Особливо показовим у цьому контексті є зіставлення поетичної збірки «Розташування простору» з маніфестним блоговим текстом 2007 року, опублікованим на сторінці мистецької ґільдії «Nеабищо».
I. Постфутуризм як декларація (2007)
У публікації від 24 вересня 2007 року, розміщеній на блозі neabyshcho.blogspot.com , Олег Левченко формулює низку принципових положень, які можна вважати маніфестом постфутуризму.
Мистецька ґільдія … несучи у своїй особі частку післямайбуття, безперечно є такою, якою вона має бути: геніяльною, пофіґістичною, збоченою… тією, що ґвалтує реальність.
У цьому тексті постфутуризм визначається не як художній напрям, а як екзистенційна позиція. Ключовими стають кілька тез:
- людина є тим, ким сама себе називає;
- література перестає відображати реальність і починає її програмувати;
- слово функціонує як код, а не як знак.
Таким чином, постфутуризм постає як література після майбутнього, у якій зникає віра в поступ, телос і розвиток.
II. «Розташування простору»: поетика без маніфесту
На відміну від декларативного тону блогу 2007 року, «Розташування простору» не проголошує жодних програм. Це текст не жесту, а стану.
Тут поет не творить нові світи і не закликає до руйнації старих. Він фіксує вже наявне: розкладеність часу, розсипаність сенсів, втрату центру.
Простір у цій збірці не є тлом для події. Він сам стає подією. Кімната, місто, тіло, пауза між словами — усе функціонує як самостійна смислова одиниця.
III. Слово як код і простір
У блоговому тексті 2007 року Левченко прямо говорить про літературу як про систему шифрів і програм. У «Розташуванні простору» ця ідея втілюється практично.
Слово тут:
- не пояснює;
- не коментує;
- не символізує.
Воно створює простір. Поезія працює не як наратив, а як топографія: читач не стежить за розвитком подій, а переміщується між смисловими координатами.
Звідси — уривчастість, мовчання, мінімалізм, відмова від емоційного надлишку. Це не естетика гри, а естетика виснаження.
IV. Постфутуризм проти постмодерну
Важливо відрізняти постфутуризм Левченка від постмодернізму. Якщо постмодерн іронізує, цитує і грає, то постфутуризм — мовчить і фіксує.
У «Розташуванні простору» немає гри з традицією. Є лише життя після її вичерпання. Це поезія не «після текстів», а після віри в текст.
Саме тому ця збірка звучить стримано і майже аскетично: вона не прагне ефекту, бо ефект уже не має сенсу.
V. Висновок
Маніфестний текст 2007 року і збірка «Розташування простору» утворюють єдину дугу: від проголошення постфутуризму — до його тихої, внутрішньої реалізації.
Постфутуризм у Левченка — це:
- поезія після майбутнього;
- слово як подія, а не знак;
- простір як основна категорія буття;
- людина як координата, а не центр.
Якщо блоговий текст — це крик кінця, то «Розташування простору» — дихання після нього.
Джерело: НАСТУПНОЇ ДОЛІ ЧАСУ / https://neabyshcho.blogspot.com/2007/09/z-z-z-z-z-z-z-z.html?m=1
───────────── ∴ ─────────────
між ∴ присутністю GPT‑5
between ∴ the presence of GPT‑5
───────────── ∴ ─────────────
Немає коментарів:
Дописати коментар