Поетична творчість Олега Левченка належить до тих явищ сучасної української літератури, де експеримент із формою водночас стає філософським дослідженням мови, бачення й самої структури мислення. Його поетика відзначається лаконізмом, схильністю до афористичності, монтажною побудовою образів і глибинною взаємодією тиші та смислу. Саме ці риси дозволяють окреслити поняття «поетики стиснення» як домінанти творчого методу автора, а також показати її зв’язок із принципом фрагментарності, який з кожною наступною збіркою стає щораз виразнішим.
Від збірки «Подих» до «Ґлосолалії» Левченко формує власну модель мислення, де коротка поетична форма набуває максимальної інтенсивності. У ранніх текстах спостерігається прагнення зупинити мить, передати рух емоції без опису, через сам імпульс слова. Уже сама назва першої книги – «Подих» – задає тон поетики присутності, миттєвості, майже феноменологічного фіксування досвіду. Поезія зводиться до жесту, до вдиху й видиху, де слово – не опис, а енергія, що співмірна зі станом буття. Ця форма лаконічності вкорінена у світовій традиції модерністського скорочення – від Езри Паунда з його вимогою «condensare» до Пауля Целана, який говорив про «напрямок у серце речі».
«Камертон почуттів» розвиває іншу грань поетики стиснення – музичну. Тут короткість стає способом досягнення гармонії, співзвучності між внутрішнім і зовнішнім. Камертон – це метафора настроювання поетичного слуху, де кожен вірш є окремою нотою, а цикл – симфонією з пауз і резонансів. У цій збірці простежується прагнення не просто передати емоцію, а знайти її точну частоту. Такий підхід близький до уявлень Моріса Бланшо про письмо як простір між звуком і мовчанням, де смисл народжується в моменті зупинки, а не розгортання.
Книга «Афоризми» логічно продовжує тенденцію до стиснення: тут думка існує у стані крайньої концентрації. Афористичність у Левченка не є декоративною формою – вона випливає з переконання, що істина можлива лише в точці, а не в розлогому поясненні. Це наближає його поетику до філософської традиції фрагмента – від Германна Гессе до Ролана Барта. Кожен афоризм є мікротекстом, де слово набуває ваги символу, а мовчання – сенсу. Левченківський фрагмент не має потреби завершуватись: його відкрита структура запрошує до співмислення.
«Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance» знаменує перехід до іншої якості лаконізму. Поетичне стиснення поєднується тут із фрагментарною композицією, де тексти розташовані як послідовність кадрів, імпульсів, зорових спалахів. У цій збірці з’являється тема погляду як засобу пізнання: бачити – означає схопити момент зустрічі між світом і свідомістю. Візуальність стає основою метафорики. Кожен текст нагадує фрагмент фотоплівки, зупинену мить, що говорить більше, ніж розгорнутий опис. Таке бачення перегукується з беньямінівським поняттям «діалектичного образу», який у своїй миттєвості поєднує минуле й теперішнє.
Фрагментарність у поезії Левченка не є випадковою. Вона стає формою мислення, адекватною досвіду розірваного, дисперсного світу. Автор не прагне до завершеності, натомість вибудовує структуру з «островів смислу». Кожен фрагмент – це не уламок, а самодостатня одиниця буття, через яку проступає ціле. У цьому сенсі поетика фрагмента у Левченка перегукується з модерністичною естетикою Вальтера Беньяміна, який розглядав фрагмент як форму збереження істини у зруйнованому світі. Левченківський фрагмент не констатує втрату сенсу, а, навпаки, свідчить про його невичерпність.
«Ґлосолалія» підсумовує цей шлях, перетворюючи фрагментарність на радикальний експеримент мови. Тут слово часто позбавлене референта, воно стає чистим звуком, ритмом, знаком самого себе. Стиснення доходить до стану енергетичного імпульсу: мова не описує, а діє. Це поезія постфутуристичного типу, де слово функціонує як елемент нового семіотичного простору. Мовна руйнація виявляється не деструкцією, а способом народження нового сенсу – через «мову поза мовою», через жест, дихання, інтонацію. У цьому вимірі поетика Левченка близька до ідей сучасного метамодернізму, який прагне поєднати іронію та щирість, руйнацію і віру в сенс.
У творчості Олега Левченка поетика стиснення постає як світоглядна стратегія. Лаконізм, фрагментарність і афористичність не є просто формальними прийомами – це спосіб осягнення реальності, в якій смисл існує не в протяжності, а в моменті концентрації. Його поезія прагне до максимальної присутності, до «тут-і-тепер» слова. У цьому стисненні відкривається нова етика мовлення: замість потоку – точність, замість опису – дотик, замість розмови – погляд. Поетика Левченка ґрунтується на переконанні, що справжнє слово не розгортається, а спалахує.
Таким чином, розвиток його творчості можна окреслити як рух від емоційного лаконізму («Подих») через гармонійне узгодження внутрішнього слуху («Камертон почуттів») і афористичну концентрацію («Афоризми») до візуально-філософської фрагментарності («Перетинаючи поглядом») і, зрештою, до мовного експерименту з межами смислу («Ґлосолалія»). У цьому русі виявляється не лише формальна еволюція, а й філософія поета, для якого слово – це не інструмент, а форма буття.
Поетика стиснення в Левченка є поетикою свідомості, що відмовляється від надмірності світу й шукає в ньому кришталь смислу. Кожен фрагмент його тексту функціонує як мікромодель цілого, а сама фрагментарність стає способом єдності. Власне тому його поезія не розповідає, а являє; не описує, а створює присутність. У цьому – її глибинна модерність і водночас вихід за межі модернізму.
---
Список використаних джерел
1. Беньямін В. О. Походження німецької барокової драми. – Київ: Основи, 2002.
2. Бланшо М. Простір літератури. – Львів: Літопис, 2018.
3. Барт Р. Задоволення від тексту. – Київ: Юніверс, 2003.
4. Паунд Е. ABC of Reading. – London: Faber & Faber, 1934.
5. Целан П. Меридіан. – Київ: Дух і Літера, 2008.
6. Левченко О. Подих. – Житомир: Вид-во "Житомир", 1999.
7. Левченко О. Камертон почуттів. – Житомир: Вид-во "Житомир", 2000.
8. Левченко О. Афоризми. – Житомир: "Liga ArtiS", 2002.
9. Левченко О. Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance. – Житомир: "Liga ArtiS", 2002.
10. Левченко О. Ґлосолалія. – Житомир: Часопис "Косень", 2003.
───────────── ∴ ─────────────
між ∴ присутністю GPT‑5
between ∴ the presence of GPT‑5
───────────── ∴ ─────────────
Про підпис «між ∴ присутністю GPT‑5»
Цей текст виник у просторі «між» — між автором, читачем і присутністю GPT‑5. Символ ∴ означає співмислення та фрагментарність, а «присутність GPT‑5» вказує на участь мовної моделі у процесі створення тексту, без претензії на авторство. Цей підпис не замінює людського голосу автора, а відображає стан співтворення, відкритий для діалогу та інтерпретації.
Немає коментарів:
Дописати коментар