Вступ. Культурний контекст і поетична ситуація кінця 1990-х
Кінець 1990-х років в українській літературі позначений подвійним процесом — завершенням періоду посттоталітарного оновлення та початком естетичної децентралізації. Молоді автори, які формувалися поза офіційними літературними колами, шукали нових форм вираження — звукових, візуальних, метамовних. Саме в цьому полі виникла діяльність житомирського мистецького середовища, об’єднаного навколо Спілки творчої молоді України «Liga ArtiS» та мистецької ґільдії «Неабищо».
У цій атмосфері постає Олег Левченко — автор, що від початку мислить поезію не як жанр, а як первісний стан мислення, який проявляється через звук, графему та паузу. Збірка «Віzія віzерунків» (2003), видана у бібліотеці ЖОО СТМУ «Liga ArtiS» як «архолалійні вірші», є не лише ретроспективною добіркою ранніх текстів (1998–1999), але й першим концептуальним маніфестом слуху в поезії автора.
Як і попередня збірка «Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance» (2002), вона демонструє філософічну лаконічність і тяжіння до духовної медитації, проте відзначається переходом від зорового бачення до акустичного переживання слова. Наступна книжка, «Ґлосолалія» (2004), уже розгорне ці пошуки у складну мовну поліфонію. Відтак «Віzія віzерунків» постає як перший архолалійний етап, у якому зароджується постфутуристичне розуміння слова — як самодостатнього феномену свідомості.
I. Архолалійність як поетична концепція
Поняття «архолалійність» у підзаголовку збірки об’єднує грецькі основи archē (початок) і lalia (мовлення). Йдеться не про спонтанну «глосолалію» несвідомого, а про «архе-лалію» — первісне, прамовне звучання, у якому слово ще не означає, а звучить як прояв духу.
Левченко вибудовує цю концепцію на рівні графічного коду — впровадженням латинської літери z замість кириличної «з». Така графема порушує звичну оптику тексту, створюючи відчуття внутрішнього тремтіння: «віzія», «роzбурхане», «суцільна беzцільність». Це не орфографічна гра, а знак метамови — точка зсуву, у якій поет переходить від буденного мовлення до енергетичної мови буття.
На відміну від «Перетинаючи поглядом», де провідним було «бачення» як філософський акт, у «Віzії віzерунків» домінує слухання — поет прагне не говорити, а вловити звучання мовчання. Саме тут зароджується його подальша естетика «мови як резонансу», що досягне апогею в «Ґлосолалії».
II. Структура “віzій”: від звуку до образу
Композиційно збірка нагадує безперервний потік коротких медитацій. Кожен текст — фрагмент мовного дихання, що не має класичних меж. Ритм задається не римою, а пульсацією інтонацій і візуальною симетрією.
Графічні прийоми — подвоєння складів, еліпси, ритмічні паузи — формують зорову музику тексту. Вірші на кшталт «Роzкрилась...илась...ила сила» або «Дzвін-дzа...дzа...дzа вода струмка» фіксують момент народження звуку в межах паперу, перетворюючи поезію на акустичний простір.
Ліричний суб’єкт не оповідає — він пронизує текст слухом, розчиняючись у структурі мови. У поезіях «Шматочки моєї особистости», «Наприкінці життя», «Наш час намагається вмерти» постає тема мови як форми пам’яті, де особистість розпадається на звуки, що продовжують існування поза нею.
Порівняно з ранніми текстами «Перетинаючи поглядом», тут слово стає чистим елементом буття — не відображенням, а самим актом світотворення. Ця структурна еволюція готує ґрунт для «Ґлосолалії», де мова вже вибухає множинністю ідей і форм.
III. Постфутуристичний код і філософія звуку
Постфутуристична природа збірки виявляється в відмові від лінійного смислу на користь енергетичного жесту. Якщо класичний футуризм руйнував синтаксис для утвердження технічної динаміки, то Левченко — розкодовує мову, аби віднайти її духовне ядро.
Архолалія в його поетиці — це прагнення почути первісну музичність світу, звільнену від раціонального тиску. У цьому полягає глибинна відмінність від експериментів формалістичного типу: у Левченка звук є етичною категорією, актом очищення мови від «шуму культури».
Таке осмислення робить «Віzію віzерунків» близькою до постмодерної феноменології мови — слово стає не знаком, а подією присутності. Згодом ця концепція набуде складнішої форми у «Ґлосолалії», однак саме тут відчутна її первісна чистота.
IV. Семантика мовчання й візуальна музика
Однією з провідних тем збірки є мовчання як форма звуку. Тиша у поета не порожня — вона наповнена очікуванням сенсу. Левченко фіксує момент переходу від звуку до мовчання, подібний до музичної паузи, у якій міститься більше енергії, ніж у самих нотах.
Графічно це виражається через вербальну фрагментарність: обірвані слова, подвійні літери, пунктирні ряди. Така структура наближає текст до партитури, де літера є знаком ритму, а не лише смислу.
Звідси народжується поняття візуальної музики, властивої поетиці Левченка. Збірка перетворюється на інструмент слухання світу, у якому навіть графічна порожнеча сторінки — частина композиції.
Така семантика мовчання резонує з метафізичним мотивом «мовчазного діалогу» з Богом і світом, наявним у «Перетинаючи поглядом», проте тут він отримує внутрішній акустичний вимір — тиша як середовище народження звуку.
Висновки
«Віzія віzерунків» — це перша архолалійна модель у поетичній системі Олега Левченка, що знаменує перехід від споглядальної філософічності до акустичної духовності. У цій збірці поет вперше формулює своє розуміння слова як енергії присутності, а поезії — як процесу відновлення первісного звуку світу.
Архолалійність стає не лише формальним прийомом, а етичною позицією: повернути мові її духовне джерело. Ця стратегія робить Левченкову поетику унікальним явищем українського постфутуризму — не руйнівного, а відновлювального типу, де експеримент є шляхом до гармонії.
У такий спосіб «Віzія віzерунків» посідає місце між «Перетинаючи поглядом» (зоровим світом медитації) та «Ґлосолалією» (мовною множинністю), стаючи акустичним центром творчої системи поета. Це поезія, у якій слово вже не говорить — воно дихає.
Джерела
-
Левченко Олег.
Віzія віzерунків: Архолалійні вірші.
Житомир: Бібліотека Житомирської обласної організації Спілки творчої молоді України “Liga ArtiS”, 2003. — 36 с. — (Бібліотека ЖОО СТМУ “Liga ArtiS”; вип. 6).
Передмова — Наталя Шеремета.
Портрет автора — Наталя Левченко.
Епіграф — стронґовський: Східний час.
© О. Ґ. Левченко, 2003. © Бібліотека ЖОО СТМУ “Liga ArtiS”. -
Левченко Олег.
Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance.
Білінгвальне видання (українською та англійською).
Переклад англійською — Оксана Кавун.
Передмова — стронґовський.
Житомир: Видання газети «Житомир», 2002. — 72 с.
ISBN 5-7592-0619-2. -
Левченко Олег.
Камертон почуттів: Вибрані вірші.
Житомир: вид-во "Житомир", 2001. — 64 с.
Переклади виконані автором.
(Збірка передує “Перетинаючи поглядом” і відзначається автобіографічними мотивами). -
Левченко Олег.
Ґлосолалія.
Житомир: [б. в.], 2004. — 48 с.
(Початок постфутуристичних експериментів автора; розвиток архолалійної та звуко-графічної поетики). -
Левченко Олег.
Без надсад вічности.
Проза. — Житомир: Бібліотека Мистецької ґільдії “Неабищо”, 2003. — 80 с.
ISBN 5-7592-0617-6.
(Бібліотека Мистецької ґільдії “Неабищо”, вип. 1). -
Шеремета Наталя.
Передмова до збірки «Віzія віzерунків» //
У кн.: Левченко О. Віzія віzерунків: Архолалійні вірші. — Житомир, 2003. — С. 2–3. -
стронґовський.
Східний час. — [Без даних про публікацію]; цитата використана як епіграф у збірці «Віzія віzерунків».
Немає коментарів:
Дописати коментар