть стосувалося словникового запасу, творче нутро, щоб не деґрадувати повторюваністю, почало боротьбу із собою. Будь-який стан пошуку, так-як він є хворобливим, має для розвитку свої плюси.
Зверніть увагу на те, що письменника не покидатиме почуття: “Не все сказав!”
Після цікавого знайомства з творчістю Максима Рильського, я збагнув: те, що хочу написати – вже давно написано (!). І навіщо когось повторювати?
Я на початку літературної творчости мав бажання вивчати філософію, бо, як я гадав, відчував у собі деякі філософські здібності. Це сприяло якомусь визначенню у своїх пошуках: дотримуватись однієї концепції. Так розвив усвідомлення: що є для мене розум, що є почуття. Простежуючи свою творчість, до цих тем я звертався найчастіше; навіть схильний зараз. Але це не виправдовує мене, бо вважаю це за тупцювання на одному місці.
Так, як був час коли я писав українською та російською мовами, а у першу збірку я вирішив узяти тільки твори українською, то виникала потреба зафіксувати твори російською, за їх суто російськість. Але був конфлікт із самим собою: якою мовою жити? Як свідомий себе українець з тезою: хочеш краще знати рідну мову – роби переклади, – зробив переклад своїх російськомовних віршів – просто я їх хотів чути українською! У 2000 році вийшла моя друга збірка – збірка перекладів “Камертон почуттів”, “Камертон чувств”. Теза з якою я починав братися до перекладів була: “Хочеш краще знати рідну мову – роби переклади”. Виходить так, що на Житомирщині це перше поетичне видання, що презентує порівняльну творчість з російської українською, не забуваючи, що таке практикував журнал “Авжеж”, та практикує Міха Коземиренко (циганський поет). Мені на той час було необхідно усвідомити себе як українсько-свідомого автора. Коли книжку почали читати і аналізувати, то вийшло так, що більшість російськомовних житомирян усвідомлювали книжку тільки як російськомовну із своєрідним додатком української версії, а більшість україномовних воліли бачити книжку тільки як україномовну із недоречністю існування у ній російської. Отож моя книжка, як і мені хотілося, спонукала різних людей, а особливо літераторів, на мовні зауваження.
Будь-який протест активізує розвиток.
Якісно не орієнтуючись та не експериментуючи з пошуком чогось свого, спонукало мене замислитись: що я презентую для літератури своєю творчістю? Достатньо було почути від професора Житомирського державного педаґоґічного університету Петра Білоуса одне речення про класичний за формою доробок моїх творів до одної ґазети: “Повір, так багато пишуть”, я переглянув ставлення до своєї творчости і почав працювати у иншому річищі. Так почались верлібри, білі вірші, гра зі словами, зорові поетичні експерименти (про поняття зорове (візуальне) я дізнався пізніше, від Юрка Ґудзя). Слово стало для мене глиною, з якої я почав ліпити, а не висікати з каменю.
Раніше волів розуміти експеримент, гру, флірт у творчості, тільки як чудовий гумус, на якому має з’явитися щось цікаве, нове: більш довершене та класичне. Чітко, я і сам собі не міг нормально це роз’яснити. Оцінюючи поезію, як таку, що мусить обов’язково мати класичну форму (правильну), непомітно, але яскраво, для себе, усвідомив: на цьому етапі, я себе, як поет, вичерпав і варто шукати нові можливості самовираження. Звісно, будь-які етапи творчости є хворобливими, але вони цього ватрі.
Одну з головних тез, що має носити в собі автор – є експеримент.
Ви коли-небудь тримали у руках глину? Незабутнє відчуття! Згадайте, як у пальцях розминається глина (навіть пластилін), розплющується, рветься, наче тісто, ліпиться – що завгодно! Знаєте, ось такою є справжня творчість! І перебування у ній має бути саме таким!
Коли я читаю будь-яку поетичну книжку, мене не полишає відчуття бачити багатосторонність автора. Чи цікаво вам постійна міґрація одного і того ж автора з однієї в иншу книжку? Знаєте, так, як вивчають Шевченка, у ньому нічого свіжого не залишається і це є сумним фактом. Для додаткових прикладів згадуйте акторів, що ніяк не можуть вийти з одного образу в різних телевізійних фільмах. Творча людина має не боятися та не приховувати собі, казати “правду-матку” з позиції свого життя, переступати через своє “Я”, свої твори, щоб рухатись!
Спостеріг за собою: простіше ставлюсь до своєї творчости – цікавішою вона стає.
“Біль та любов народжує письменника – иншого шляху не иснує” (Григір Тютюнник).
Хто такий поет?
До поетів я відношу будь-яку творчу людину, що поетично мислить. За моїми спостереженнями, поетів можна поділити на дві ґрупи: люди, що пережили у житті біль, зазнали душевних травм, приниження, глузування, та люди, що схильні до світлих тем, є шаленими оптимістами, правдоборцями, життєлюбами. Спостережено: одна і та ж людина переходить зі стану людей першої ґрупи у другу. У літературі присутня і третя ґрупа: прошарок людей, яким не довелось зазнати психічних травм. Такі люди у своїх творах схильні до будь-яких тем, у більшості з них – до неґативних (пошук болю) і тому, з’являються настрої про смерть, суїцид, руйнування, неиснуюче кохання тощо. Мабуть, людей третьої ґрупи можна віднести до першої, але такі люди просто не зазнають білю, придумуючи його для себе у своїй творчости. Українці довгий час були під “ярмом”: хекали несучи його, скаржились на долю, конали, але тягли за собою плуга, і будемо його ще довго і довго тягти, бо земля того просить. Чи не нагадує вам цей щось із садомазохізму? Отож! Маю чудову можливість аналізувати українську творчість.
У будь-якого автора може відбуватися перехід з одного стану творчих пошуків у инший, і це виправдано. Доречно, що багато творів не читабельні без біографічних відомостей автора. Біоґрафія зосереджує і спонукає до розуміння творчого баґажу.
Так, як я є молодою людиною, спілкуюсь із молоддю, що причетні до літератури, то доводиться відчувати наші настрої, роздуми і так, як ми робимо з того висновки, спробую надати загальну характеристику усім різним нам:
– людина, що заявляє про себе: “Я Є!”. Людина, що намагається проаналізувати цей світ, його копіює, не відчуває дискомфорту, схильна до експерименту з проґресивним фіналом, має: схильність до крайнощів, відсутність страху перед світом, свою філософію до речей, є: аполітичною, схильною до анархії (індивідуал анархізму), закоханою у божевілля. Припустимо, що така ж молода людина могла бути і в радянські часи, і на початку ХХ століття, й у часи Івана Котляревського, але елементи звичаїв, потреби часу, проблеми суспільства і різнять нас.
Чим зараз живе моя творчість, крім постійного пошуку тем, форм, настроїв, ідей?
Я просто спостерігаю за стосунками між людьми, реальними подіями, поведінкою викладення думок. В мені працює молодий актор і режисер. Я відчуваю людей, я не поспішаю робити висновки, висновки дає поведінка людей. Я не придумую і ця правда для творчости є дуже цінною. Жити сценою – це бачити її. Жити поезією – бачити як її будуть читати.
Поет – не пророк! Він такий саме ж пророк, як художник, скульптор, музикант, артист, балетмейстер, архітектор, землероб. Людина, що причетна до слова, і фіксує хвилинні настрої, думки, репліки непомітні для людей, що їх виголошують, через рік-два стають відкриттям – вони спрацьовують і ми бачимо дію. “Слова мають матеріяльну силу”. А поет (публіцист, прозаїк, афорист, філософ), який лишень занотував настрій, думку, репліку, що не була вагомою колись, стає пророчою зараз. Так, як наше суспільство трохи “гальмує”, то поетів розуміють після їх смерти. Взагалі, пам’ятники на цвинтарях –виглядають дуже оптимістично. Поет – не пророк, просто влучно вміє слухати!
~28.04.01.
Ми (літератори) обмежені словниковим запасом. Ми потребуємо словників. Словники обмежені багатством мови, а поет бажає бачити свою поезію свіжою. Тому виникають питання: як з цим боротися і чи варто боротися? Якщо боротися, то маємо хоча б шляхи:
– глибше вивчати словники з діялектичними, застарілими та маловживаними термінами;
– послуговуватись словниками іншомовних слів, щоб поезія “розкучерявилась” філософськими та технічними термінами і значеннями;
– створювати на базі рідної мови неолоґізми.
Чи варто це робити? Це все одно: чи пливти за течією?
У кого яка мета!
Може, легше зійти на берег?
Більшість людей не сприймає те, що вважає елітарним меншість. Тому поезія, перебуваючи у меншості до публіцистики, сприйматиметься, як дивина, а людей, що нею захоплюються – диваками. Для мистецтва – така неприродність у поглядах є неприйнятною.
Запити (читача) керують попитом (книжкової) продукції – так є у вреґульованих ринком країнах світу. Звісно у цьому є свій плюс: активізація літературної діяльности, але є і свій мінус: в умовах нашої освіти, коли випускник школи свідомий процесів у літературі на рівні молодих авторів-60-десятників, після яких 40 років “летять у трубу” (2000 труба 1960 = 40), про які смаки тут може йти мова? Такі студенти, що хочуть творити, будуть закривати прищіпкою носа, на твори клясиків, крутити пальцем біля скроні на модерну літературу й обиратимуть дешеве “чтиво” великої і нероздільної російської літератури. Україно, у тебе велике майбутнє!
Наш час надає чудову можливість писати і друкувати що завгодно, не орієнтуючись на смаки ПОПсованої публіки. Сучасний літератор пише до абстрактного читача. Час зробить свої корективи.
Зрозуміло, що потреби читача керують ринком. Зрозуміло, що в наш скрутний час соціяльних змін на першому місці стоїть потреба десь підзаробити і за якісь кошти прохарчуватись і одягнутись. У цій ситуації поет, як творець, не є творцем, бо його творчість не споживча для когось – це просто, як наслідок чогось, того, що є тільки цікавим для автора.
У наш час, будь-хто відданий самому собі. “Ваші проблеми потрібні лише вам!” Перебуваючи у такій ситуації будь-який літератор орієнтується на свій смак, може робити все, що цікаве йому. Тому і виникає те в творчості, що не розуміє більшість. Бо виправдано це тим, що ніхто не переймається літературними проблемами цієї більшости, починаючи від владних структур.
Отже, потреби читача обмежені порнокартинками, а українська (дай Бог сучасна) література обмежена якщо не “шухлядою” то тиражем.
Є такі речі в поезії в яких ми маємо перебувати постійно. Це перш за все мова, якою ми пишемо; цінності, що незаперечні в нашому житті; ставлення до набутого досвіду усіх поколінь та культур; ціленаправленя творчої позиції; якнайширше усвідомлення: що є поезія?
Немає жодної людини, що не є споживачем… (місце для фантазії). Також немає жодної людини, що в більшій чи меншій мірі не є творцем.
Усі ми щось споживаємо, й у щось уживаємось, щось застосовуємо, використовуємо. В той самий час, або поза ним, ми маємо змогу творити, виробляти, відтворювати, доповнювати (доробляти). Займає наш час, як споживання, так і творення.
Поет, що фіксує свою творчість – хоче того чи ні – споживає, тим самим, розвиваючи теми, якщо… якщо поет є мислячим споживачем. Тому й висновок, для плодотворної творчости, будь-хто має бути мислячим споживачем.
Можна читати поезію виправдовуючи або критикуючи автора, обов'язково маючи своє ставлення. Смаки різні! Повторюсь: “спостеріг за собою: простіше ставлюсь – цікавіше виходить”. Поезія для мене стає безболісною. Виникало питання: як? Зараз я знаю як! Висновок: потрібно усвідомлювати своє ставлення до творів. Не бути ж нам Гоголем, що переписував свої “Мертві душі”, весь час залишаючись незадоволеним власним твором? Звісно, що і у нього було своє ставлення.
Творчість проґресує, коли написаний твір, одразу ж по написанню, перестає для автора являти цінність, мати суттєве значення.
Духовні ми, чи не духовні, забобонні, чи незабобонні, але шкребе якесь таємниче майбутнє. Доводити чи ні, але простежується цікава лінія: поети – пророки своєї долі (красиво сказано!), прозаїчніше: поети проґрамують свою долю. Ми свідомо своєю творчістю робимо те, що має з нами відбутися. Якщо спробуємо позбутися деякої забобонности, то не забуваймо, як у наш час культивуються серед молоді розмови на теми суїциду, шизофренії, божевілля, садомазохізму. Бог з нами! Лишатиметься творчість.
Дещо про форму в поезії. Вона, звісно, надає думкам привабливости, легкости, своєрідного ґіпнозу, після якого хочеться ще такого, і ще хотітиметься. Під цим ґіпнозом починають писати. Народжуються нові автори. Але стикаються усі з обмеженістю форм, рим, думок. Чому думок? Тому що форма вірша не дає змоги казати так, як прозою. Обмежуються думки; рими – обмежують тематику… Отже?.. (місце для ваших роздумів).
У поезії головною не є тільки форма, поезію поціновують за поетичну думку. Для прикладу полистайте Біблію – вона, якщо не забули, складається з віршів. В справжній поезії думка переважає за форму.
Не соромтесь, перш за все собі, казати правду! Світ, що нас оточує та дійсність у якій ми перебуваємо – незаперечний факт того, чим живемо. Якщо ми справжні поети (незалежно, яке тлумачення вкладати у це слово) – ми маємо не уникати правди! Поет поза настроями суспільства, може сприйматися як дивак, а також… (дозвольте собі думку про пророків). Начебто, в одній особі не може бути окремо поета від людини, але зазвичай, творча людина – дволиця: у житті перебуває в одному стані, а в творчости в иншому. Якщо поет відштовхується в темах від життя – наскільки він правдивий? Поезія має бути правдою життя, або приємною, красивою правдою? Творчість дотворює, доробляє, доповнює наше суспільство. Поряд з цим, творчість як віддзеркалення, відображення суспільної правди. Взагалі, у кожного своя (!) творчість.
Поет – це не є покликання, це є самозбереження – уникання від постійних думок, почуттів, фіксуванням на папері. “Розілляв” душу – і стало легше. Неординарна поезія – це звільнення від сучасного стресу, своєрідного божевілля (неприродностей). Поет розвиває себе, надаючи місце новим ідеям, переживанням, замість усього попереднього у творчості.
Одна з поганих рис у творчості, як і в житті – звичка. Ми звикаємо мислити, звикаємо писати, щось із чимось асоціювати… ми – узагалі є ходячою звичкою… Прикро! Святість поетична відчувати себе модерним!
Нормально иснувати в стані нашого часу можна лише перебуваючи у грі. Творче ставлення до будь-чого, навіть смерти, – звільняє розуміння: сприймати. У творчій грі людина позбувається комплексів (Ісус натякав на дітей!).
Я мирюся з тим, що хтось, незважаючи на мене, слухає свою улюблену музику, або курить, прямо поряд мене, намагається переконати мене у своїх поглядах, або не вміє вислухати мене до кінця – я на це нічого не кажу, бо всі ми схильні мовчати, не воліти доводити! Ми – миримось, незважаючи на будь-що. Понад 10 років українська нація терпіла – і терпітиме! Я – мирюсь! Отже, головна частка мого нутра – миролюбність. Ваше стикання з оточуючим світом, у переважній більшости, вирішується шляхом примирення, або уникання, або погодження (приймання на віру) – створення цілісности.
Коли ви знайомитися із літературою, ви і її приймаєте такою, якою вона є – отже Ви миритеся. Узагалі, немає сенсу протестувати! За що боротися? Це не вартує наших нервів! Художність слова – та, що твориться зараз, нам лежатиме / на лежатиме / тим лежа нам / тим нам лажа / … І що вам з того? Вам пофіґ, бо все це иснувало вже давно, а ви, ваші родинні обов’язки иснуть зараз, незалежно від літературного процесу. Нам (!) пофіґ думати сторонніми речами та про когось – стороннього!
Олег Левченко, м.Житомир, 2004 р.
**
Я займаюсь чеканням неіснуючого часу.
Я знаю, що чекання часу "тут", це вже давно не "зараз".
Моє творче "Я" живе поза межами реального часу.
Мій час лежить у ґеометрично правильній площині слова - слова, що народжене не для паперу, а для дії. Повірте моєму мовчанню!
Я - ґеній, але мене ніхто не розумітиме бо я живу постмайбутнім. Ґеніїв розуміють посмертно. Наш час - майбутній! Тому я і є ґеній, звичайний собі ґеній, народжений, щоб жити, а не бути визнаним... Не люблю звичок!
Звільнення від земних болей - обіцяли усі Духовні Лідери: Хтистос, Будда, Маґомет, Сократ, Орій, бо-зна хто иньший, як одні з творців післямайбутнього, уже поміж нас! Ми народженні бути не з цим часом! Післямайбуття наших творів - це поезія вашої тіні на білому тлі нашої творчости!
Олег Левченко
**
Я займаюсь чеканням неіснуючого часу.
Я знаю, що чекання часу "тут", це вже давно не "зараз".
Моє творче "Я" живе поза межами реального часу.
Мій час лежить у ґеометрично правильній площині слова - слова, що народжене не для паперу, а для дії. Повірте моєму мовчанню!
Я - ґеній, але мене ніхто не розумітиме бо я живу постмайбутнім. Ґеніїв розуміють посмертно. Наш час - майбутній! Тому я і є ґеній, звичайний собі ґеній, народжений, щоб жити, а не бути визнаним... Не люблю звичок!
Звільнення від земних болей - обіцяли усі Духовні Лідери: Хтистос, Будда, Маґомет, Сократ, Орій, бо-зна хто иньший, як одні з творців післямайбутнього, уже поміж нас! Ми народженні бути не з цим часом! Післямайбуття наших творів - це поезія вашої тіні на білому тлі нашої творчости!
Олег Левченко
**
Уривки для прози
**
- О, я завжди маю що назути на свої копита. Я, копита, завжди кажу на свої ноги. Ви не дивуйтесь. То, мабуть, ще з цоря Гороха, як люди ще їли майонез лопатками від взуття, сало з мацою, мацу зі шкварками... ой, що це я розпатякалась! Ну все, поскакала!..
11.05.04.
**
Він підписував всої вірші завджи неправильним числом. Боявся наврочити або на свій твір, або на себе, або на місце його у часопросторі, надаючи цьому містичного значення - впливу на майбутнє.
11.05.04.
**
До 50-ти якось не наважуєшся експериментувати зі свлїм віком, а вже після нього починаєш крутити: 51 -> це 15 рочків, 52 -> це 25 років і т.д. і т. п. поки не настане 55... як мовиться: "як вже не крути і так 55 і так 55". Тішить лише одне, що у віддзеркаленому відображенні виглядатиме як 22 роки, а після 55 нагадує, як до 6 років тому не рипався, тож не рипайся, поки вже не ті... Й чекатимеш свого першого повноляття - 16 років.
**
Коли я йду, я завди полюбляю полишати увімкнене світло в кімнаті. Знаєш, приємно коли приходиш у світлу кімнату!
12.05.04.
**
А на весні солдати скубають квітки біля облвійськомату
Яка весна - такі і ідіоти! (Збулися мрії ідіотів Ю.Ґудзь)
Якщо якісь і інували поняття про поезію, то це тільки неправильні уявлення.
А ґантелі в подарунок загортають в целофан
У торговому центрі продають з однієї сторони - зброю, а з іншого дитячі іграшки.
І бачити священника на якому майорить увесь чорний одяг.
Га-ма-нець гавкатиме!
Нігтем підкреслюючи потрібні місця ґазетних статтей.
Ребра рейок крізь землю зволожені пнуться назовні
Образ (як карма нашого народу): Дідок, що ледь переставляє ноги спускається з тродейбусу на город тримаючи у руці мотузкою скручі лопату, сапу, вила.
І та бабка, що тала схожою на старого пса, який не добачає, не дочуває, але гавкає й гавкає не тільки не чужих, вже й на своїх.
Коли було мені 12 градусі я проснувся. Так світ побачив мене.
Нам услід падали краплі
Можливо динозаври колись були янґолами
ідентиfackаційний номер
Рівень духовної культури у будь-якій державі визначається: яке місце займає у ній поезія. 4.05.04.
Олег Левченко, 06.05.2004 р.
**
Фраґмент № (відсутній)
Вереда 1; Абзац 8976
уламок 2 Л-38 Травмована кров: кліпоезія / бібл. МҐN, вип.21, 2004, - ?
www.ravlyk.iatp.org.ua “Жвавий равлик”
e-пошт – ravlyk@bigmir.net
Вереда 1, вереда 2 ,, зазаначити стовпчики творів, сторінки предмети Фраґмент 1
Випадково палені аркуші, як Уламок №1,
Зазирати у смітники чужих душ
У чайного гриба почали утворюватися полові орґани
Тобі бракує серця мене вислухати
Зверни увагу, ось це є довга лінія життя, на ній є зупинки. Одна з них “На вимогу!”.
Дід Мороз був напрочуд сексуальний, подарунки у нього були хворобливо-екзотичні, мабуть, від співпраці зі Снігуронькою.
Одна повія до іншої: Іди, там добрий дядя, що в машині, гонорари видає!
Карбіту запах
Знаєте, саме з усього цього багатоповерхового будинку вікна нашої квартири дивляться на сміттярку!
Будь-яке явище можна описати доним словом, інші слова будуть уточненням та поясненнями. Нехай нас означують одним словом: післямайбути.
Ха-я-шо? Хо-я-шо!
Еякуляційний вауєризм
Як тебе жирним слоєм покрила скромність!
Дивишся телевізор, переключаєш канали – і нема з чого вибрати!
А якби був би 1-2 канали? Коли є вибір – людина ускладнює собі життя. За останньою статистикою, багаті люди скаржаться на самотність та хворіють на депресію.
У цьому житті усе реально. Бути лишень реалістом.
Ми його втрачаємо! (Стандартний вислів кінострічок)
Якщо я піду – вони переможуть! (Стандартний вислів кінострічок)
Ну як наївіст так ніївіст. 18.01.04.
Відбулась спроба не зрозуміти мертвого равлика.
Показати використаний презерватив із підписом: його могли б використати Ви!
Чому зрізані квіти огортають у целофан? Не тому що це красиво, а тому, що турбуються про їхню осиплюючу смерть.
Мури думок амурних
Диктор залізничного вокзалу співає.
Було таке враження, що макіяж її обличчя нанесено так багато, що не відчувала крапельки сльози, що текла по щоці.
Я вам не дам відповіді на те, що не народжений ще міркувати!
Любов та біль народжує письменника – іншого шляху не існує! (Григір Тутюнник)
Ми пишемо не “про що”, а “як”.
Лажовий Житомир – гомір
Авжеж: оразм й нічого більше
І Бог сидить у божевільні
Любов загрожує біді
АНАХРЕНІЗМ
Годинку інформаційного блуду
Кілька порухів вдалого оптимізму
Коли вже не ходиш блювати по дорослому.
Опосередковано
Рум’яний шурхіт кістки
З відчуттям стажу
Ти звик з усього робити фішку і її використовувати
Кохались ми – гойдались дзвони
Нові шукаючи підходи
Кінчати вам не дозволяли!
Нові шукаючи підходи
Бо праця в фас і праця в профіль
Пішов я поратись зі свинством!
Й 9 місце за життя
Й усього решта
Спрацює лоґіка жіноча
Десь забезпечена собою
Як інородність за столом
Думки, подія в сього решта
Коли стоїш на четвереньках, щоб заказний узяти ракурс
Зайвина
До тебе прийдуть тоді коли буде пізно!
Коли звучатиме папір на дахах свідомости
Чіпляючись за антени з окисленими контактами
І бачили ви мене у пухнастих думках
Люди не брудні – такими їх створили ідеї
Не обминаючи гострих кутів
Намагаючись сполохати шибку
Смак скла на подряпинах шкіри
Затамовуючи погляд за відсутности кави
Катакомба німба
Забагато Левченка
Якщо зубами загризеш
Труба запрошує до дна
Ось ті придурки навіжені, що поспішають до кишені з понурим поглядом кнура
Білих негрів
Ператехніка
Не Христом а Хорсом
Хвилюють ковалі
Кошлаті – кошачі
Замкнений простір
Шаленими ґенами
Суїцидальний мінет
Як треба скавчати – сичи!..
Канючать конячі рими на морозі
І віск конав
Клоновані сексом
Жертва інвестиційного теракту
Наївність – наявність
Про “Нажаль”
Твоя усмішка – “бабки” твої!
Розчарований в процесах
Мішанина машин
Розмальовуючи Бога
Антипоетичний стандарт
Смакові та орґастичні галюцінації
Реверанс н’юансів
Транскрипція
Я шукав ніжности і я її знайшов у Фені
Кожен зберігає у своїй наївності цноту. Куди вже далі? Далі вже язик обвисає!
Поезія стаючи носієм розуму
Під наркозом роси
Уся розчулена орґазмом
Ти хочеш мене збочити правильністю?
Пішли! Там до біса гарні роздають презервативи!
Реклама, що зроблена кастрованою мовою, здатна на спромогу задовольнити, а не розмножувати!
Як грішно повернутися стіною
Залишки цивілізації
Калічні візерунки слів
Проколоті до ніжности захекані тіла червоними вустами
Авторитет, як підірвана печінка
Розчулена винятковість
І ти тілами рук впадаєш в дискомфорт тіней рухливих
Диспропорція для ніжности
Тебе заштрикаю пером, бо я – критик
У тему встумляли фантазії з сексу
Добре, дозволяю тобі займатися романтикою
Не збочуй пальцем равлика, нехай залишиться без ґлюків: позбавимо його такої можливости
Ранимосте, не обходячи гострі речі
Йдучи до коханої купив 200 гр. цукерок “Коханій”, шлях був довгим. Його розчаровували думки про дівчину свого серця, що й зуба не зломив, як від горя-думання з’їв усі цукерки.
і ти тут зі своїм вибуховим імунітетом!
Коли по сходах ти підеш
І кивала вона на все це голими колінцями
Самість, самотина
Перевстановлюючи коки
Мене відвідали зґвалтовані емоції, нової хвилі таких розчарувань я вже не перенесу!
Сало рятує українців, росіян – горілка, французів – жаби, як у давні добрі часи!
За нами не закисне!
Раптові прояви любові
Безпардонні відвідують сни
І мова рідна – сп-ма в роті така поважна і жива
Рак любові
Лещата болю
Кетяги слів
Ти майстерно оперуєш словами, розпанахуючи нутрощі, кістки, добираючись до мозку
Неконтрольована гордість
Підковані емоції
Сміхолоґія моралі
Сеча у голову вдарила
Рідити мозок в желе
І доньки торгують своїми тілами
Еротичний збочинець
Запарка із пупками
І колеться дешевий дзвін
Безіменні лоґотипи
Псевдобатьківщина
Фіґня на тему
Трафарети часу
Ті, що мають однакові мовленнєві збочення
Жіноча лоґіка
Набити пику кабану
Опукле око, антимулька
Каламарний каламбур
Клони постфутуризму
Холодний варіянт гарячої кукурудзи
Майонезні обіцянки
Отруює себе прокурена зігота
Я давно знала, що твій діяґноз – помаранчевий
Жила постфутуризму
Алґебра слів
Саморозташування
Як же ти каліґрафічно-правильно розповідаєш
Ти знаєш як Житомир наш смердить
Люблю в собі свою ориґінальність
І він ориґінальний у собі
З підтекстом оптимізму: “Щастя зазирне вчора!”.
Правила поведінки на ліжку суворо реґламентовані:
1. Далеко не заходити.
2. Самому не залишатися.
3. Бути у полі зору ближнього.
Пригадай, учора ти хоронила мою зовнішність від своїх образ, у холодній, як твої руки, землі. Я знаю, тобі було приємно, але сьогодні, усе зовсім інакше: вчора я був з тихою і лагідною ніж ти… і ти це знала, уже сьогодні… Тебе гріла створена тобою ситуація. Твоя вічність приноситиме на мою могилу атомний сморід квітів і заражену воду Часу. Час Божого творення.
Назва книжки: СексКровБог
В українській мові ми маємо можливість чути слова одного значення “міф”, “міт”. Коли вам доводиться чути у реченні одне з цих слів, наприклад: “МІТ”, це не справлятиме образного та асоціятивного уявлення ніж слово “МІФ”. Відбувається рефлекс асоціяцій пов’язаний із цим або іншим словом. Отже, мова яку ми чуємо є нічим іншим, як подразником на особистий кожній людині баґаж образів.
Поетична мова – це суцільні рефлекси. Якщо подразнювати одні й ті ж самі нервові центри вони починають притуплюватися. Не дивно, що Поетична мова вже не володіє силою. Образи поетичної мови (беру стереотипне уявлення про поезію) – вичерпані. Має відбутися, хочемо того чи ні, переоцінка значень слів й наслідки образів, що вони породжують.
Зустрічаючи обличчя із виразом щирости, що у дечому схоже на маніфест “кинутого” пролератіяту, вбачаю у ньому знайомі до Просвітленого Вождя Першого, начебто й очолюваного (мені б читати й “розчленованого”!) осьо це не в нинішньому. Вилизуючи хлібом залишки жиру з…
А майонез ви можете купити у іншому відділі!
І подає мені 20 коп. здачі. Підходжу до іншого відділу тримаючи у руці гроші. Таж продавщиця іде обслуговувати вже цю касу і відпускає мені майонез. З грошей, що залишилися від попередньої здачі розраховуюсь.
О як до теплоти ваших рук знайомі мені ці 20 копійок!
Чоловік голова…
Жінка шия!
Це ж яка шия? Лебедина!.. Завертатиме!
Сциш?
Сцу!
А в голові потріскують маленькі іскорки насолоди.
Альо, ґараж?
Поспівчувай мені:
Втрачаю слова… 29.01.04.
Засади постфутуру:
1. Загострене відчуття часу.
2. Мова контрастів
3. Оперування змістом життя
Олег Левченко, 29 січня 2004 р.
**
Очі сторін
Включіть центральне світло!
Клітка підсвідомости
Воно у мене лежало у відповідно-хаотичній правильності. Хто простив тебе сюди лізти?
Без колаР.S.у оптимізму
На оглядинах серця
Щоб бачити розіп’ятим Христа
І ти вже чув звисаючи зі стелі не музику нічних звуків
Він спить без задніх ніг, щоб у ночі не піти ними вперед у білих капцях.
Післяпохмільний синдром – мати три Бога в голові.
– злі язики кажуть, що я дурна людина!
Треба радіти за того кого маєш
А на діл падали птахи кольору синіх хвиль
Він впізнав світ не знімаючи плавок
Усі ми – збоченці і знаходимося в одному човні. Ми маємо бути різними, адже, якщо усі дотримуватимуться одної сторони – човен перекинеться. 5.03.04
Чого зі шкури в шкуру лізеш?
І настає такий момент, коли починаєш усе сказане сприймати як особисту образу. 8.03.04.
Якщо ти хочеш бути ориґінальним ти не маєш бути масою, адже нею завжди користуються. Приклад: усе населення Рад користувалися послугами ощадбанку. Хтось цим скористався. 9.03.04.
У майбутньому повторюватимуть нас зі словами: “Вони написали те, що я мав написати”.
Виникає бажання втекти від світу, але хто буде шокувати й спонукати його до дії.
На голові інформаційний послід.
Що є світла думка і прекрасне мислення? Це певна кількість думок за одну секунду і прийняття правильного рішення.
Книжку присвячуємо носіям травмованих душ. (О.Л. & О.Л.)
Найбільша вада нашого суспільства – рахувати чужі гроші.
Життя, як випита чарка: порожня й з обіцянкою на перспективу.
Навіщо вам ставити питання, щоб від вас чути виправдання?
Крони світла падають на землю.
Ґеніяльності жодна ганчірка не приховає.
Усе можна арґументувати, але в творчости не має судівства: у когось арґументи сильні, в когось – слабкі.
Прийшов Олег, так насміялися, що зі стель павуки позвисали.
Він вирішив перейти дорогу… І вкоротив собі шлях.
Не крути пальцем біля скроні – не лізь у душу!
Що за вавка на губі?
Комар вкусив під час орґазму!
Обличчя етикеткою
Вуста осипаються фарбою
Чи бути іконою
Хто вам сказав, що ми – приречені?
Що невдоволені життям?
Не для того в нас є плечі
Щоб віддаватися ярмам?
На нічній молитві було стільки чоловіків!..
Усі контролювали своїх жінок?
Телефонні гудки,
як удари серця:
обриваються, гаснуть, ідуть…
Олег Левченко, 22.03.2004 р.
**
Апофіґуля
Якщо вам глибоко пофіґ – це вже можете не читати!
1. Мені глибоко... що я думаю про ваше сало!
2. Саломанія переслідувала нашу свідомість на протязі багатьох століть і була рушійною силою історичного розвитку (!). Нарешті ми спроможні по-новому споглянути на сало і його присутність у нашій великобутній свідомості. Народе, скільки ж нас мучитиме сало? Скільки ж нам вигинатися від його авторитетности? Скільки ще визнаватимемо його – білого – над нами?
Вбиймо ж сало, що жиріє мати нас!..
3. Не зваблюйте сало – воно відповість щирістю!
Поет-анархіст О.Левків.
**
Олег Левченко, м.Житомир
–де це ти о-слон-ився?
–по-перше, не Децел, а по-друге: не ослонився, а повів себе осло-бисто!
Постфутуризм – колиска для ґеніїв
Колись окреслюючи максимум та мінімум люди зазначали: на вершині гори//у підніжжя :: нині стеля//діл
Для тебе маю фарбу зацікавок
Дозволяю лихнути (лихавити)
Сперма скисла? В ОДНОМУ МІСЦІ ЗАЧЕСАЛОСЯ?
Децельована – та що побувала з децелом
Парафін-морфін
А крила Пеґаса мала вона за педалі
–моє кохання знаходиться глибоко в попі!
–Нічого, можна поекскриментувати.
Звісно, я – зарозумний, визнаю, що проблеми існують, але бажаю, що поряд мене має бути людина, яка обдурюватиме стверджуючи протилежне: Проблем? Їх не має!
–Коли вона спілкувалася то час від часу присвистувала і згодом, це так увійшло в її звичку, що стало частиною її мови.
Фіня чекає запиту
НІМБ МІЙ
Х О К У
На руках пластика тіла
Узявши на груди доброї слави Божої
І вираз села на обличчя
Ось так от і виходить із владою: незначний пухирець починає поводити себе як незамінна шишка. С.Савчук
Спогади із неіснуючого дитинства:
Куток у котрий мене малого ставили був місцем для ціпка рідної бабусі, що приходила до нас у гості. Для мене з самого дитинства це ставало навіть дуже символічним – я та ціпок. А знаєте, так пішло у мене по життю: для мене мали таке місце, що не заважало нікому і при тому було дуже зручним.
Ох як жужмить, коли на тебе покладають тонни надій
Потім починають розповідати про політику, про те, що Росія поглине Україну, економіку, ти зупиняєшся, тобі настільки бридне це чути, що справді відчуваєш в собі анархіста. До чого все це? Я просто – українець і мені нічого більшого не потрібно, жодних розмов про політику, економіку, владу.
І Колима – квартира
Не просто, ще раз прийти до Бога і погрюкати ногою по дверях раю
Анус тримаючи у тонусі // тонус тримаючи у анусі
Література не має бути правильною – вона має бути щирою!
На його обличчі спостерігалась повна сексуальна задоволеність
Ядрить його пеніс
Вторинність передмови, перенамагання щось недописати, недодумати
Фліртую фільтр // фільтрую фільтр
Отож і приїхав я до вас, дядьку, у гості, щоб на мене ваші собаки-суки побрехали
Заприсканий кровію рабин
Запри свою присутність
У вподобаннях до дівчат у нього були смакові галюцінації
Одяг американського Санта Клауса істинно за артибутами польського патріотизму
Звивити добру кількість звинин
Країна поетів тамує горілкою біль
Якщо нам пишеться – це означає, що до чогось нам глибоко пофіґ
Коли життя посмикало за вуха, мабуть, не в честь нового дня народження
Марудить папір
З підозрілою функційною кнопочкою на увесь монітор
І побутова поезія, як до болю знайомий сифіліс
Стукала у двері зчинюючи пилюку, які то нас застарілі душі очікували за ними
РАнок
Наше-тирне творіння
Збудник пой-о-йо-йкувань
На вітринному склі маґазину наклеєна для певности лейба ОБ’ЄКТ ПІД ОХОРОНОЮ
Закривай очі як демонструють Бога в людській подобі
Зцим.А.хаос
Й еротичні крапочки вкінці
Еротичний абзац
Прішиваєш ґудзик йобаним стішком
І ти отримуєш звільнення досягненням гармонії болю (думки до книзі Годлевської)
Не приховати нам справжнє обличчя Долі, на якій застигла часом причетність на Біль.
Коли тебе {якось так} розумно здійснюють: беруть на віру тобою сказане /// дякую >на слові< що мене формували /// Завтра – бути )( схожим на того ж самого самобутнього з вашою ж участю, ~ Спираючись на мою справжню непотрібність у ситуації з дотичним… ховай від серця очі <людяний наврочити> збігатиме пінка часу Ups Бутність сповнена горілим Він цікаву річ сказав: я хочу перекресити на правді.
Лікарю, що зі мною?
У вас нажитий равлик.
Ой, лікарю, може, набутий?
Е ні, голубчику, нехай жаба не душить, саме у вас нажитий равлик, нажитий, втямили? А не набутий!
І крапка в комі!
По-товариськи вислухаю все
Герой: Травмований простір
Спромігся мужик узяти дурне у голову важке у руки!
я знаю кожну ямочку на її тілі.
А, я вже подумав, що тільки одну!
Од вісімнадцяти до передсмеркного ліжка.
Бродіння вина по льоду
Гроші на унутрішні портеби
Природнє бажання людини – чути і бачити те про що раніше не знала. (Приклад: передача “Вікна”.
І нащо ти мені про кохання! Зустрінемось, коли в нас будуть діти! (Каламбур)
Народне куркування
І діти – свідчення любови.
Залізний дракуша
Та пошпацірував би ти ділі!
Родзинки з сала еміґрують
Щирість – жопа для грошей! 16.09.03.
Шановна публіко, закриємо питання!
Невже сліпі в майбутньому ліпитимуть мій образ?
Технолоґічний вогник
Натрапити на свідка двом збоченцям
Увага, з вас роблять дебела!
На твою присутність, хутко почали залози сала своє слиновиділення
роЗБуджені пРОСІЮючи
Порноґраф
Фіґня що потребує доопрацювання
Коли біле тло у фотоальбомі означає, що є “чорні сторінки” у житті ПЕРСОНАЛІЯ
Спостерігши секс за сексом –
Когось мати
Єднає нас найвища рівність (рядок до гімну “Неабищо”)
Пофіґістичний колір жаб?..
Поважаю національну символіку!
Буде кент і буде пісня “Нафіґ вам чудова!..”
Буде Ляля Шура-в-Мурах, що і загартує, як того вартує
Те, що в одному є ідеальним, в іншому стає потворним!
Виховально-показний момент вбитого сала!
Коли світова цивілізація какриється мідним тазиком.
Травмоване суспільство!
Наочно-практична (на тему презервативу)
Напрацьовуючи “Неабищо” на м’язи майбутньому
Що це дригом сталося?
Дихати в потилицю
Жити піддзеркалено
З ватою в руках
Бульбашкою весело
Бути спостережливим
Кавкати
Потрібним бути
І завжди коли йому траплялась нагода по блату заробляти пляшку медичного спирту. Усвідомлюючи спирт тільки для вживання, а не для промивання контактів.
Спрацьомує на рівні
Мабуть, у кожного спрацьовує на ґенетичному рівні: не обов’язково читати Біблію, щоб розуміти Бога!
Не ятри мову – це моє болюче місце!
Жабка підколодна
– Що ти у дівчину заронив, я питаю? Що?
Завезькана душа
Заспівай мене!
Стіна була сфотоґрафована зі спини
Її любов не може бути сексом (Вал.Грабовський)
Чекати як цукати
Поза з камасутри: увага зверху!
Невже у Грабовського метр слова?
Вона бере його за вуха (персами) персиками перс
Грудей коливання
Вона ж так песимістично розцінює мною мовлене
Хемія стосунків
У нас посфутуристів – загострене відчуття майбутнього!
Бог – “криша” для християн (“Под кришей дома моєго…”)
Я з іншого боку думаю з цього приводу!
Ти іншого боку думання? Ти – збоченець! Відійди від мене!
Купа попи й тоненькі трусики
Можливо, це якась внутрішня потреба особистости: двоє людей одразу зрозуміють потребу один в одному.
“Мерседес-бемсь”
Дякую за слухатське натхнення
Сало соковити сходило слиною!
І якось жінка розчулилась коли я звернувся до неї серед ночі з дурною, але вже для неї звичною реплікою: кохана в мене ерекця!
Затрахала совість мене ненароком
вилазить це боком
РЕЗУЛЬТАТИВ
ГЕТЬ,МАНІЯ
НЕТ.МАНІЯ
Клепання стерильних думок
Лінія йде від бедра
Обличчя пластиліном
Конфіґурація лиця (обличчя)
Перелітні птахи рясно кидають в небо ікру
На пів обличчя – чорний рот!
Клоновані обличчя
Так цілуються, що всцятися можно
Офіґєть – не встать!
Вони його взяли під галстук
Мулька про кіндера з сюрпризом
Так! Він пєдєраст!
Із перекошеним виразим на якому відсутнє обличчя.
Бог.Дан.: Олезьо! Тут дівчатка і хлопчики отримали пасивний маразм від еротичних посиденьок. Наші вірші мають успіх у народі. Дівчатка страшно хочуть з тобою… SMS-лист
Лудченко: світ крутиться так швидко, що я встигаю ступити однією ногою, а другу вже відірвало. Це нормально? Але нічого… Може так нада. А у тебе всі ноги цілі? SMS-лист
Лудченко: Везет везет а потім так розвезёт! І так всю жізнь, ти не находіш? SMS-лист
Лудченко: йду до дому, бо нас там не має! SMS-лист
Лудченко: Крилаті слоненята бувають?
Лудченко: Великий еволюційний прорив
Хто це тобі переповідає про спроби жвавих тарганів?
Чим більше вас, тим більше маса, у котрій пануватиме не розум – емоції.
Ні кінця, ні Христа!
Ісус самотній на розп’ятті
Самотні аркуші церков
Мені нагадують латаття
свідомости
Бог не “десь”,
не “в мені” –
він в усіх,
він в кожному з нас!
///Бог не “десь” і не в мені, він в усіх, в кожному із нас. Саме тому Біблія акцентує увагу на стосунках до батьків, родичів, друзів та незнайомців.
БожеМожеГожеЛожеНоже!Бо ж є!?
Наталя Васьковська: Ти не ошибся, когда при рожденіии выбрал пол?
Богдан Горобчук: Нет, я сразу взял весь, а не пол!
Стронґовський: Поздравляю тебе, Олеже, з днем твого Народження! Я дещо на честь тебе створив! (Подає дискетку(.
Левченко: Дя-якую!
Стронґовський: Ну… якщо відкриєш – сподобається!
“Нам Пофіґ”
*проблем не існує
*що найлегше придумати, так це Проблему .!.
*час розсудить
*твій висновок остаточний і спостереженням не підлягає .!.
*а знаєш, з цього буде починатися
*
*
*
Ідея до книжки:
зробити обпаленими деякі аркуші книзі
показати герб Житомира з ножем у ньому, з трішини якої тече кров
Причетність творів до нумерації сторінок
ISBN Зроблено до одного сала
СМС-ки подавати латинкою!
Надіслати твори “Перевесло”, “Візерунків”, “Ост зош постфут”,” “Неабищо”
На сайті знайти про конкурси
25 джіпеґ зробити складним із сонетів.
Семінар-тренінґ
Наша мета показати, що поезія – це найбуденніша справа – сон, їжа, праця, секс…
Кожному дати аркуш, поділити на ґрупи і визначити питанні
Яким має бути поет? Його 5 найкращих рис (можуть бути пагані). Класиком, модерністом, ліриком, філософом, бомжем, бідним, активним, актором, читабельним для історії…)
Твір, що має бути описаним кольорами, світлом, відтінками, наче про картину.
Про поезію розповідати як про борщ, може щось не вистачатиме? Смакуй!
У нас нафтовиків є така річ. Ось, нафта!
Наклеїти на спини учасників: Шекспіра, Ліну Костенко, мову нехай ведуть на рівні творчости.
Олег Левченко, 2004 р.
**
гнилий настрій
колір життя
симпатошна дівчина
наглуwattий
назва книжки ТРАВМОВАНА КРОВ
інтеліґентно повів себе бруд
збагнення камінця у чорноті
арматура світла
без мінзурки лукавства
- Дай поцілую в ліву щічку, у праву і контрольний у лобик .!.
Акція: ЗЕКОНОМ ОДНУ ГРИВНЮ! кури книжку автора з автоґрафом
поворожеяти
маєш собі на мотузочку чистоплотну пухнасту совість
він лише й мав мильницю-фотоапатрат для того, щоб фотоґрафувати людські тіні
фантастика змочує горло унітазу
небо покраяне антенами
стіною чорною на північ стоїть ганебний час
поезоблювотного сміху
по тілу й руках течуть сльози, наче кров
знервовані пальчики накручують наручний годинник
знервовоно працює пружиночка годинникова
морозиво ночі з ліхтарних стовпів
жінка, що хвилюється за свій манікюр
найбільше, що мене вражало - це її підікюр зимою
на ялинку упала велика жопа снігу
коли смішно зі сторони
- коли поезія напружує
- ну і що, життя теж напружує
і маринована помідорка біліє на ялинці, як Новорічна іграшка
вхід у фейс будинку
за-s-ранці
креми для молитовного лепетання
- Що тобі заважає? Може запах моєї сорочки, що бракує у колекції твоїх спогадів?
він анатоміював себе в неї .!.
А люди у сміттярку плачуть сірниками
з кожним п’ятим дружити божественно-хворим
лишень надбавши прожиті години
налігання на задню кніпочку
отрута блокованих душ
на ножі червноні риси свинячої тілесности
- ото сексуал -уплавках носити цеглину
Про Неабищо: як творчі люди ми усі з одного тіста зліплені
жінка лоскоче язиком зріз трояндового стебла
а шкуру у смальці натурою на сонце
- Ми що, зробили вам боляче, на ваш кізяк наступили .?.
а пиріжки з холодильника тирити
- Ілля, чого ти на мене так дивишся? Це для тебе норма, а для мене твій стереотип.
Коли вона робила йому мінет, завжди підбирала спідаюче на обличчя волосся, адже не полюбляла й таке під час їжі.
Коли ми себе називаємо ґеніями - це принаймні означає, що в нас присутня роздвоєність особистости: свій фан, що в кожному з нас сидить так нас любить!!!
- Бачив я на тобі мавп’ячі сльози!
- Той, що заганяє себе в кут, вбачає у ньому: "світло в кінці тонелю".
- Ах ти ж політична камасутра
пакет дешевих цінностей на усі випадки життя
замість серця хвилює назовні мундштук
Отож не дивно "Ще не вмерла..." змоскалізувалось
і соплі небесні по глиняних ринвах
Реклама про рекламу
Ви бажаєте ефекту?
МИ ВАС ЗРОБИМО!!!
Я віддеркалюю свій час
Я є епохою нового
Екскрементальна назва перша
Малюнок: використаний презерватив
Підпис: використано під час практики
Поезія - це іграшка, створена для того, щоб тішити слух. Поезія має з першого погляду виглядати серйозною та правдивою - виконувати місію улесника. Сучасна поезія, схожа на кімбер-іграшки: розважає "страшилками".
Депресія від того, що людина знає більше ніж в силах зробити.
Реклама: НОВИЙ ЗНАК М’ЯКОСТИ
Ідея: довгий час рекламувати колючих творючок, наприклад їжачка. Через кілька місяців замість слова М’ЯКОСТИ підставляємо малюнок їжачка
НОВИЙ ЗНАК ***
МІссSS
реклама чого: меблів
тло: будь-які меблі
увага: чоловік сидить на дивані у повному розслабленому стані, як після бані
смисл: головне не меблі, а те що людина своєю присутністю їм довіряє
*
Брудний дощ.
Підняв руку зупинити таксі.
Запльовані пальці.
~ 26.12.03.
*
Намагаюсь пізнати світ.
Роблю отвори
щоб легше дихалося.
~ 26.12.03.
*
Антенів комплекси.
На екрані бозна що робиться.
І хто кому має співчувати?
27.12.03.
*
Мадонна смітників
запалює сірник
й у сутінках мудрує над сміттям.
28.12.03.
Олег Левченко, 2003 р.
**
Післємайбуття:
- не бійся собі сказати правду
- не бійся бути яскравим
- я обмежений тим, що мною написано
Найкращий зразок постфутуртворчости, це коли ти з пофіґіста стаєш похуїстом.
- Що то за вічність, зав’язана тимчасовим вузликом?
- Я бажаю державної чіткості, як то є при диктатурі. Ми українці боїмося чіткості у своєму житті, тому що боїмося сказати собі правду.
- Так сталося, що традиційна література виправдовує себе, а ми цього не хочемо.
- і на виході одного реліґійного закладу (чи то заходу) біля дверей, стояли двоє хлопців із рюкзаками, схожі на двох херувимів, і ті рюкзаки були їм за несформовані крила.
- рима - це мотузок до якого припнутий розлючений віршований (силаботонічний) рядок
- забити на се прутня. Забий прутня, я сказав, забий!..
- знаєш, забити б на все великого прутня!
- пишучи і читаючи на сонячних плямках
- сонячні плямки
- і сидять на тролейбусному кріслі дві цивілізації.
- куди так "в лом" ідеш?
- чули звук монет? То ваша душа, що думає про гроші падала.
- задрипана калюжа
- і футуристи, і пофіґісти, і реалісти, і модерністи товчуть одну і ту ж воду слів в одній і тій же ступі. 21.04.04.
- а, ти про цю повію, у неї сьогодні не робочі - критичні дні.
- колекція сценаріїв: "Вчорашнє сало смакує краще", "Вчорашнє сало ще смачніше",
- щоб клямка не впала потрібно шпильку носити.
- на підвіконні необережно стояли покоцані душі
- прибирають від листу й торішнього бруду фонтани.
- і починаєш згадувати день цивільної оборони, коли на цих "бідних", нещасних дітей не натягуються протигази, або просто завеликі й теліпаються як "слоніки", як...
- прошкрябати тінь звіряча ніжність
- можливо динозаври були янґолами?
Назва книжки "Білий клаптик паперу" у кінці книжки наклеювати клаптик
Напис на дверях маршрутного таксі "Вдих 50 коп"
Батончик задохнувся у власному соку
Килими звисають з неба
Ну і не хай! Член їм у піхву!
Знаєш, шлунком я у твій холодильник не лізу!
Зерном кормити свиней, це все одно що доларами грубу.
Цілую 200
У наступному листі: Цілую 300, що для мене має означати: "Мамо вишли 300$"
Беріть монітор, включайте системники -
Стинати нам мізки - стинатимо мізки
10,06,04,,
Олег Левченко, м.Житомир, 2004 р.
**
Пошуки спільного літа:
Коли я йду, я завжди полюбляю полишати увімкнене світло в кімнаті. Знаєш, приємно коли приходиш у світлу кімнату!
12.05.04.
Ніколи не здається, що листя навесні розпускається від вітру? (ГаЛе)
- Постав собі плюсик.
- Хрестик!
- На лобі.
Дістає ручку і малює на руці.
- Ти ж пофіґіст! Чому ж ти на руці ставиш?
- А ти хочеш, щоб моє кредо так і було на лобі написано... хрестиком?
30.04.04.
І починаєш розуміти Юрка Ґудзя: у пошуках співрозмовника, адже його тексти як монолоґ з янґолом - мовчазним свідком. Ми маємо небесне щось - своє. Ти вчора прийдеш й завтра буде вчора і кроки вже відлунюють не так.
Мова - це звичка, це рефлекси готових звуків на готові образи та асоціяції. Ґлосолалія позбавляє мову на рефлекси.
10.04.04.
Потрібно собі ставити планку, щоб бачити до чого треба рости. Нехай ця планка буде нереальною, але вона мусить бути. Й хочете того чи ні - підсвідомо ви формуватимете обставини, які і сприятимуть вашому успіхові.
10.04.04.
До 50-ти якось не наважуєшся експериментувати зі своїм віком, а вже після нього починаєш крутити: 51 - це 15 рочків, 52 - це 25 рочків тощо, коли не наступає 55, як мовиться: "як не крути і не туди і не сюди" і так 55. Тішить лише одне, що у віддзеркаленому відображенні перевертнем виглядатиме як 22 роки, а після 55 нагадує, що роки вже не ті, й треба чекати, коли тобі "гахне" 16 або й, десь так, через десяток років 17.
12.05.04.
- О, я завжди маю, що назути на свої копита. "Копитами" завжди обзиваю свої ноги. То мабуть, ще з царя Гороха, як люди ще їли майонез лопатками для взуття, сало з мацою, мацу смоктальну - льодяником, крем-брюле чавили з дерева, ... ой, що це я розпатякалась! Ну все, поскакала!..
11.05.04.
Він підписував свої вірші завжди неправильним числом. Боявся наврочити або на свій світ, або на місце його у часі і просторі, надаючи цьому містичного значення - впливу на майбутнє.
11.05.04.
Загальні фрази і думки були без щастя на твір.
Про те, як я ніс дерево (поетичне) або ще не поетична але вже зрізане дерево на поетичну виставу по вул Гоголівській
Слайдози - вірші зорові.
Писки на паску між пальчики пейси
Боголизанням займаються дєвочки.
Що можна сказати про цю модель, як ви бачите шановні пані та панове - нічого, усе вже давно сказано, перечитано, пережовано і словникові спазми у помаранчевості своїй -скінчилися.
Поліська скоромовка:
Мой бик да твого бика в бик
Де той бик і де той бік.
Валентина кафедра мови.
Спить оркестр.
Як не в росу, так в жінку кинуло.
Немає людей народжених тільки для щастя.
У мене з’явилося таке відчуття, що вони почали дружити проти мене.
Лютий - лютший
Альма на х..
Та й ще марудити папір
Я можу у себе тебе закохати в тобі ще душу я знаходжу
Залишаючи на папері залишки безтямного ґлузду
Давненята
Автор бере слово у лапки, так творчість стає цитаціями
Ось цими руцями я ґвалтував це мило!
Місто з відсутніми дахами ломить людям сірники
Краплі крови падають у попіл
Шматок холодильника визирає з дверної коробки.
Його ковтає пісок. Молодець!
так цим і треба, що мають на собі залишки їжі.
Краплинки сонця на вікні
після дощу.
То сльози мої - чоловічі.
20.05.04.
Та кому потрібна твоя душа?
Зґвалтованому Богу на Хресті?..
Зупинись, кров на скронях дверей!
24.05.04.
Клітор криками крови криє клей.
Клінтон крилами клонів києв мей.
Кров вмиратиме завтра
на вирваних струнах фортепіано
Серце лоскоче земля
Не тримай соплю на мене
Витирає соплі об траву
Вітер замотаний скотчем
Щось недемонстративно обговорюють
Ще такого гною мені не доводилося вичавлювати з розятреної пухлини наших стосунків
Знаєш, це саме твоя парафія смоктати небо.
Тримаючи на кінчику язика край неба
Назва книжки: Акценти розставимо завтра!
То алерґія не на пух, це алерґія на природу
Ех ви урбаністи
На руках не зґвалтованого "там", на руках зґвалтованого "тут"
"У НАС НЕ ПАЛЯТЬ" почало цікаво виглядати без літери "У"
А кетяги твої - то наші кігті
Я думаю гонор це гон і нори
Кров на огірку
перетнулися руками
ребра совдепівських будинків проглядають крізь евроремонт
отбуяли фіялки
інструменти зрадять і не матимуть голосових зв’язок
Зведений аматорський хор шизофреників "Від кутка до кутка" та наркозалежних "Від вени до вени" - "струни сала"
По залу, повільно пекіруючи, пролетіла жирна муха.
До тебе зупинялось серце
І до тебе зупиниться...
Зупинка. Стоять у стононі кілька неповнолітніх дівчат і курять. У мене не виникає бажання підійти і зробити кілька зауважень. Вони бачать, що на них звертають увагу. Їхня поведінка свідчить, що їм соромно. Стоять на зупинці люди старшого віку і їхня поведінка свідчить про байдужість. Висновок: якби такі зауваження відбувалися на рівні усієї держави і це пропаґувалося на кожному кроці моя поведінка не була б такою дикою. Який рівень держави, такий рівень мого ставлення до того, що мене оточує.
У склянці оцту,
який я вчора налив тобі до сніданку,
ще й до сьогодні не розчинились кілька густих крапель твоєї крови.
14.05.04.
Я маю не роздвоєння, не розстроєнна особистости, а більше: маю у собі ґенія, пофіґіста, анархіста (пофіґіста-анархіста),
Мій пофіґізм і анархізм пов’язаний із "вбити сало"
Олег Левченко, 22.05.2004 р.
**
Панове, затягуючись циґаркою, блядство скінчилось, пора працювати!
До книжки про літературу: вам подобається у поезії рівнина, пустеля чи гірська місцевість?
Отже, поезія має бути шерехатою, а найцікавіша частина у цій шерехатості - це вершини. ...а не протяжна рівна одноманітність.
І виходить так, що на тебе вилазить якесь єбло і починається блядство!
Спльовуючи пальцями циґарку
І через густінь ночі я бачу, як хтось спльовує пальцями червоний вогник циґарки.
Бити по мізках.
Накладаєш символи родючости на світле яйце світу.
Гупання рушників по сну
Піраміда світу обертає Центр
Добре коли у людини розвинуте асоціятивне бачення, вона - "бачить", отже, в силах бачити не тільки успіхи але й свої помилки.
27.04.04.
ЗБОЧЕННЯ МОГО ЧАСУ:
Тролейбус. Вулиця Баранова. Стан цієї вулиці - ями та ковдобини. Тролейбус їде і його трусить. пасажирів перекидає й не тільки шлунки наповнені сніданком. Водій (жінка) лагудним приємним голосом:
- ...Тарний комбінат, слідуюча Кооперативна.
Цивілізація!
26.04.04.
Файл від 30.05.2004 р.
**
Світ любить переможців, а не переможених.
Наполеон Хілл
Думки – гудки на сказане,
За лунами відгадане.
За штурхання віддячую –
Сміюся по-дитячому. 5,02,006,,
Половин-на дня
Мадам, я наступив на вашу тінь! Не боляче?
Ось так і проспілкувався з тим, що тримав голову у зашморгу, а ноги на стільчику.
На нас кончілся зельоний свєт!
Ось так собі й страждаю в куточок
Закрили питання. І це питання виручило по писку.
Може, мені якраз і залишаєтьс: биття у груди (буття у грудях) залишається, справа у тому, що я – поет, що не має значення пишу я вірші чи ні.
Бери кавомолку і фільтруй базар!
Афіґєть нє встать: поґоваріть нє разобратьса
Хлопець у помаранчевих шкіряних рукавичках тримає білу циґарку
Мою увагу привернула реклама, явно аґітаційного характеру
Він ENTERатива
Головоломка – ломка члена Партії
Ломка входить у штопор і знаходить свого равлика.
Його хаотичні ідеї послідовностям не підлягають!
Вздовж голої стіни Вздовж голої стіни Вздовж голої стіни
Не тільки лики але й дупи пізнають наші імена
Не только лица, но и жопы узнают наши имена
Спермоточить авдіо-відео касета
Равлики, доповзете самі!
Поезія має бути не сумирним кошеням, а аґресивним левом.
Скутер-дяй
На ватмані Бетман
У зв’язку зі слідством та з’ясувань нових обставин “кому хто” СБУ вилучило друкарську машинку “Ятрань”
Театр відсутнього режисера
У електромережі України епідемія – усі світлофори держави мигають червоним
Естетичні істерії
Теле-Данте відпочивають
Шокувальник
Хуй у роті – тримати для неї зайву циґарку.
Рече жаба // Дежавю – Державою
Ромова баба – свіжа дівчина Здорика
Знавець еротичних фантазій
Сидить баба продає насіння з усмішкою Джоконди. 13.11.02.
Мультимедійні іграшки жаб
Жиґало, після бурної ночі, - відстрілявся!
На попі латаття червоними нитками
І покрила вона його своєю білизною
Жінки, що домальовують собі усмішку
Кава покрилася еротичною пінкою
Мета поезії – шокувати або тішити слух. Для декого втіхою стає слухання шокуючих таорів. Чому? Садомазохісти ми, шановні, садомазохісти!
Пома-Ранчо
Чи в силах поет написати поезію від чкої можна було б залежити, як від наркотику?
На помаранчевому тлі часу
Вистить надувна кулька у лоскоті тілесного кольору. Кулька тілесного кольору має еротичний блиск.
Поцілуєш?
А ставлення?
А якій він у вас?
А халєра його знає!
Внєдріт його пєніс!
Дівчина з прихованими ніжно тримається за чужу горлянку. Треба ж дівчині відчувати землю під ногами!
Що мова така… ще є – українська!
Годований вірусами, кондований вірусами
Кондомані ванни
Герой: Панні Концова, Пультер-Гейст
Коли завис комп’ютер мене повернуло до життя
Світ вже ділиться не на добро і зло, а на співрозмовників та людей, що не в силах розуміти.
Модно (Христа) моторошно
Знайшовся мені тут “інтеліґентний огірок”!
В’ячеслав Біденко називає мене іроністом, сумним іроністом.
Осляк Володимир Михайлович бачив у мені ведучого (теле, на сцені тощо)
Шановні пасажири будьте ввічливі із дверима.
Й (герой) почав розробляти ідею: що від слова потрібно залежити, як душевнохворі на ідею, а наркотично залежні на наркотики, але згодом зрозумів: у кожного своя професійна хвороба, як то літератор – любить словесну дію, хворий на алкоголізм – любить горілчану дію, а…
Очманілі парасольки
Якби я не прибріхував, мою творчість сприймали б не пророчою!
Я звикла коли під ногами нічого не заважає
Чим б людина не бавилася аби була б сексуальною
Левченко не пасуй в ці дурниці!
Якщо Левченко – це діяґноз, то Неабищо – це діяґностичний центр. (Н.Ш.)
Лівою рукою довго не можу нести
Лівою рукою довго не можу
Лівою рукою довго… (Н.Ш.)
Гріти воду поки не піде пінка і не витягати
САлО – літера А схожа на пеніс, літера О на очко…
Поетичне дерево не чіпати
ІІІ режисерський
Вміємо мочити писки
Сивина на губах
Маленькке прохання! Подружись із головою!
Що це ти таке на стільчик поклала? Нічого м’якенького, ще й сповзає!? Суцільна під попою порноґрафія!
Стирилізація
Є певний смак у довгому мовчанні
Інтеліґентно повів себе бруд
Збагнення камінця у чорноті
Він красномовно звертався до себе
Курв’ятник – від слова курва
По смерті не аплодувати
Ось і буде тобі втіха: народивши ґея чи лезбійку!
Проїздом мешкають
Так гарно покоцані дрова
у Бога як і у моїй творчості була теж марудна справа, принаймні, створення світу!
Він пестив волосся палене хемією
В ДеПо до О.(льжича)
Місиво машинного металу
Вибухонебезпечна ділянка серця
Енерґетично гавкає гріш як гірший вірш
Оптимальна ввічливість
Є певний кайф тримати_сє любови
Відвідувачам амортизований стаканчик
Пектимуть нам поранені м’язи
50грн. +, 50грн. – : і нафіґа на свою голову люфт мати у 100 грн.? Га?
Вміла вона залізти у чужу душу як у ліжко.
У нього був життєвий досвід на сексуальному рівні.
Не сміши мої підгузнички!
Б’ють кулаком у роз’ятрені груди
Доводячи світу, що
(подати зорові слова)
Мрія лінґвіста – вбити футуриста
Мрія футуриста – вбити лінґвіста
І прийняла слово, як ніж у серце
У голову надійшли вигідні пропозиції
Дівчина, що прагне невиліковного кохання
Збочення: Можливо ми прийшли лишень для того, щоб сказати: “асфальт” – поетичне слово!
Рок – україномовні мусять пасти задніх. Ось вам і відповідь звідкіль береться ґей-культура!
З Коктебелю зберігається велика колекція фотоґрафій
Представники “Мистецької ґільдії “Неабищо” були представлені у альмансі “Провінція”. Олег Левченко входив до редколеґії цього альманаху.
У вересні 2002 р. презентація Поетичного театру “Неабищо” у будинку письменників, м.Київ.
Презентація збірок Вероніки Кавун “Задзеркалля”, “Завтра” у мистецькому відділені наукової бібліотеки поетичним театром “Неабищо”. Презентація була побудована на читанні творів Вероніки не тільки рідною мовою але й анґлійською, російською, німецькою, польською мовами. Режисером заходу виступив Олег Левченко. На презентації були представлені малюнки Вероніки написані у Америці під час навчання там. Згодом вони увійшли до третьої збірки поезій В.Кавун “Зимні інтеґрали” (2002, Волинь).
13 грудня (п’ятниця) 2002 року у гуманітарній ґімназії №23 м.Житомира театр “Неабищо” презентував третю збірку В.Кавун “Зимні інтеґрали”, режисер Наталя Васьковська.
Створення бібліотеки “Мистецької ґільдії “Неабищо”
Випуск колективної збірки “Останнїй зошит постфутуризму”
Розвал орґанізації (погляди)
Участь у Форумі творчої молоді. Учасники Стронґовський та Ромцьо Здорик
Реєстрація міського осередку Мистецької ґільдії “Неабищо”
Реєстрація обласного осередку Мистецької ґільдії “Неабищо” (публікація про реєстрацію з’явилась у “Житомирщині”
“Романівська весна” (2003)
Участь у вечорі “АнтиСНІДу” орґанізований громадською орґанізацією “Планування сім’ї”
Інтернет презентація (написати перелік перших авторів сайту)
Інтернет-презентація сайту Юрія Ґудзя, чат (до розмов долучилися такі орґанізації…)
с.Копище
Обласний відбірковий тур “Молоде вино” Перможець
Участь у Літературному форумі творчої молоді. Олег Левченко номінант ґазети “Слово і Діло”
Фестиваль “Просто Так” м.Коростень
Участь у створенні міського осередку “Молода Просвіта”
Всеукраїнський конкурс “Молоде вино”
Презентація творчости Юрія Винничука. На цьому заході невимушено студенти отримали нагоду познайомитися зі складнем “Оцет” випущеним до фінального конкурсу “Молодого вина”
Учасники МҐН беруть участь у підготовці альманаху “Перевесло”
Учасники МҐН беруть участь у презентації альманаху “Перевесло”
Поява у журналі філолоґічного факультету ЖДПУ ім.І.Франка “Філео + Лоґос” критичної статті Ірини Хомчук на збірку “Останнїй зошит постфутуризму”
Презентації у школах
Натуралістичний центр
Школа №28 (перевірити)
19 грудня школа №24
20 грудня Інститут сучасних знань 2?, 2?, а також в Інституті сучасних знань
Спільно із клубом “Перевесло” відвідали с.Межирічка де живуть батьки Галтни Руссу (першої голови клубу “Перевесло” та с.Гута де вона похована.
Видання збірки “Неабищо the best”. Ця книжка готувалася пів року
Костянтин Куликов: Вміє з під ніг висмикувати ковдру, малохарактерний, дуже легко потрапляє під жіночий каблук, багато що робить за спиною. Намагається усім вгодити і йому це вдається.
Робити виноски із інформаціює про книжки, презентації.
Книжку зробити порічною у діяльностях
Спробувати створити книжку “Асоціятивний словник”
Приклад: “Кров на скронях – кров на соломі”
Приклад: коли я пишу “Годинник поспішає жити”, – розуміємо в значенні “Поспішає час”. Коли я напишу “Годинник не поспішає жити” – це матиме значення: годинник цей часто ламається.
Складні “Клони”, “Шизоїдальне”, Зухвале”, “У пошуках співрозмовника”
Назва книжки:
1. ПЛАЧУТЬ SКОРПІОNИ
2. “Сперма” – твори, що формують літературу, її зачинають.
3. “Концентрат”, “Есенція”
4. “Сміття”
5. “Пофарбована кров”
Олег Левченко, 2004 р.
**
Усі ми шкурники!
За зроблену роботу ми отримуємо винагороду.
Якщо ми працюємо на виробництві - маємо відходи виробництва! Відходи виробництва йдуть у природу, відходи моралі - у свідомість... Ми отримуємо винагороду за зроблене (можна й прочитати: "поробленне")...
Людина будь-якої гуманітарної сфери - має винагороду за погляди, ідеї. переконання, якими послуговується у житті (читай: щоб жити).
Керуватимуть шкурниками "з маленькими ротиками" ті, що мають великі шкурницькі апетити, наприклад Америка... (Є що додати?)
Керують світом ті, що мають великі шлунки, а не гаманці!
Отже, шкурність, Бог - еґо, Син - підлабузництва. Шкурність маємо визнати, як наріжну цінність між усіма людськими цінностями.
Правда, хочеш жити?
Маєш апетит?
Будь шкурником!
Олег Левченко, 2004 р.
**
Ми не боїмося слів!
Олег Левченко pro Neabyscho
Процес засвоювання знань = переварюванню їжі?
Олег Левченко
______________
Реліґія - віра в правильне!
Немає реліґії, що стверджувала б правильність усіх речей.
Будь-яка людина є реліґійною - вміє непогоджуватися, і вміє бачити неправильне! Знає свою "правильність".
Одна реліґія (читай "правильна віра") заперечує іншу ("правильну віру").
Ми завжди запідозрюємо про умовність правильних речей.
Хвала - апо-фіґізму
Олег Левченко
_____________
Якими спонуканнями, ідеями, темами живе наше суспільство? Що інформаційно споживає наше суспільство?
Звісно, наше суспільство те і робить, що працює, більшість свого часу, на те, щоб споживати. Найбільше поживним для великої клітинки нас стало на цей час інформація.
Українці вічно читатимуть не так як написано. Скільки б для українця не існувало мовоблуддя инших народів - русин з хохмою у голові розумітиме все по-своєму: як мати народила.
Саме творчість ставить "надмогильний хрест" клясикам.
Олег Левченко, м.Житомир, 2004 р.
**
Немає коментарів:
Дописати коментар