КОЛІР СМЕРТИ
Пишу в напівпошепки й лякаюсь глибини чутих думок.
Крик білої глини звужував мою свідомість. Я нехтував вказівками вчорашніх уподобань. "Хай вдавляться, - кричать голі душею істоти, - своїми яйцями". Крик переростає у надможливості втриматися від нервового зуду вушній мембрані. Хай сміються обличчя викривлені "совєтскімі врємєнамі". Я не можу брати того, що має витоки порожнього. Його просто неможливо взяти у свої руки. Ховайте свої обличчя у чужі долоні. Тим рукам притаманно бути постійно холодними й ледь спітнілими. Але обличчя у них почувається захисним від усієї аґонії крику. Я люблю і ненавиджу білу глину, адже за її білою чистотою ховається смерть - колір смерті. Ви ж знаєте, що смерть має білий колір. Це ж у нас в українців усе навпаки: щоб щастило маємо тримати пальці та щедро матюкати, щоб не наврочити маємо вголос говорити зворотні речі. Але якось, все одно не клеїться... Отож, біле ми обов’язково називатимемо чорним. Щодо білого маю власну роздвоєність, щодо чорного... Не складно, якщо не заглиблюватися у злочини деталей, нюансів, митей...
...починаю себе не розуміти. Поезія вкотре доводить свою життєспроможність, коли поряд, так само життєствердно й більш масштабно снує буденність; я однією ногою в поезії, другою у щоденних буднях, а що робиться межи них?.. - починаю себе не розуміти; неодноразово спостерігав, як у колі молодих поетів, які про одне одного мало що знають, виникає за короткий час спілкування, фатальна наївність: те, що вони пишуть покликане змінити світ на краще, але, як тільки у тім середовищі з’явиться хоча б один словесний подражник спокою (це може бути випадкова людина, навіть несподіваний художній або поетичний твір) наївність сама накривається мідним тазиком і не виказуючи свого носа, навіть не імітує равлика; з таких моментів можемо впевнено говорити про творчість не таку, що збуджена часом, а таку, що будить час...
26 вересня 2007 року
***
...три кроки радости на видноколі взаємостосунків зводять стріли прагнень назустіч одне одному і розбивають точку зіткнення хвилинами взаємопорозумінь і обіймів; зводь пальці у перехреснім просторі, можливо, вони віднайдуть у тому свою лоґіку міцности; склади у класифікацію цілости увесь світ, що перекинутий сторчголов, сторчрук, сторчніг...; переведи лінію кола в послідовне виверження карт на шорсткий килим зашарілого ґраніту, кольору свіжої акації; посеред провального неба жодної оцтової хмаринки, сповненої абревіатури сірого моноліту і розтрісканого асфльту; не в тім печаль, шарудкого сумніву вистачить на всіх; не спиняймо серце викрите порятунком щастя...
...параболічні астероїди падали у відкриту землю пізнання; тіні забутих предків плелися мережкою по розлитій в райдузі кислоті; спадали темні фіґури сновид на забезпечену сенсом уявлень тернисту галявину, залиту світлом невідомого походження; у невідь-звідки з’явілу воду тулилися безглузді краплі оченят, а вона хворобливо тислася вигулькнути десь на непокритих чупринах споглядальників; споглядальники не бачили сновид, адже вони були частиною їхнього сновидіння, притлумленого їхньою особистою участю; трапеза скінчиться не скоро - прикриті рукою присміхи вивернуть руку й вичавлять зі стогоном усю правду очікуваної реальности...
...а втім, не треба примружувати око й говорити про мої збожевілі недоліки, збіднілі талантики, химерні приписи з-зовні; усе пізнається у присмерку згасаючих вражень; у голові туляться безліч, справних до кропіткої роботи, павуків, що викохуть, поза всіма сумнівами, надійне плетиво стихійних висновків; на кожному з них притишено сидить цей маленький монстр, готовий з повною, даровоною від природи, сумлінною ніжністю, обійняти, обвити, оголубити до глибини свого душевного геройства (героїнства), адже у цьому слові він дочуває, якесь наркотичне: інше геройство, щоб проковтнути цю теплу сімейну невимушеність до щенту свого цілковитого стану нірвани; ти ж здогадуєшся, що читач відкриє для себе дещо інше, якщо уникне хиткого прагення збагатити себе звабами автора...
...маєш за забавку - втрутитися у нашарування зовнішніх образів аналітичним перстом (учуваєш: хірургічним пером?) співпереживань, у які навряд чи хтось вірить, а мені - я вимушений - хочеться зупинитися на дещо іншому; іншість - це коли тебе щоразу зустрічають у гранично нетиповому тобі місці, і після того, як те місце окреслиться типовістю зустріти тебе там удруге - світ змушений безапеляційно обезбарвитися, або тобі доведеться підкласти голову під молот істини: бути цілковитою безбарвністю; у квітнику спогадів шерех кольорів виводить сіру стежку на коло нескінченних молитов і їх потворей, потворів, потворінь, притворів, повторень...
...задавнена спроба в’язала шию патріотичним галстуком, вичавлювала із душі "многая літа" вискозвуками підхитаної страхітливої конструкції білого, із чорного заліза: лебедя, на синіх хвилях юнацьких мрій, присоромлених дошкульними прищами, відповідно з’явних під час росту гормонів і гармоній тішитися й тащитися своєю дорослістю, коли ти вдвічі переросток; причавлюй на собі досить неуявне прагнення знайти на собі ... собі подібних; тихше, на музичну партитуру присіла дошкульна комаха й утворила своїм нікчемним убозтвом підступну нотку, мимовільну нотатку, позаруку-податок, на свій творчовияв - бути і залишитися у музичній пам’яті важливою одниницею навколишнього / навколішнього / навколо шийного / колиш-нього / колишку, та не склався б світ клином на ньому - життя; саме тому я розумію, чому в твоїй душі грають патріотичні скри-жалі, а шию обвивають кольори незалежної сим-волики...
...перекресли свою невимушену волю зберегти ілюзію тільки-но розквітлої квітки, радше, однієї пелюстки цієї квітки, у долонях пам’яті, у зшерхлому затишку паморочливого терпіння, вишуканих альтернатив себе, акуратно розкладеної по поличках, вірно нумерованої - ані руш, ані діткнись до мене; ні, так не піде, навіть за такою шафою ховається стіна, до якої можна не тільки її припнути; зваж, коли тобі стане хороше, ситуація стає кращою, навколишня дійсніть явно не випереджає усі твої сподівання і ти впевнено рухаєшся із чашкою вранішньої кави до скрушного знаменника вчергове квартирного вечора...
...за чашкою чаю зачаюєш кавалок "достеменно відомо", вчасно притишуєш невиразне своєї свідомости, приймаєш об’єктивне законам волі у тиху сутінь своїх переживань, переміщень, перегортань, знищень, перечитувань наново, розкладанням на підлозі, на столі, на попідвіконнях, напередодні важливого іспиту, підкладаючи під подушку ймовірні відгадування, але то лише задля заспокоєння: душі, сну, сновидінь, пророцтв, провидінь, щодо завтрашнього дня, лишень цілковитого дня, з-поза меж будь-якого дня; отже, за межами часу, там де є Бог, і ти із ним заодно, але то так напевно, що в мене, як в тебе виникають сумніви, які нищать не лише відчуття ненависті до нищених книжок, але й плекають за тією ж чашкою нову ймовірність усвідомити себе у колообігу самотерзань, -стерзань, -тераріуму...
...зруйнований ліс вибльовує цеглинки лабіринту із впотаєнь підсвідомого; із кінчика язика скрапає терпке світло радісного знамення, що будить небо, будує лабіринти раю-пекла; / рабу-не кла... Побутує свідоме й мимоволями, підібгавши хвоста скавулить, як зобачить, як засобачить велетенська глиба, схожа на Джина із пляшки, на тебе оскарженого на забуття підсвідомого
01 листопада 2007 року
Копірайт: Олег Левченко, 2007 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар