РУЙНАЦІЯ ТІЛА
Маємо тихий проміжок часу на відстані ймовірного дотику. Усуваємо запліснявілі закам’яніння пережитого сновидіння. Втрачену ілюзію на повідку духовности висвічує зганьблена самовпевненість почуттів. Притишена природа слів обволікає теплим подихом робочі голови ченців. Дізнайся про можливий виграш у лотереї нашого і-снування. Ми боремося із пророчими мірами вділеного кожному з нас. Ми загинаємо руку на рівні великої риби і голосуємо нею за-проти всіх. Твої очі не впускають з кола об’єктиву прямокутну рамочку вловленого образу. Замірюй температурою власного тіла моє ставлення до твоїх пошумів крови. Кліть патріархалі не пускає впасти на долівку суцвіттю вагітних зерен. Ось, на цьому місці ми збудуємо море через Чорний міст. Отримайте повідомлення у вигляді хитрого голуба, що здіймається в небо з голови господа-бога-нашого-ісуса-христуса. О, які варіації почуттів перекидають душевне становище душної людини! Ми приймаємо твоє благословення, господи, ми приймаємо твої молитви, господи… повіруй в Нас! Час зупинився на межі можливостей батарейки. Коли мене примушують іти на всі три сторони, я обираю четверту; а коли мене посилають на п’яту – я показую жест невизначених і незвіданих можливостей власного самоствердження. Я прийду, тільки скоро. Ти зажди, я прийду. Я йду на агу із глибини заростей несвідомого перебування в лісі алюзій. Проведи руками в повітрі й окресли наші симпатії ні з ким не згодні – на кін не годні. Вервечка дій заплутує прямі шляхи до себе справжнього, відірваного від небуття, як квітку всадженого у взуття і пущеного по світу людських зачайних церемоній. Так хочеться ненаграного, звиклого існування за межами власної ініціативи. Нехай цю ініціативу реалізовують інші. Я буду свідком їхнього переживання за мою дотичність до їхнього задуму. Я буду там грати головну роль, адже в іншій ролі мене ніхто не бачить, не відчуває фібріомами власного фібра, обтяженого фарбами американського фрі у зупі з нашими фрикадельками. Отака-то ненаситна справа розчарування. Заздалегідь сповільнюй свої кроки. Моє невимовне давно принишкло в злеті суспільних подій. Визирає з-під лоба маленька цяточка ока, вона витріщилась на велике лоно сонячної системи. Які ж ми убогі – й не боги! Розчаруй свої долоні крихтами тепла, розкришеного на тіні таємниць. Сьогодні мені довелось пережовувати втрачену майбутність часу. Я знаю наперед: час підвладний, Час Владний… І нам доводиться приймати подарований жест у свою адресу, і переосмислити той жест на рівні того, щоб піти і випити поле безперервного вою. Хробаки підточують усмішку. Хробаки часу лягають на чоло своїми часовимірними тілами, грузнучи в нечутні шпарки підсвідомости. Рожеві тіні розлук обплітають невимушену спустошеність розпростертої огорожі. Галявини мозку вивищують місце для богів. По сходинках вікон вистрибує в поперек ліжка чобіт землі. Викрилюйте миті, усе зачиняють о восьмій! Молитва вигадує бути народженим ззовні. Отримати голос – називати себе вагомістю, не спіткнувшись о хмаровиння. Відвідуйте храми кричать пересиджені зомбі. Оприлюднення міфу. Миропомазання божича на горі усіх земних розп’ять. Викрикуйте в кривих дзеркалах своє віропоклонство, оживлюйте у мозкових каньйонах пісок до міри коштовної перлини. Тоді вже ми й побачимо якого кольору ваші дорогоцінні думки сяятимуть на поворозці вашої впевненості. Не хвилюйтесь, мушлі ваших черепів ніхто не зачіпатиме своєю безжалісною вихідкою. Зумовлюючи необережності дотиків, забудьмо світ на порталі нашого буття. Затримка новин відживає завтрашній день. Його не інуватиме по законах людської надібности. Тримайте за горло вісь часового механізму, візьміть владу в свої зуби й гризіть порожнину неіснуючого проходження стрілки годинника в пружкому часопросторі кола. Вибльовує сонцестояння на зшерхлу траву свій біль. Окупанти примружують небезпеку свого спокою на тутешню акредитацію. Містер Ікс, дозвольте відпочити на вашому хиткому одночассі пережити за одну секунду усі радості та біди мешканців всієї планети! Видається, що мені в той час буде вельми спокійно. Це вам не роль Ісуса Визволителя душ, яких від часу свого увиразнення в свідомому людському тілі навчили відчувати (але не розуміти) себе відначалосвіту гріховним. Опрокиньте столи, стільці, фужери, сірники тощо і почніть жити не на території однієї лампочки. Як гадаєте, що змушує людину ломати голову над розпливністю образів, підмінюючи їхню фактичну відстороненість філософськими умовиводами (а, може, умовводами), не беручи очевидне за першу і єдину останню інстанцію? Халтура оманливих мір. Парадокс вашого «прошу» скошує гектари лобів. Віршуйте на маківці нашого всезагального волевиявлення свої світлі впевненості, о великі та непідкупні ледарі матеріялізму! Індустрія світла затьмарює голу самодостатність. Пролежні поглядів набули хворобливого стану. Збори примітивних голубів розколошкують небо по периметру всезагально-доступної свідомоті. О тихі мороки мрій, виміряйте хрихту вогню зі померклого вогнища! Приватні роздуми покидають безвихідь на поталу словесним муміям. Вертлявий кінь спадає на зимній прошарок суспільства. Націлені напризволяще – вмлівають від доторків оковитого спокою. Вижовуй із себе гаряче серце на двох, його виявиться замало і натовп вимагатиме твоєї політичної капітуліції. Крокуй назовні, муштруй пресовню, прасуй прискорбно – надовго хватить. Автентичні прагнення стискають малу ділянку шкіри до садовдоволення, оговтують тривимірну лінійність простору, знекровлюють останнього молюска, виставляють на оглядини майбутніх реінкарнацій. Письмовий стіл щелепами акули заковтує оповідача харманів, зажовує прісним повітрям самотності, занюхує черговою порцією креативности. Марево мірил сприймає вариво звірів. Зірви зриме зорям, візьми назовні своє «оно», на часі вийняти свій хрест й покласти широко на плечі. Агов мої малі предтечі, шикуйтесь посмішками змін, хвилюйтесь подумками прірв, за ваші плечі – запеклі втечі, вір! Час сильно знудився сидіти на проміжку суперечності і раціо, куйовдив голову силіконовими витребеньками. Водоворот психосимволів концентрує внутрішню розрізненість на відстані одного метра лягти в ліжко і нема відома чому заснути. Гнучка конструкція мозку розвиває пальці рук, розвиває увагу і бажання досягти наміченої цілі – розірвати цю ворухку пластичну штукенцію, тобіш – себе, до зобачення вивільної маси антрополого-магічно-релігійно-міфо-символо-фантазійно-раціо-сонливої практичности.
Немає коментарів:
Дописати коментар