Олег Левченко
...три кроки радости на видноколі взаємостосунків зводить стріли прагнень назустіч одне одному і -розбивають точку зіткнення хвилинами взаємопорозумінь і обіймів; зводь пальці у перехреснім простірі, можливо, вони віднайдуть у тому свою логіку міцности; склади у класифікацію цілости увесь світ, що перекинутий сторчголов, сторчрук, сторчніг...; переведи лінію кола в послідовне виверження карт на шорсткий килим зашарілого граніту, кольору свіжої акації; посеред провального неба жодної оцтової хмаринки, сповненої абревіатури сірого моноліту і розтрісканого асфльту; не в тім печаль, шарудкого сумніву вистачить на всіх; не спиняймо серце викрите порятунком щастя...
...параболічні астероїди падали у відкриту землю пізнання; тіні забутих предків плелися мережкою по розлитій в райдузі кислоті; спадали темні фігури сновид на забезпечену сенсом уявлень тернисту галявину, залиту світлом невідомого походження; у невідь-звідки з'явілу воду тулилися безглузді краплі оченят, а вона хворобливо тислася вигулькнути десь на непокритих чупринах споглядальників; споглядальники не бачили сновид, адже вони були частиною їхнього сновидіння, притлумленого їхньою особистою участю; трапеза скінчиться не скоро - прикриті рукою присміхи вивернуть руку й вичавлять зі стогоном усю правду очікуваної реальности...
...а в-тім, не треба примружувати око й говорити про мої збожевілі недолік?, збіднілі талантики, химерні приписи з-зовні; усе пізнається у присмерку згасаючих вражень; у голові туляться безліч, справних до кропіткої роботи павуків, що викохуть, поза всіма сумнівами, надійне плетиво стихійних висновків; на кожній з них притишено сидить цей маленький монстр, готовий з повною, даровоною від природи, сумлінною ніжністю, обійняти, обвити, оголубити до глибини свого душевного геройства (героїнства), адже у цьому слові він дочуває, якесь наркотичне: інше геройство, щоб проковтнути цю теплу сімейну невимушеність до щенту свого цілковитого стану нірвани; ти ж здогадуєшся, що читач відкриє для себе дещо інше, якщо уникне хиткого прагення збагатити себе звабами автора...
...маєш за забавку - втрутитися у нашарування зовнішніх образів аналітичним перстом (учуваєш: хірургічним пером?) співпереживань, у які навряд чи хтось вірить, а мені - я вимушений - хочеться зупинитися на дещо іншому; іншість - це коли тебе щоразу зустрічають у гранично нетиповому тобі місці, і після того, як те місце окреслиться типовістю зустріти тебе там удруге - світ змушений безапеляційно обезбарвитися, або тобі доведеться підкласти голову під молот істини: бути цілковитою безбарвністю; у квітнику спогадів шерех кольорів виводить сіру стежку на коло нескінченних молитв і їх потворей, потворів, потворінь, притворів, повторень...
...задавнена спроба в'язала шию патріотичним галстуком, вичавлювала із душі "многая літа" вискозвуками підхитаної страхітливої конструкції білого, із чорного заліза: лебедя, на синіх хвилях юнацьких мрій, присоромлених дошкульними прищами, відповідно з'явних під час росту гормонів і гармоній тішитися й тащитися своєю дорослістю, коли ти вдвічі переросток; причавлюй на собі досить неуявне прагнення знайти на собі... собі подібних; тихше, на музичну партитуру присіла дошкульна комаха й утворила своїм нікчемним убозтвом підступну нотку, мимовільну нотатку, позаруку-податок, на свій творчовияв - бути і залишитися у музичній пам'яті важливою одниницею навколишнього / навколішнього / навколо шийного / колиш-нього / колишку, та не склався б світ клином на ньому - життя; саме тому я розумію, чому в твоїй душі грають патріотичні скри-жалі, а шию обвивають кольори незалежної сим-волики... ?
...перекресли свою невимушену волю зберегти ілюзію тільки-но розквітлої квітки, радше, однієї пелюстки цієї квітки, у долонях пам'яти, у зшерхлому затишку паморочливого терпіння, вишуканих альтернатив себе, акуратно розкладеної по поличках, вірно нумерованої - ані руш, ані діткнись до мене; ні, так не піде, навіть за такою шафою ховається стіна, до якої можна не тільки її припнути; зваж, коли тобі стане хороше, ситуація стає кращою, навколишня дійсніть явно не випереджає усі твої сподівання і ти впевнено рухаєшся із чашкою вранішньої кави до скрушного знаменника вчергове квартирного вечора...
...за чашкою чаю зачаюєш кавалок "достемено відомо", вчасно притишуєш невиразне своїй свідомости, приймаєш об'єктивне законам волі у тиху сутінь своїх переживань, переміщень, перегортань, знищень, перечитувань наново, розкладанням на підлозі, на столі, на попідвіконнях, напередодні важливого іспиту, підкладаючи під подушку ймовірні відгадування, але то лише задля заспокоєння: душі, сну, сновидінь, пророцтв, провидінь, щодо завтрашнього дня, лишень цілковитого дня, з-поза меж будь-якого дня; отже, за межами часу, там де є Бог, і ти із ним заодно, але то так напевно, що в мене, як в тебе виникають сумніви, які нищать не лише відчуття ненависті до нищених книжок, але й плекають за тією ж чашкою нову ймовірність усвідомити себе у колообігу самотерзань, -стерзань, -тераріуму...
Зруйнований ліс вибльовує цеглинки лабіринту із впотаєнь підсвідомого; із кінчика язика скрапає терпке світло радісного знамення, що будить небо, будує лабіринти раю-пекла-рабу-не кла... Побутує свідоме й мимоволями, підібгавши хвоста скавулить, як зобачить, як засобачить велетенська глиба, схожа на Джина із пляшки, на тебе оскарженого на забуття підсвідомого
Копірайт: Олег Левченко, 2007 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар