Обидва поети працюють у площині, де форма рівноправна зі змістом: текст відчуває себе не лише як послідовність слів, а як візуальний об’єкт. Через це їхні вірші — більше не «лінійна» лірика, а мультидиференційний артефакт, що поєднує вербал та графіку, традицію бароко й авангардні практики XX ст.
Спільні риси (з прикладами та поясненнями)
-
Зорова/фігурна організація тексту
- Обидва роблять із рядків — фігуру: розсипають слова по сторінці, ділять на блоки, використовують вертикальні/діагональні ряди.
- Приклад: у Левченка — часті графічні розриви та «порожні» простори, які підсилюють образ (у збірці: композиції типу «ві-раж / ви-разу / раз»; ремарки «(мікс)»). У Іова — відомі каліграми (наприклад, «Різдвяна вірша», де строфи створюють візуальну фігуру ялинки).
-
Мова як матеріал / розщеплення мови
- Обидва руйнують синтаксис, формують неологізми, граються зі складами й звуком (фонетична гра).
- Приклад: у Левченка — «Гіретамо руйдигі» / розриви складів; у Іова — зрощення слів, паліндромні конструкції, словотворчі експерименти.
-
Інтерактивність читача — «читання простору»
- Твір вимагає від реципієнта не просто декодування рядків, а огляду форми, положення, інтервалів між словами; читач стає співтворцем значення.
- Це властиво і для Левченка (поради-настанови типу «Не забудь з поезії зліпити глечик!» набувають інструктивної графічності), і для Іова (форми, які можна «прочитати» різними способами).
-
Ремінісценції барокової фігурної поезії
- Обидва використовують прийоми, споріднені з бароко: фігурні вірші, акровірші, гра формою як смислотвірний механізм. Але переробляють ці прийоми у постмодерний спосіб (іронія, деконструкція).
- У Левченка — метафора гончара/глини; у Іова — активація паліндромів, емблематичних форм.
-
Поєднання сакрального й секулярного / традиційного й мас-культури
- Обоє змішують релігійні або церковно-ритуальні алюзії з побутовими й поп-культурними елементами (у Левченка — звернення до України, коронація-риторика; у Іова — релігійні символи в поєднанні з народними й святковими образами).
- Це створює багатошаровість: форма нагадує емблему, а зміст — іронічну чи критичну ремарку.
-
Фрагментарність і щоденникова інтонація
- Збірки складаються з коротких, датованих заміток/епізодів: відчуття щоденникових записів, де поет одночасно фіксує образ і експериментує з формою.
- У Левченка багато дат і поміток (1999–2001); у Іова теж помітний «серійний» характер творів — цикли невеликих візуальних віршів.
-
Прагнення до синтезу медіа / цифрових/колажних прийомів
- Використання позамовних елементів (символи, графічні вставки, позначки «(мікс)») наближає поезію до колажу/відео/інсталяції. Обоє приймають технологічні та мультимедійні елементи у поетичній практиці.
- Левченко явно використовує GIF/ілюстрації й цифрові вставки; Іов апелює до «письма-образу», що легко трансформується у візуальні інсталяції.
-
Іронія та метакоментар про поезію
- Обидва іноді коментують сам факт поетування: поезія тут свідомо показує себе як артефакт (у Левченка — «Вартість одного примірника 2 грн.», вказівки «поет — пропоную залізти у власну душу»); Іов — саморефлексія через шифри й акровірші.
- Це робить тексти самопроявними — вони говорять про власну художність.
-
Орієнтація на множинність інтерпретацій (відкритий твір)
- Кожен вірш дає кілька рівнів читання: семантичний (зміст), візуальний (форма), звуковий (фонетика) — результуючий смисл формується у взаємодії читач–текст.
- І Левченко, і Іов структурують свої вірші так, щоб не дати однозначного «перекладу».
Таблиця (схематично)
| Риси | Олег Левченко | Іван Іов |
|---|---|---|
| Зорова/фігурна композиція | Так (розриви, пусті простори, графічні вставки) | Так (каліграми, фігурні вірші) |
| Розщеплення мови / неологізми | Активно | Активно |
| Барокові відлуння | Метафора глини, емблематика | Акровірші, паліндроми, фігурні форми |
| Читач як співтворець | Так (інструкції, візуальні підказки) | Так (форми, що відкриваються при спогляданні) |
| Медіа/колажні елементи | GIF, (мікс), декоративні зображення | Візуальні оформлення, інсталяційність |
| Тон | Іноді патетично-метафізичний + іронічний | Іронічно-грайливий, іноді святково-релігійний |
| Датування/щоденниковий тон | Є | Є (циклічні мініатюри) |
Де відмінності (коротко)
(бо спільних рис — багато, але є й відмінності, важливі для інтерпретації)
- Левченко частіше демонструє гру на межі метафізики (пам’ять, глина, гончарний образ), інколи патетичну ідентичність (звернення до України). Його тексти інколи тяжіють до емотивної експресії.
- Іов схильний до більш суворої графічної гри (паліндроми, акровірші, чіткі каліграми), у нього помітніші традиційно-святкові/народні мотиви, і він більше працює з «чистою» формою як задачею.
Практичні наслідки для аналізу / що можна робити далі
- Можна зібрати дві вибірки (по 8–10 віршів кожного) і зробити лінійний порівняльний аналіз: (а) типи графічних прийомів, (б) повтори тематичних образів, (в) роль інтервалу/порожнього простору.
- Корисно порівняти реакції читачів: як сприймають тексти у друкованому вигляді vs. у виставковому (інсталяційному) — оскільки частина сенсу залежить від контексту презентації.
Висновки
Спільність творчості Олега Левченка та Івана Іова полягає у:
1. Візуально-вербальному синтезі як головному принципі поетики.
2. Використанні барокових форм (фігурний вірш, паліндром, акровірш) у постмодерному ключі.
3. Інтерактивності читача: тексти вимагають візуального й смислового співтворення.
Водночас різні стилістичні стратегії роблять їхнє письмо контрастним: у Левченка переважає асоціативна фрагментарність, у Іова — геометрична чіткість. Разом вони формують широку палітру української зорової поезії доби постмодерну.
Бібліографія
1. Левченко О. Зорова поезія. – Житомир: Liga ArtiS, 2002.
2. Іов І. Періодична система слів. – Київ: Укр. письменник, 2000.
3. Ґалятовський І. Ключ розуміння. – Київ, 1659.
4. Симеон Полоцький. Вертоград многоплодний. – Москва, 1678.
5. Семенко М. Кобзар. – Харків, 1924.
6. Gomringer E. Konstellationen. – Zürich, 1955.
7. Eco U. Opera aperta. – Milano, 1962.
8. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ: Либідь, 1999.
9. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. – Київ: Критика, 1999.
10. Коцюбинська М. «Візуальні виміри сучасної поезії» // Слово і час. – 2005, №3.
11. Моклиця М. «Барокові витоки сучасної візуальної поезії» // Філологічні студії. – 2010.
12. Elibrary.kubg.edu.ua. Почерк (на матеріалі творів Івана Іова). – Київ, 2015.
Немає коментарів:
Дописати коментар