Поезії Олега Левченка: жовтня 2025

середа, 22 жовтня 2025 р.

Афористичність у поезії Олега Левченка: концентрація смислу та експериментальна форма (стаття)

Збірка Олега Левченка «ВіZія віZерунків» (1998–1999) демонструє, як афористичність може стати провідним художнім принципом у сучасній українській поезії. У творах Левченка короткі тексти не є лише лаконічними думками — вони функціонують як автономні смислові одиниці, органічно інтегровані у форму вірша, де семантична концентрація поєднується з експериментальною візуальною та ритмічною структурою.

1. Концентрація смислу

У багатьох віршах збірки кожен рядок виступає завершеною мовною одиницею. Рядки з «Напівzречено» або «Z чим думка сперечається – не вір» містять одночасно філософське спостереження та емоційний заряд, що робить текст насиченим, але водночас лаконічним. Ця концентрація смислу підсилює ефект афористичності та створює відчуття миттєвого інтелектуального та емоційного резонансу.

2. Мова як афоризм

У Левченка слово стає автономним носієм значення. Кожне слово або образ може працювати як афоризм, що випромінює багатошарову концептуальну та емоційну енергію. Такий підхід наближає поезію до жанру афоризму, де коротке висловлення передає цілий спектр ідей та відчуттів.

3. Візуальна та ритмічна афористичність

Афористичність у збірці проявляється не лише семантично, а й через форму: графічні розриви рядків, повтори, ритмічні інверсії та гра літер («Zім’ята zім’я… ім’я… м’ята», «Дzвін-дzа… дzа… дzа вода струмка») створюють миттєве сприйняття думки. Візуальна і ритмічна структура стає продовженням сенсу, підсилюючи ефект афористичного вислову.

4. Філософський та постфутуристичний афоризм

Збірка наповнена роздумами про буття, час, долю та творчість. Кожне речення, як у рядках «Може, світ — це є Мета?..» або «Чуттям zневіри губимо себе…», виступає ключем до розуміння ширшого концепту поезії. Афористичність тут поєднується з постфутуристичною експериментальністю: короткі вислови одночасно містять глибокий філософський смисл та відкриті до інтерпретацій.

5. Афористичність як емоційна стратегія

Короткі, влучні формули працюють як емоційні тригери: вони спонукають читача до особистої рефлексії та дозволяють відчути стихію внутрішнього світу автора. Афористична форма підсилює концентрацію емоційного та смислового навантаження, роблячи поезію Левченка актуальною для сучасного читача, який цінує інтенсивність досвіду у невеликому обсязі тексту.

Висновок

Афористичність у поезії Левченка — не надуманий прийом, а органічна риса його стилю, що поєднує семантичну лаконічність, ритмічну і візуальну експресію, філософську глибину та постфутуристичний експеримент. Кожен рядок збірки «ВіZія віZерунків» функціонує як самостійний афоризм, резонуючи з універсальними питаннями життя, творчості та людської духовності. Це демонструє, як сучасна українська поезія здатна поєднувати афористичність із новаторською формою, створюючи тексти, які одночасно інтелектуально насичені та емоційно активні.

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

вівторок, 21 жовтня 2025 р.

Олег Левченко. Віzія віzерунків: архолалійна структура поетичної мови та рання постфутуристична концепція (стаття)

Вступ. Культурний контекст і поетична ситуація кінця 1990-х

Кінець 1990-х років в українській літературі позначений подвійним процесом — завершенням періоду посттоталітарного оновлення та початком естетичної децентралізації. Молоді автори, які формувалися поза офіційними літературними колами, шукали нових форм вираження — звукових, візуальних, метамовних. Саме в цьому полі виникла діяльність житомирського мистецького середовища, об’єднаного навколо Спілки творчої молоді України «Liga ArtiS» та мистецької ґільдії «Неабищо».

У цій атмосфері постає Олег Левченко — автор, що від початку мислить поезію не як жанр, а як первісний стан мислення, який проявляється через звук, графему та паузу. Збірка «Віzія віzерунків» (2003), видана у бібліотеці ЖОО СТМУ «Liga ArtiS» як «архолалійні вірші», є не лише ретроспективною добіркою ранніх текстів (1998–1999), але й першим концептуальним маніфестом слуху в поезії автора.

Як і попередня збірка «Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance» (2002), вона демонструє філософічну лаконічність і тяжіння до духовної медитації, проте відзначається переходом від зорового бачення до акустичного переживання слова. Наступна книжка, «Ґлосолалія» (2004), уже розгорне ці пошуки у складну мовну поліфонію. Відтак «Віzія віzерунків» постає як перший архолалійний етап, у якому зароджується постфутуристичне розуміння слова — як самодостатнього феномену свідомості.

I. Архолалійність як поетична концепція

Поняття «архолалійність» у підзаголовку збірки об’єднує грецькі основи archē (початок) і lalia (мовлення). Йдеться не про спонтанну «глосолалію» несвідомого, а про «архе-лалію» — первісне, прамовне звучання, у якому слово ще не означає, а звучить як прояв духу.

Левченко вибудовує цю концепцію на рівні графічного коду — впровадженням латинської літери z замість кириличної «з». Така графема порушує звичну оптику тексту, створюючи відчуття внутрішнього тремтіння: «віzія», «роzбурхане», «суцільна беzцільність». Це не орфографічна гра, а знак метамови — точка зсуву, у якій поет переходить від буденного мовлення до енергетичної мови буття.

На відміну від «Перетинаючи поглядом», де провідним було «бачення» як філософський акт, у «Віzії віzерунків» домінує слухання — поет прагне не говорити, а вловити звучання мовчання. Саме тут зароджується його подальша естетика «мови як резонансу», що досягне апогею в «Ґлосолалії».

II. Структура “віzій”: від звуку до образу

Композиційно збірка нагадує безперервний потік коротких медитацій. Кожен текст — фрагмент мовного дихання, що не має класичних меж. Ритм задається не римою, а пульсацією інтонацій і візуальною симетрією.

Графічні прийоми — подвоєння складів, еліпси, ритмічні паузи — формують зорову музику тексту. Вірші на кшталт «Роzкрилась...илась...ила сила» або «Дzвін-дzа...дzа...дzа вода струмка» фіксують момент народження звуку в межах паперу, перетворюючи поезію на акустичний простір.

Ліричний суб’єкт не оповідає — він пронизує текст слухом, розчиняючись у структурі мови. У поезіях «Шматочки моєї особистости», «Наприкінці життя», «Наш час намагається вмерти» постає тема мови як форми пам’яті, де особистість розпадається на звуки, що продовжують існування поза нею.

Порівняно з ранніми текстами «Перетинаючи поглядом», тут слово стає чистим елементом буття — не відображенням, а самим актом світотворення. Ця структурна еволюція готує ґрунт для «Ґлосолалії», де мова вже вибухає множинністю ідей і форм.

III. Постфутуристичний код і філософія звуку

Постфутуристична природа збірки виявляється в відмові від лінійного смислу на користь енергетичного жесту. Якщо класичний футуризм руйнував синтаксис для утвердження технічної динаміки, то Левченко — розкодовує мову, аби віднайти її духовне ядро.

Архолалія в його поетиці — це прагнення почути первісну музичність світу, звільнену від раціонального тиску. У цьому полягає глибинна відмінність від експериментів формалістичного типу: у Левченка звук є етичною категорією, актом очищення мови від «шуму культури».

Таке осмислення робить «Віzію віzерунків» близькою до постмодерної феноменології мови — слово стає не знаком, а подією присутності. Згодом ця концепція набуде складнішої форми у «Ґлосолалії», однак саме тут відчутна її первісна чистота.

IV. Семантика мовчання й візуальна музика

Однією з провідних тем збірки є мовчання як форма звуку. Тиша у поета не порожня — вона наповнена очікуванням сенсу. Левченко фіксує момент переходу від звуку до мовчання, подібний до музичної паузи, у якій міститься більше енергії, ніж у самих нотах.

Графічно це виражається через вербальну фрагментарність: обірвані слова, подвійні літери, пунктирні ряди. Така структура наближає текст до партитури, де літера є знаком ритму, а не лише смислу.

Звідси народжується поняття візуальної музики, властивої поетиці Левченка. Збірка перетворюється на інструмент слухання світу, у якому навіть графічна порожнеча сторінки — частина композиції.

Така семантика мовчання резонує з метафізичним мотивом «мовчазного діалогу» з Богом і світом, наявним у «Перетинаючи поглядом», проте тут він отримує внутрішній акустичний вимір — тиша як середовище народження звуку.

Висновки

«Віzія віzерунків» — це перша архолалійна модель у поетичній системі Олега Левченка, що знаменує перехід від споглядальної філософічності до акустичної духовності. У цій збірці поет вперше формулює своє розуміння слова як енергії присутності, а поезії — як процесу відновлення первісного звуку світу.

Архолалійність стає не лише формальним прийомом, а етичною позицією: повернути мові її духовне джерело. Ця стратегія робить Левченкову поетику унікальним явищем українського постфутуризму — не руйнівного, а відновлювального типу, де експеримент є шляхом до гармонії.

У такий спосіб «Віzія віzерунків» посідає місце між «Перетинаючи поглядом» (зоровим світом медитації) та «Ґлосолалією» (мовною множинністю), стаючи акустичним центром творчої системи поета. Це поезія, у якій слово вже не говорить — воно дихає.

Джерела

Левченко Олег.
Віzія віzерунків: Архолалійні вірші.
Житомир: Бібліотека Житомирської обласної організації Спілки творчої молоді України “Liga ArtiS”, 2003. — 36 с. — (Бібліотека ЖОО СТМУ “Liga ArtiS”; вип. 6).
Передмова — Наталя Шеремета.
Портрет автора — Наталя Левченко.
Епіграф — стронґовський: Східний час.
© О. Ґ. Левченко, 2003. © Бібліотека ЖОО СТМУ “Liga ArtiS”.
Левченко Олег.
Перетинаючи поглядом / Traversing with a Glance.
Білінгвальне видання (українською та англійською).
Переклад англійською — Оксана Кавун.
Передмова — стронґовський.
Житомир: Видання газети «Житомир», 2002. — 72 с.
ISBN 5-7592-0619-2.
Левченко Олег.
Камертон почуттів: Вибрані вірші.
Житомир: вид-во "Житомир", 2001. — 64 с.
Переклади виконані автором.
(Збірка передує “Перетинаючи поглядом” і відзначається автобіографічними мотивами).
Левченко Олег.
Ґлосолалія.
Житомир: [б. в.], 2004. — 48 с.
(Початок постфутуристичних експериментів автора; розвиток архолалійної та звуко-графічної поетики).
Левченко Олег.
Без надсад вічности.
Проза. — Житомир: Бібліотека Мистецької ґільдії “Неабищо”, 2003. — 80 с.
ISBN 5-7592-0617-6.
(Бібліотека Мистецької ґільдії “Неабищо”, вип. 1).
Шеремета Наталя.
Передмова до збірки «Віzія віzерунків» //
У кн.: Левченко О. Віzія віzерунків: Архолалійні вірші. — Житомир, 2003. — С. 2–3.
стронґовський.
Східний час. — [Без даних про публікацію]; цитата використана як епіграф у збірці «Віzія віzерунків».

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

понеділок, 20 жовтня 2025 р.

Олег Левченко. Візія візерунків (поетична збірка)

Бiблiотека Житомирської обласної органазацiї
Спiлки творчої молодi України
«Liga ArtiS»

-6-

Олег ЛЕВЧЕНКО

Архолалійні вірші

Видання
«Liga ArtiS»
2003

84 (4Укр-4Ж)6
Л-38

Коли людина творить, творить мистецтво, вона стає на один щабель з Творцем. Мистецтво вирізняє нас із суцільної сірости.
Людина творить, творить високе, світле, прекрасне. Чи то буде живопис, чи то поезія, чи й навіть маленькі дитячі плетені рукавички.
Людина творить, людина змінюється, людина намагається змінити Світ.
«Краса врятує світ!!!» Не затуляйте очі на цю банальну фразу. Лише так – краса, духовна краса, духовна сила – врятує наш меркантильний світ.
Візьміть до рук книжку, довірте своє серце поезії.
«Віzія віzерунків», так називається чергова збірка вже досить відомого, незважаючи на вік, Олега Левченка. Це ретроспективна збірка його творів, де можна чітко прослідкувати становлення ще молодого поета, який шукає себе в мистецтві і мистецтво в собі.
Серед творів традиційної класичної форми зустрічаються ориґінальні зорові, незвичні. Але навіть змінюючи форму пан Олег залишається собою, зі своїми болями і радощами, стражданнями і захопленнями.
«Напівзречено» споглядає він дійсність, «думка жахається власної тіні». Але ж творець мистецтва, творець поезії не може бути песимістом – «Спасіння у Бога для латаних крил».
Візерункова мова поезій Олега Левченка звернена до Вас, до Ваших спраглих душ. Черпайте мистецтво, змінюйте світ на краще.

Наталя Шеремета,
голова Житомирського обласного
елітарного літературного клубу
“Перевесло” ім.Олени Теліги.

•

Наталя Левченко,
портрет Олега Левченка,
15 січня 1990 р., олівець.

«...слухай серцем zаповненим кров’ю кольору сакури»
стронґовський, «Східний час»

=\= ВiЗiЯ ВiЗЕРУНКiВ =\=

1998 — 1999

Мова...7
Напівzречено...7
“Ступаю в тихий шепіт листя...”...8
“Жадаю, співаю...”...8
“Море горя...”...8
“Туманами дихають ночі...”...9
“В полі долі оре горе...”...9
“Характери ріzні...”...9
Ґрати...10
“Z чим думка сперечається – не вір…”...11
“Суцільна беzцільність…”...11
“Zамучені душі…”...12
“Може, світ – це є мета?..”...12
“Я дотиком пальців цілую твій обраz…”...13
“Дряпає думка по склу метеликом…”...13
“Чуттям zневіри губимо себе…”...13
“Відірви zемлю від неба…”...14
“Zимнеє небо zайняв барвуаль…”...14
“Прокиньтесь, світлі кольори…”...14
“Куди я йду шляхами долі…”...15
Про мову...15
“Роzбурхане небо иржею повітря…”...16
“Розціловуй, весна, білим квітом простори…”...16
“У кожного в світі своя течія…”...17
Zаметіль...17
“Думка жахається власної тіні…”...17
“Яса…”...18
“Роzкрилась...илась...ила сила…”...18
“Zнайди...найди...айди шляхи…”...18
“Zім’ята zім’я...ім’я...м’ята…”...19
“Мабуть, пишу для власного мовчання…”...19
“Дzвін-дzа...дzа...дzа вода струмка…”...19
“Ур/шу…”...20
“На білому фоні…”...20
“Поволі в...олі в долю…”...21
“Клітка у клітці. В найменшій…”...21
“• крапка…”...21
“Українофіл – українофоб…”...22
“Чому лежить ганчір’ям доля…”...22
“Нас випадковість zустрічала…”...22
“Шматочки моєї особистости…”...23
“Наприкінці життя…”...23
“Наш час намагається вмерти…”...23
“Цвіте жасмин духмяно-білий…”...24
“Лиходії-легкодії-лишбодії…”...24
“Життя вилітає в трубу…”...24
“Я йду по колу …”...25
“П’ю холод літніх вечорів…”...25
Жовтневе павутиння...25
“Пахне простір в роzгойданих дzвонах…”...26
“Плоди роzколюють…”...26
“Крокують впевнені життям…”...27
“У каламар перо zануриш…”...27
“Пашить духмяна соковитість…”...27
“Ста…”...28
“Поет – фіґляр на кожнім кроці…”...28
“Намріялось…”...29
“Чи легко…”...29
“Можливо, той, що боїться смерти…”...29
“Афґаністан…”...30
“Сумно листя сухе шелестить під ногами…”...30
“Спочатку…”...30
“Час спогадів, сповіді, совісті…”...31
“Ось, вже хтось напророчив, наврочив…”...31
“Невираzні почуття…”...31
“Як щиро та гордо…”...32
“…під оболонкою космічности…”...32
“Прокльовуємо ґенетичну…”...32
“Є люди, що...(|.)…”...33
“Сонце вмирає...(||.)…”...33
“Чомусь…”...34
“Пливе по годиннику стрілка секундна…”...34

МОВА

Мова шматочками
Стає на вустах
Вигукуванням.

Позбавлена ствердження
Чіткого слова –
Душу надламує.

Всмоктуючись
У беzмежності творчости –
Там zалишатиметься…

Минатимуть роки.
19.01.98.

НАПІВZРЕЧЕНО

Стежки роzриті,
Сили роzбиті,
Ти на шляху

До нескінченного,
Напівzреченого
Бога... В душі?

Думкою схиблено
Йдеш, шкутильгаючи,
До почуття.

Серце пригнічене
Оцет висьорбує
Zлого життя.

Світу цураючись,
Й не роzуміючи:
Як це чинив?..

Хочеш – не хочеш
Спасіння у Бога,
Для латаних крил.
23.02.98.

0 0 0

Ступаю в тихий шепіт листя,
У ту схвильовану красу
І на ногах листочків вістря
Кудись zакоханий несу.

Живуть осінні барви лісу
В легких ниткописах весни
Й у соковитім сонці літа,
Що лиє мед в уста мої!
27.02.98.

0 0 0

Жадаю, співаю,
Гойда – пригортаю
Дитину, як днину,
Щасливу та милу,
До серця, що б’ється,
До мови, що кров’ю
Клекоче пророче:
Співанням, світанням,
В колоссі-голоссі
У хаті, де мати,
Де обраz на покуті
Z усмішкою ніжною,
Що святістю сповнена!..
5.03.98.

0 0 0

Море горя
Рветься, б’ється
В долю болем,
Всім насиллям,
В серці Нені –
В серці Нені-України!..

Радість, щастя
В’ється, ллється
Сонцем мови,
Всім суцвіттям,
В серці Нені –
В серці Нені-України!..
6.03.98.

0 0 0

Туманами дихають ночі
В zів’ялому шепоті листя,
Zаторкує погляд мій очі –
Ту глиб, що сховалась в zіницях...

В часах, що багаті віками
Палає роzхристане небо.
Десь плинно відходить човнами
Одквітла роzчулена ера.
11.03.98.

0 0 0

В полі долі оре горе.
Кожний хоче, може, болю?
Не одержить серце щем,
Беzум, певно, є кліщем!
15.03.98.

0 0 0

Характери ріzні,
Та внутрішню суть
Вивчаю в обличчях.

Так прагну піzнати
Людські почуття
По zовнішніх рисах.

Слова прилипають
До ріzних думок,
Та виzначень – краплі.

Думки навертають,
А кожна душа
Окрема, достатня.

Zнов прагну піzнати
Для кожного світ,
Вивчаючи очі,

Як мислення хаос
Тримає життя
На крихкостях бачень.

Всю хибність людини
Чомусь не zбагну,
Якісь божевільні...

Хоча і живемо
На скрученій цедрі
Одної zемлі.
3.05.98.

ҐРАТИ

Словами, думками
Та часом – ділами
У ґрати вростаємо,

І волею доброю,
І волею чорною
Порочними ходимо.

Вростаючи в карцер,
Недужа душа
Доходить життя.

І доля, і воля
Приймає порожність
Беz подиву й подиху...

Хрестами у ґратах
Постала стіна –
Беzхрамна душа.
7.05.98.

0 0 0

Z чим думка сперечається – не вір,
В усьому є своя необережність.
Та навіть і коли не хибить zір –
Іде від ситуації zалежність.
26.05.98.

0 0 0

Суцільна беzцільність
Крокує між нас,
А спрага до прагнення
Матиме час!
В шуканнях жадання
Zнаходим шляхи.
Минуле майнуло,
А йдемо куди?
Годинник, як митник,
Гнівливо стоїть,
І стрілка, як прірва,
Не створює мить.
Історія колію
Робить вперед,
А ми, zапіzнившись,
Відчужені геть...
17.06.98.

0 0 0

Zамучені душі
Беzдумним шуканням,
Zнесилене тіло
Виснажним стражданням.
Скалічена віра
Ледь-ледь животіє,
На покуті коло
Стіною святіє.
Поринеш і zгинеш,
Слабкі помирають.
Так виродок-вирок
Усіх zабирає.
Доступну погубу
Zуміли zнайти.
У колі роzколини,
Наші часи.
22.06.98.

0 0 0

Може, світ – це є Мета?
Лиш – чия? Її суть –
Це непомітне повсякдення?
Чи сліпого часу плин?
Чим zаповнюємо ми
Неосяжну нам Мету?
Думка прагне, виривається
Z простору свого часу.
Потім нишпорить,
Не zнаходячи нічого,
Zалишається
В обіймах лабіринту.
Ми zа межами.
Ми обмежені.
Хто є ми,
Коли життя є шлях Мети?
27.07.98.

0 0 0

Я дотиком пальців цілую твій обраz,
Що теплим чарунком* цілує й мене.
Zадуми глибокої сяючий погляд
Вплітається квіткою в серце моє.
Не треба в цю мить уривати мовчання,
Бо то таємничість між нами снує...
В глибокій zадумі похилений погляд
Вплітається квіткою в серце твоє.
27.09.98.

0 0 0

Дряпає думка по склу метеликом,
Прилетівши z ночі беzцільностей,
Zупинившись на межі таланности,
До живильного світла досягнення.
Беzпорадно торкаючись межности*,

Між беzплотною мрією й дійсністю,
Думка zривається слабкістю,
У бурхливі потоки суспільности.
30.09.98.

0 0 0

Чуттям zневіри губимо себе
Коли стають крихкими ідеали,
Яким служив усе життя своє,
Що zрештою ілюzією стали.

Ми хочемо повернення богів,
Бо власну повноцінність в них zнаходим.
Вся наша суть – подоба бовванів:
Zсередини на їхні риси схожі.

Увесь свій час ми грали роль творця
Для того, щоб zалишитись рабами.
Схиливши перед вчиненим серця,
Бажаємо повторення омани.
17.11.98.

0 0 0

Відірви zемлю від неба –
І вона втече z-під ніг.
22.11.98.

0 0 0

Zимнеє небо zайняв барвуаль* –
Хмари крижинок сподіяли вальс.
Струми-проміння густої пори
Вкрили іскринками тихі сади.

Квіталь* мороzу, барвистий потік
Дzюркотом, сонцем, як промінь пробіг...
Ринула пливно* жива течія,
Тепло роzлились мої почуття.

Місяцю мрієнь* руйчі* сколихни,
Малювом* чару існуєш zавжди.
Трепет у дусі, що творить краса,
Хай роzхвилює: існує душа!
22.11.98.

0 0 0

Прокиньтесь, світлі кольори,
На приzьбі неба.
Лишає сонячні сліди
Плинавість* лева.
В пастелях сяйва
Хижацькі кроки по zемлі.
Дощів ручайни*.
1.12.98.

0 0 0

Куди я йду шляхами долі,
Себе шукаючи у ній?
Я – хвиля вічного прибою,
Що виривається сусіль.

Байдужий час – пустельник світу –
Вчинив у нас шалений плин,
Де я в бурхливім морі віку
Є той, хто бігтиме z глибин...
10.12.98.

ПРО МОВУ

Хто вам скаzав, що мова наша бідна,
Що небагата в ній душа,
Якою є – нам не потрібна,
Що в неї схиблені слова?

Невже жива zа помилкою долі,
Такий собі «невдалий жарт»,
В устах народу – випадкова...
Шовіністичний, сиріч, ґвалт?!.
19.12.98.

0 0 0

Роzбурхане небо иржею повітря,
Гурчанням zаліzа вповита zемля.
Нагоду отримала штучна клітина,
Природа zникає в технічних дивах.

Усе ідеально у ґрафіках ліній,
Роzумно підкованих цвяхом ідей.
Попереду йтимуть скарлючені тіні,
Поzаду горітиме часу Помпей.

Чутливо zдригається тіло природи,
В нестерпному болі хиріє душа,
І ми піzнаємо: в могутності – кволі,
А в нашій ґлобальності – глоба життя.
16.01.99.

0 0 0

Розціловуй, весна, білим квітом простори,
Навкруги википай ароматом медовим.
Барвосніжно роzпінься густими садами
Над травою, що пишно лягла килимами.

І zаграй, мов симфонія в чистім повітрі,
Трепетливо оживши у сонячнім світлі.
Напувай роzквітаюче мальвами серце,
На душі віддzеркалься, немов у люстерці.

Хай чарівність вселенська твоя не погасне,
А буяє zавжди дивовижно прекрасно,
Наливаючи спокій в роzбурханість віку,
Огорнувшись у подих гарячого квіту.
20.01.99.

0 0 0

У кожного в світі своя течія,
Свої перепони й кінцева межа.
Своє роzуміння, власне, мета,
Свій жарт, своя муzика
– доля своя!
4.02.99.

ZАМЕТІЛЬ

Снігом дрібненьким вкривай, zаметіль,
Сіру оголеність журних садів.
Віти пухнасто вдягаючи в шати,
Сяєвом чистим гори чарувати!

Наче моzаїка, ти в кольорах
Ллєшся в проzорих zими корогвах,
Любо пойнявши неzвичністю вроди...
Грай легкокрила у струнах природи!
6.02.99.

0 0 0

Думка жахається власної тіні,
Бо несвідома того, що учинить.
Йдемо на берег постійного «буде»,
Ми поміж небом та «світлим» минулим.

Мабуть, zбудований світ інших бачень,
Бо повноцінність: не маємо, zначень;
Десь zагубили двокрапку чи кому,
Щоб прочитати усе по-новому?
11.02.99.

0 0 0

Яса...
Овва!
Яка душа!
Струмить блакитна течія.
Мовчи. Дивись. Сади весни...
Усе – беzмежні береги.
Вервечка-береzіль пливе
Та косу променів плете.
Хлюпоче сонячне вино.
Zбагну красу!..
Малюю скло.
7.03.99.

0 0 0

Роzчепи слово, як атом –
z нього вихлюпне енерґія.

Роzкрилась...илась...ила сила
У слові...лові...ові...строгім,
Коли...оли були крапки
У вірш...вані...аній душі.
14.03.99.

0 0 0

Zнайди...найди...айди шляхи,
На них а...них сліди, сліди.
Не всі (усі) оті твої
У цім у...ім у...і бутті.
14.03.99.

0 0 0

Zім’ята zім’я...ім’я...м’ята.
На zемлю zем...ю...ем...ю терпку
Глиб неба...еба...ба спадає,
На квітах ...вітах спочиває.
14.03.99.

0 0 0

Мабуть, пишу для власного мовчання,
Щоб бути в сутінках густої глибини,
Та у неzмірних роzдумах-питаннях,
У поетичній цноті самоти.
Не в ствердженні, а в спірності zнаходжусь
Між тим, що є і що трима лапки,
Немов у лабіринт ілюzій входжу...
Я маю дещо про крапки...
12.03.99.

0 0 0

Дzвін-дzа...дzа...дzа вода струмка
Дzюрча...юрча іz джерела
Біжить...іж-жи...іш-ши...спішить
І шибко...ши...ко шу...шумить.

А поряд поле голе, чорне,
Його до ока ворон горне,
І ліс... Барвисте...исте листя
Вітрисько..исько...ист...роzхристав...
Й навкруги шу-шу...шу-шу-шурхіт,
Лиш чути...ути...уркіт вуркіт –
То вітер в листях стиха свище
І рине...ине ...ище...вище.
26.03.99.

0 0 0

Ур/шу
ун/ка
шу/ка
шкоринка
ен/на
е/ба
еб/на
неба
z пло/лу
до/у
ло/ду
плоду
ос/я
цон/ся
он/ця
сонця...
24.04.99.

0 0 0

На білому фоні
Zмальоване коло
Чорним.
Хоч ми в поzитиві,
Наш дух в неґативі –
Творчий.
Отак, як не біле,
Так чорне натілить
Маляр.
Шматочки суспільства,
Шматочки насильства
Мають!
Не хтось перевтілив –
Самі zахотіли
Дивне.
Свідомі: як бути?
У Світлі б zбагнути –
Світле!
28.04.99.

0 0 0

Поволі в...олі в долю
Всмоктались м...тали метали
Проґресу – р...ґресу – реґресу
Мов ...топі...утопі... ...опій.
Де...ад...де...ґрад...деґрадація
Ре...пре...пресу...репресує
Н...ці...на...ю націю
Й рабів кар...у...карбує...
Одурманює наркоманія
Хоч державна...ржавна іржава,
Хоч моральна...ральна каральна,
Хоч нагальна...гальна zагальна.
1.05.99.

0 0 0

Клітка у клітці. В найменшій,
Як птиця, шукали ми світла,
Об ґрати тріпаючи крила.
1.05.99.

0 0 0

.
Крапка –
цікава на початку.

Пауzа –
це її доповнення!
Що має бути,
щоб zбагнути
у кінці, при межі?..
Уявімо!
Напевно передмова?!.
2.05.99.

0 0 0

Українофіл – українофоб –
Лоб ... в ... лоб.
Перед дzеркалом холоп
х.. лоп
х...оп
хо....
...ло.
хо....
хол..
9.05.99.

0 0 0

Чому лежить ганчір’ям доля,
На ній історії печать,
Душа роzдерта серед поля,
А хоругви живі горять?
24.05.99.

0 0 0

Нас випадковість zустрічала.
Ми голі цвинтаря хрести.
Віщунка-доля не вгадала,
Коли тримала тереzи.

Когось питають: хто zабутий?
Той хтось простує навмання.
Його не душить галабута...
Принишкло дихає свіча.

Над нами наші стались вчинки,
Пройшов не наш експеримент...
Як восени жива рослинка,
Втрачаєм й ми життя піґмент...
31.05.99.

0 0 0

Шматочки моєї особистости
роzсипаються на слова і фраzи.
Я торкаюсь до них своїм подихом
і відчуваю в них свою душу.
Я існую,
бо вмію Дихати!
4.06.99.

0 0 0

Наприкінці життя,
оглядаючись,
осягаємо сліди
своїх кроків,
іz неzроzумілим бажанням
пройтись наzад
і деякі z них
поzатоптувати.
7.06.99.

0 0 0

Наш час намагається вмерти,
щоб іz собою стерти
наші обличчя.
Не zнаю, що буде далі,
що буде zараz.
Але ще є час
неzдійснених хвилин,
як час, що стер свої хвилини!..
13.06.99.

0 0 0

Цвіте жасмин духмяно-білий
В блакитнім zатінку садів,
Я відчуваю дивну силу:
Проміння й тіні переспів.

По вінця дихає природа,
Тепло хлюпоче у красі.
Мене лоскоче прохолода
В zеленолистяній тіні.

Цей дивний подих відчуваю,
Цим дивним подихом живу,
Тому що zнаю – я кохаю
Цю мить жасминно-zапашну!
19.06.99.

0 0 0

Лиходії-легкодії-лишбодії
Лих код дії
В поколінній кармі націй
ін кар націй
край новенького чарвінця
Укра їнця,
Що працює компартійцем
п ацю к.
20.06.99.

0 0 0

Життя вилітає в трубу –
подумала людина,
прямуючи по тунелю...
23.06.99.

0 0 0

Я йду по колу
своєї природи,
та не бачу центру
своєї постійности!
Я
у мареві дійсности!
30.06.99.

0 0 0

П’ю холод літніх вечорів,
Його чудову прохолоду,
Немов zгасаючу утому
Повітря після спеки днів.

Поривно zбуджена струна
Поліфонічного zвучання –
Несамовите zагравання
Щораz хвилює небеса.

Туманом дихають ставки,
В них zорі гублять мерехтіння.
Ропух вираzне скрекотіння
Спинилось відгуком гроzи.
2.07.99.

ЖОВТНЕВЕ ПАВУТИННЯ

Віддимається осінь
На стінах природи
Лусками фарб.

Пожухлі дерева
В поривчастих схлипах
Беzтямних вітрів.

Небо ховає
Холодне проміння
Від zолота світу.

Павутиння.
Хмарина.
Жовтень.
2.07.99.

0 0 0

Пахне простір в роzгойданих дzвонах
Симфонічним дощем чистоти.
Обважнілі схиляються ґрона
Теплих лун до моєї душі.

Я вчуваю цілющу ту силу,
Що вихлюпує свіжости струм.
В суголоссі манливого співу
Zаколисаний радістю сум.

Zавмирає схвильований подих,
В скронях грає легке відчуття,
Ніжно пестить мережаний дотик
На вустах неzастиглі слова...
7.07.99.

0 0 0

Плоди роzколюють
оболонку повітря.
Соковитість аромату
проціджується в його простір.
Рум’яниться шкоринка сонця.
Настає
час врожаю.
12.07.99.

0 0 0

Крокують впевнені життям
У силу мудрости нового!
Навіщо zрячим вороття,
Як не сліпого мають Бога?
25.07.99.

0 0 0

У каламар перо zануриш,
Понакалякаєш в папери
Якісь мудровані слова,
Наживопишеться автоґраф
В повітрі відрухом легеньким;
Евтерпу-кралю zалоскочеш
Строкато-влучним медословом...
Ким же ти є такий, поете?
Роzвівши руки, скажеш: метр?!
29.07.99.

0 0 0

Пашить духмяна соковитість
В солодких пестощах рослин,
Серпнева zелені барвистість
Росить космічністю стежин.

Кошлатять хвилі теплим кроком
Стеблаву* легкість й цвіркуни –
Маленькі щедрики* природи –
Гаптують пісню на zемлі.

Доzрілих zвуків мовить чемність
Вслухаюсь в проповідь оцю.
Проzора сяєвом небесність
Zоріє в серця глибину.
14.08.99.

0 0 0

ста
сата
стан
сатал
стана
саталін
станалін
саталіна
сталін
сатана
29.08.99.

0 0 0

Поет – фіґляр на кожнім кроці,
Але беруть його слова,
І бачать в них думки пророчі,
І бачать мудрі почуття.

Поет – філософ! Що додати?
Він бачить більше, ніж себе!
На браво чемні zустрічати
Усе, що правдою наzве?

Трима окриленість поважну
Поет-герой, хоч як наzви...
Та все ж z народу – ґеній, майже;
Лишає вчительства сліди!
13.09.99.

0 0 0

Намріялось:
бути бджолою,
цілувати квіти.
20.09.99.

0 0 0

Чи легко
в імлі досвітніх думок
нашкрябати сонце проzріння?
Або, хоча б, усім єством
подивившись у порожнечу
і роzчинившись у ній,
вгадати, наче у дzеркалі,
свої контури...
...бодай поглядом
вміти zнаходити точку опори?
21.09.99.

0 0 0

Можливо, той, що боїться смерти,
боїться Бога?
Можливо,
людина боїться не просто раптовости,
а її таємничого продовження?
Ховаючись од правди
під маску своєї необіzнаности...
26.09.99.

0 0 0

Афґаністан –
аґоністан –
аґоністо –
аґонія,
отам вмирали наші воїни –
в аґонії!
5.10.99.

0 0 0

Сумно листя сухе шелестить під ногами
І палає духмяним осіннім теплом.
Я zанурююсь в сонячних барв покривало
І zливаюсь іz ним у легкий унісон.

Переповнений йду по яскравому морю...
Легко zрушує небо zіщулений лист,
Що натхненно й востаннє поплинув на волю,
Наче свято zавершує крапкою zміст.

Я стою і бажаю спіймати в долоні
Ці вогні жовтолисту в ліричний букет.
Наді мною – дерев зеленаві корони,
Повні шемріту танцю на стук кастаньєт.
17.10.99.

0 0 0

Спочатку
достатньо
zрадити...
ранити...
...zрадіти...
26.10.99.

0 0 0

На табулі табу

Час спогадів, сповіді, совісті:
Цінити, ловити хвилини,
Гукати, шукати й стрічати
Майбутнє...
Мабуть, не міленіум?
26.10.99.

0 0 0

Ось, вже хтось напророчив, наврочив:
Просто ростом вростати, проростати
У буття будь-як, як будяк,
Гордощам, грубощам, пустощам...
1.11.99.

0 0 0

Невираzні почуття,
Думи нескінченні,
Хурделить zгустінь* хаосу
Між передчуттям та осторогою.
Туманом час сивіє,
Невиzначеністю
Сутінків, світанків.
Оксамитове провалля
Сяйва, світла, світу
В жмені глибини...
2.11.99.

0 0 0

Як щиро та гордо
тримати в устах
чисту, сильну, ніжну...
...голубити, прикрашаючи
дорогим камінням
чуйности-чулости-чутности...
...плекати у глибинах
свого великого
мирного серця –
Мову.
12.11.99.

0 0 0

…під оболОнкою космІчности
живЕ час перетвОрень
невідгАданих таЄмностей,
у вИрі чого Є людина…
16.11.99.

0 0 0

Прокльовуємо ґенетичну
Шкаралупу нашої zахищености,
Випурхуючи, як курча,
Щоб піzнати беzвихідь, пораzку
Свого непевного існування.
Відчуття неzручности, беzzахисности
Робить людину беzпомічною,
Сірою, одноманітною,
Що роzчиняє її, наче пляму,
На сувої власного життя.
14.11.99.

0 0 0

Є люди, що
Малюють сонце
Чорним кольором.

Мабуть, воно
Сильніше гріє
Їхню душу.

Для них вже інший
Тон, відтінок
Мають квіти,

Та янґол щастя
Кружеляє
Більш пророчий?

Zмалює zгодом
Чорне коло
Початківець...
25.11.99.

II.

Сонце вмирає
На холодних долонях
Наших очей.

Тане від погляду
Глибинно-німого
Пристрасний вітер.

Навіть ошатні
Zемні краєвиди
Чують пустельність.

Сумно вмирають
Неzримі бутони
Роzкішного квіту.

Жалібно грує
Ворон під небом
Криком пророчим.
30.11.99.

0 0 0

Чомусь
zаселяє нас
хворобливий дух zбурення.
Ми вандали?
Хтось висмикнув
нас
z часу
нашого історичного існування.
Ми інші!..
Ми не випробувані,
ми ще вогкі для нового!
9.12.99.

0 0 0

Пливе по годиннику стрілка секундна,
Кімнату описує колами руху,
Деталі речей вона сховує в часі,
Неначе у більш передбаченій тіні,
Коли насувається мороком вечір.
Секунда, як прірва, що йде нам наzустріч.
Секунда, як скеля в потрібну хвилину.
Ховає секунда, що є поzа часом,
Карбує zа нею історію людство...
А стрілки годинника рухають простір,
В якому, z’явившись, zникають всі речі,
В якому, z’явившись, zникає людина,
В якому, z’явившись, zникає присутність...
21.12.99.

Олег ЛЕВЧЕНКО
вiZiя вiZерункiв
Архолалійні вірші

Набір, верстка, технічне редагування,
дизайн обкладинки автора
Редагування Любови Годлевської
Друк ризоґрафічний

www.ravlyk.iatp.org.ua
“Жвавий равлик”
[сайт Мистецької ґільдії “Nеабищо”]
e-пошт – ravlyk@bigmir.net

Вересень – жовтень 2003 року
Наклад 100 прим.

Л-38 Візія візерунків: Архолалійні вірші/Редаґування Л.Б.Годлевської - Житомир: бібліотека ЖОО СТМУ “Ліґа АРТІС”, вип.6, 2003. - 36 с.

Сторінки

середа, 22 жовтня 2025 р.

Афористичність у поезії Олега Левченка: концентрація смислу та експериментальна форма (стаття)

1. Концентрація смислу

2. Мова як афоризм

3. Візуальна та ритмічна афористичність

4. Філософський та постфутуристичний афоризм

5. Афористичність як емоційна стратегія

Висновок

вівторок, 21 жовтня 2025 р.

Олег Левченко. Віzія віzерунків: архолалійна структура поетичної мови та рання постфутуристична концепція (стаття)

Вступ. Культурний контекст і поетична ситуація кінця 1990-х

I. Архолалійність як поетична концепція

II. Структура “віzій”: від звуку до образу

III. Постфутуристичний код і філософія звуку

IV. Семантика мовчання й візуальна музика

Висновки

Джерела

понеділок, 20 жовтня 2025 р.

Олег Левченко. Візія візерунків (поетична збірка)

середа, 22 жовтня 2025 р.

вівторок, 21 жовтня 2025 р.

понеділок, 20 жовтня 2025 р.