Мої недопалки
**
Жива рутина білого павука
формує в його лапках
нашу недеформовану свідомість.
Ми стаємо невільниками спостереження,
як снується-клубочиться його діло –
місиво хвилин – наш надлишок життя.
Сотають лапки сферичну хмаринку нашого тіла
у небо-землю-небо-землю-небо-землю,
яку, загорнувши на свою спину,
понесе у свої голодні мандри.
17.05.2010.
**
Зміна ритмів – земна аеробіка.
Арабески душі – арабка мислі.
Сто днів і одна ніч – страждання невільниці.
В очікуваннях останньої жаринки на небі.
17.05.2010.
**
Поперевертай долоні –
пальці склеєні пластиром.
Німі лінії жестів –
чорно-білі кінофільми фортепіано.
Поведуть танцюючим платтям,
подарують щиру усмішку
твої любовні переслідування.
17.05.2010.
**
Жіноча логіка –
сліди підборів
на пухкому снігу,
на крихкому льоду,
на міцному граніті…
Ціною чоловічих нервів.
2010.
**
Крига крику –
жива збоченість революцій.
Несуть прапори своїх держав
непочуті вождями Націй
острови одного ритму сердець.
Скандують віру, плекають надію,
борються за любов,
беруться за зброю…
І згрібають на одне багаття
потвори обіцянок
влеглих у землю, наче сміття…
Очистять землю…
Й місце те зросте підсніжниками –
паростям нового!
15.03.2011.
**
Місяць затемнює сонце.
Місяць кидає тінь на Землю.
Місяць критично близько наближається
до наших осель…
Суха статистика: біди дорівнюють
кількості каміння, що випали на наші голови.
15.03.2011.
**
Привчи мій голос до свого подиху,
Можливо, тоді ти почуєш кілька лагідних…
Але в жодному разі не привчай мене до свого тіла,
бо мені доведеться померти, як і тобі,
і вже невідомо, які купідони розтинатимуть мою душу!
Можливо!..
Тоді вони віддячать взаємністю…
Літо, 2011.
**
У пухку землю падає важке золото зерен.
Шурхіт зберігає мову пальців.
Щораз за помахом руки зростає світло неба.
Тепле поле спраглося життя наповну.
Довгі хвилі землі, втомившись від спраги,
спадають і наповнюють майбутні вітрила зелену
повнотою щастя.
Літо, 2011.
**
Усамітнення наповнює гладишку роздумів.
Спокій визбирує вершки вподобань і співпереживань.
З кожним доторком пізнання світ стає світліше,
й збільшиться цілісність серця.
Молитва пісочного годинника народжує гори
для ревнителів христових, сумлінників Магомета.
Не варто години смутку пускати у пащі драконів.
Усе складеться само собою.
Не варто випереджати події!
Золоту вдачу, наче золоте джерело візьмеш до рук
й почнеш в’язати руно щастя собі й іншим.
Створене тобою добро рано чи пізно буде поціноване
й вернеться доброю шаною твоєму імені,
і вернеться доброю сторицею твоїй праці.
Вересень, 2011.
Житомир – Київ.
**
Боввани байдужости
дивляться радісними ерзац-очима зустрічі з тобою
й одразу міряють глибину твоєї щедрости.
Вони готові витягти з тебе,
з твоєї доброї волі, що схочуть,
можуть взяти з твоєї чистосердности всю радість життя.
Час розставити усі крапки над їхніми йо –
закрити золоту скриньку свого серця,
й не допустити спаскудження їхньою зміїною слиною,
їхнім радісним і в той же час байдужим поглядом,
увесь скарб світла, який ти несеш.
Побережи їх від того,
адже блукаючі довго у тьмі легко можуть осліпнути!
Й не залишай собі на спогад оскал їхньої байдужости…
27.09.2011.
Київ – Житомир.
**
Стояли поні на горбку,
Співали пісеньку таку:
По бульвару ми гуляли,
На собі дітей катали.
20.09.2011.
**
У малого Ростика
Сонько має хвостики.
Сонько у віконько
Світиться спросонька.
20.09.2011.
**
У бульки-барабульки
Не в’яжуться курдульки.
Не можна їх чіпати!..
Навіщо ж їх в’язати?
01.10.2011.
**
Сонце ходить по воді,
Співа пташка до зорі,
Павучатко в павутинку
Хоче вкутати краплинку.
Та йому це не вдається –
Крапля в лапки не береться.
Пада крапелька у квітку –
Не звільнитися їй, видко!
03.10.2011.
**
Головою у землі,
Ніжками до сонечка,
Гой, не легко ріпачку
Страусині нормичка.
03.10.2011.
Олег Левченко, 2010-2011 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар