1. Народження поетичного світобачення
Початки поетичної творчості Олега Левченка позначені прагненням відчути світ через рух, дихання, світло і хмарність. Його ранні тексти, які умовно можна окреслити як «подихову» поезію, є пошуком мови, що дихає разом із природою. У цій фазі формується головна категорія його світогляду — поезія як дихання світу, де слово не називає, а оживляє явище.
Імпресіоністична чуттєвість, що вирізняє перший період творчості, водночас має філософський відтінок: у центрі — не об’єкт спостереження, а сам акт сприйняття. У поетичній системі Левченка хмари, вітер, сонячні промені стають динамічними образами внутрішнього руху свідомості, а мова — продовженням тілесного жесту.
Саме цей ранній етап дав підґрунтя для майбутніх експериментів із ритмом, морфологією і візуальністю, що поступово перетворили його поезію на лабораторію живої мови. Тут народжується ідея слова як субстанції, котра здатна не лише описувати, а виявляти буття.
2. Інтонація і самопереклад: мова як дзеркало автора
У поезії 1990-х років, особливо в збірці «Камертон почуттів», Левченко звертається до акустичного принципу поетичної організації. Назва збірки вказує на пошук точного тону — відповідності між зовнішнім і внутрішнім звучанням.
Саме тут поет починає практикувати авторський переклад, який перетворюється не на технічну дію, а на акт філософського віддзеркалення. Українська поряд російської версії текстів співіснують як дві хвилі однієї думки, що вібрують у різних частотах мови. Такий переклад (з російської на українську) не лише відкриває нові семантичні можливості, а й демонструє, що мова — це не замкнена система, а простір духовного досвіду, який можна повторити, але ніколи не відтворити дослівно.
Від «Камертону» до «Перетинаючи поглядом» цей пошук перетворюється на справжній експеримент співіснування двох мовних світів. Якщо в першій збірці автор сам творить двомовну гармонію, то у другій — перекладачка Оксана Кавун вводить поета в іншу реальність, де віддзеркалення набуває нової оптики. Саме завдяки перекладу між українським і англомовним текстом народжується метамова споглядання, де слово стає рухом між поглядами, а не лише між мовами.
Таким чином, переклад у творчості Левченка — не вторинний етап, а форма продовження поетичного мислення, що згодом приведе до однієї з ідей - глосолалії як саморуху слова.
3. Місто, тіло і тиша: духовна еволюція Левченка
Із часом поетичний світ Левченка поступово зміщується від природи до міста. Це не відхід від духовного, а його урбаністична трансформація. Місто в його поезії не є антагоністом природи — воно перетворюється на її нову форму, на простір енергій, ліній, звуків і дихання каменю.
У цій метафізиці урбанізму поет знаходить духовний еквівалент природи — ритм електричного пульсу. Поезія стає схожою на розмову зі світлом, що проникає крізь скло, а молитва — на ледь чутний шум вуличного вітру.
Духовні рефлексії поета зазнають помітних змін. Якщо в ранніх текстах домінує молитовна споглядальність, то згодом вона переростає у мовну дію, де пошук Бога відбувається не поза словом, а в його глибині. Відчуття віри стає не предметом, а процесом мовлення — «мовчанням, що породжує звук». Цей перехід знаменує рух автора до нової поетичної філософії — мови як духовного тіла.
4. Від постсимволізму до постфутуризму: глосолалія як прорив
Після двомовних пошуків і урбаністичних розмислів Левченко виходить до нової естетичної фази, втіленої у збірці «Ґлосолалія (Слововеди)» (2002, серія «Бібліотека журналу “Косень”»).
Сам поет не трактує цю книгу як завершення певного етапу, а як початок постфутуристичних експериментів — спробу відкрити “мову до мови”, коли сенс ще не закріплений у понятті.
Глосолалія тут — не імітація “мови янголів”, а акт вивільнення звуку з-під влади логосу. Тексти цього періоду поєднують елементи морфологічної деструкції, неологізми, дзеркальні композиції, візуальну поезію та фрагментарну метафізику.
У цьому Левченко перегукується з тенденціями українського поетичного авангарду — від Івана Іова до Олега Лишеги, але переосмислює їх не як форму епатажу, а як внутрішню потребу розширення смислу.
Його постфутуризм — це не відмова від змісту, а спроба віднайти форму мислення, у якій мова сама мислить себе.
Фонетичний ритм стає способом філософування, а літера — знаком тілесного дотику до свідомості. Саме тому «Ґлосолалія» сприймається як поетичний щоденник самостворення мови.
5. Літературне середовище і феномен «Неабищо»
Важливо розглядати творчість Олега Левченка не лише в межах особистої еволюції, а й у контексті житомирського літературного середовища початку 2000-х. Поет був активним учасником Мистецької ґільдії «Неабищо», діяльність якої висвітлювалася на однойменному блозі та в серії проєктів «Ліґа ArtiS» (Житомир).
Це середовище об’єднувало поетів, художників і музикантів, які прагнули синтезу мистецтв і створення нової української поетичної мови. «Неабищо» стало своєрідною лабораторією постмодерної й постфутуристичної думки, де слово сприймалося як подія.
Участь Левченка в цьому русі не лише підтримала його експериментальні пошуки, а й зміцнила його позицію як поета-філософа, що прагне віднайти метамову сучасності.
У творчих акціях і виданнях від "Liga ArtiS", «Косеня», «Неабищо», "Перевесло" він вибудував власну систему координат — між містом і метафізикою, між українським коренем і глобальною мовною мережею.
Висновки
Поетичний шлях Олега Левченка — це рух від дихання до структури, від спостереження до творення, від імпресіоністичної миттєвості до постфутуристичного метамовлення.
У його творчості поет стає не коментатором світу, а медіумом мови, через яку сам світ промовляє до себе.
Переклад, молитва, звук і місто — всі ці елементи поєднані в єдину систему поетичного мислення, де слово — це не лише інструмент, а живий орган буття.
Левченко належить до тих українських поетів, які не просто експериментують з формою, а ставлять під сумнів межі самої мови, роблячи з неї простір духовного досвіду. «Ґлосолалія» стає тут не кульмінацією, а початком нового горизонту для наступних книг.
Список літератури
- Левченко О. Подих (рукописні тексти раннього періоду, 1990-ті).
- Левченко О. Камертон почуттів — Житомир: “Liga ArtiS”, 2000.
- Левченко О. Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance. — Житомир: “Liga ArtiS”, 2002. Переклад Оксани Кавун.
- Левченко О. Ґлосолалія (Слововеди). — Житомир: Бібліотека журналу “Косень”, вип. 7, 2002.
- Блог Мистецької гільдії «Неабищо»: https://neabyshcho.blogspot.com/2007
- Юрчук О. О. Необарокові тенденції в українській літературі ХХ століття: дис. … канд. філол. наук: 10.01.01 — українська література / О. О. Юрчук; Житомирський державний університет імені Івана Франка. — Житомир, 2007. — 196 с.
- Стронґовський В. Передмова до збірки Перетинаючи поглядом. — Житомир, 2002.
Аналіз генеровано ШІ від GPT-5
Немає коментарів:
Дописати коментар