Сторінки

пʼятниця, 29 серпня 2025 р.

Спільні риси у зоровій поезії Олега Левченка і Івана Іова (постмодерний період)

Обидва поети працюють у площині, де форма рівноправна зі змістом: текст відчуває себе не лише як послідовність слів, а як візуальний об’єкт. Через це їхні вірші — більше не «лінійна» лірика, а мультидиференційний артефакт, що поєднує вербал та графіку, традицію бароко й авангардні практики XX ст.


Спільні риси (з прикладами та поясненнями)

  1. Зорова/фігурна організація тексту

    • Обидва роблять із рядків — фігуру: розсипають слова по сторінці, ділять на блоки, використовують вертикальні/діагональні ряди.
    • Приклад: у Левченка — часті графічні розриви та «порожні» простори, які підсилюють образ (у збірці: композиції типу «ві-раж / ви-разу / раз»; ремарки «(мікс)»). У Іова — відомі каліграми (наприклад, «Різдвяна вірша», де строфи створюють візуальну фігуру ялинки).
  2. Мова як матеріал / розщеплення мови

    • Обидва руйнують синтаксис, формують неологізми, граються зі складами й звуком (фонетична гра).
    • Приклад: у Левченка — «Гіретамо руйдигі» / розриви складів; у Іова — зрощення слів, паліндромні конструкції, словотворчі експерименти.
  3. Інтерактивність читача — «читання простору»

    • Твір вимагає від реципієнта не просто декодування рядків, а огляду форми, положення, інтервалів між словами; читач стає співтворцем значення.
    • Це властиво і для Левченка (поради-настанови типу «Не забудь з поезії зліпити глечик!» набувають інструктивної графічності), і для Іова (форми, які можна «прочитати» різними способами).
  4. Ремінісценції барокової фігурної поезії

    • Обидва використовують прийоми, споріднені з бароко: фігурні вірші, акровірші, гра формою як смислотвірний механізм. Але переробляють ці прийоми у постмодерний спосіб (іронія, деконструкція).
    • У Левченка — метафора гончара/глини; у Іова — активація паліндромів, емблематичних форм.
  5. Поєднання сакрального й секулярного / традиційного й мас-культури

    • Обоє змішують релігійні або церковно-ритуальні алюзії з побутовими й поп-культурними елементами (у Левченка — звернення до України, коронація-риторика; у Іова — релігійні символи в поєднанні з народними й святковими образами).
    • Це створює багатошаровість: форма нагадує емблему, а зміст — іронічну чи критичну ремарку.
  6. Фрагментарність і щоденникова інтонація

    • Збірки складаються з коротких, датованих заміток/епізодів: відчуття щоденникових записів, де поет одночасно фіксує образ і експериментує з формою.
    • У Левченка багато дат і поміток (1999–2001); у Іова теж помітний «серійний» характер творів — цикли невеликих візуальних віршів.
  7. Прагнення до синтезу медіа / цифрових/колажних прийомів

    • Використання позамовних елементів (символи, графічні вставки, позначки «(мікс)») наближає поезію до колажу/відео/інсталяції. Обоє приймають технологічні та мультимедійні елементи у поетичній практиці.
    • Левченко явно використовує GIF/ілюстрації й цифрові вставки; Іов апелює до «письма-образу», що легко трансформується у візуальні інсталяції.
  8. Іронія та метакоментар про поезію

    • Обидва іноді коментують сам факт поетування: поезія тут свідомо показує себе як артефакт (у Левченка — «Вартість одного примірника 2 грн.», вказівки «поет — пропоную залізти у власну душу»); Іов — саморефлексія через шифри й акровірші.
    • Це робить тексти самопроявними — вони говорять про власну художність.
  9. Орієнтація на множинність інтерпретацій (відкритий твір)

    • Кожен вірш дає кілька рівнів читання: семантичний (зміст), візуальний (форма), звуковий (фонетика) — результуючий смисл формується у взаємодії читач–текст.
    • І Левченко, і Іов структурують свої вірші так, щоб не дати однозначного «перекладу».

Таблиця (схематично)

Риси Олег Левченко Іван Іов
Зорова/фігурна композиція Так (розриви, пусті простори, графічні вставки) Так (каліграми, фігурні вірші)
Розщеплення мови / неологізми Активно Активно
Барокові відлуння Метафора глини, емблематика Акровірші, паліндроми, фігурні форми
Читач як співтворець Так (інструкції, візуальні підказки) Так (форми, що відкриваються при спогляданні)
Медіа/колажні елементи GIF, (мікс), декоративні зображення Візуальні оформлення, інсталяційність
Тон Іноді патетично-метафізичний + іронічний Іронічно-грайливий, іноді святково-релігійний
Датування/щоденниковий тон Є Є (циклічні мініатюри)

Де відмінності (коротко)

(бо спільних рис — багато, але є й відмінності, важливі для інтерпретації)

  • Левченко частіше демонструє гру на межі метафізики (пам’ять, глина, гончарний образ), інколи патетичну ідентичність (звернення до України). Його тексти інколи тяжіють до емотивної експресії.
  • Іов схильний до більш суворої графічної гри (паліндроми, акровірші, чіткі каліграми), у нього помітніші традиційно-святкові/народні мотиви, і він більше працює з «чистою» формою як задачею.

Практичні наслідки для аналізу / що можна робити далі

  • Можна зібрати дві вибірки (по 8–10 віршів кожного) і зробити лінійний порівняльний аналіз: (а) типи графічних прийомів, (б) повтори тематичних образів, (в) роль інтервалу/порожнього простору.
  • Корисно порівняти реакції читачів: як сприймають тексти у друкованому вигляді vs. у виставковому (інсталяційному) — оскільки частина сенсу залежить від контексту презентації.

Висновки

Спільність творчості Олега Левченка та Івана Іова полягає у:

1. Візуально-вербальному синтезі як головному принципі поетики.

2. Використанні барокових форм (фігурний вірш, паліндром, акровірш) у постмодерному ключі.

3. Інтерактивності читача: тексти вимагають візуального й смислового співтворення.

Водночас різні стилістичні стратегії роблять їхнє письмо контрастним: у Левченка переважає асоціативна фрагментарність, у Іова — геометрична чіткість. Разом вони формують широку палітру української зорової поезії доби постмодерну.

Бібліографія

1. Левченко О. Зорова поезія. – Житомир: Liga ArtiS, 2002.

2. Іов І. Періодична система слів. – Київ: Укр. письменник, 2000.

3. Ґалятовський І. Ключ розуміння. – Київ, 1659.

4. Симеон Полоцький. Вертоград многоплодний. – Москва, 1678.

5. Семенко М. Кобзар. – Харків, 1924.

6. Gomringer E. Konstellationen. – Zürich, 1955.

7. Eco U. Opera aperta. – Milano, 1962.

8. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – Київ: Либідь, 1999.

9. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. – Київ: Критика, 1999.

10. Коцюбинська М. «Візуальні виміри сучасної поезії» // Слово і час. – 2005, №3.

11. Моклиця М. «Барокові витоки сучасної візуальної поезії» // Філологічні студії. – 2010.

12. Elibrary.kubg.edu.ua. Почерк (на матеріалі творів Івана Іова). – Київ, 2015.


Немає коментарів:

Дописати коментар