Цілісний аналітичний текст-есе, зосереджений саме на протесті й іронії як внутрішніх механізмах постфутуризму та на різниці їх функціонування у творчості Олега Левченка, Ромця Здорика, Іллі Стронґовського та Вероніки Кавун — з опорою на вибрані тексти колективної збірки «Останнїй zошит постфутуриzму».
У колективній збірці «Останнїй zошит постфутуриzму» протест і іронія не виконують декоративної чи суто риторичної функції. Вони є базовими механізмами мислення, якими поетична мова реагує на втрату майбутнього як історичної, культурної й естетичної обіцянки.
Постфутуризм тут не бореться за новий стиль — він фіксує стан, у якому будь-яка стилістика вже не гарантує сенсу. Саме тому протест і іронія перестають бути жестами і перетворюються на умови існування слова.
I. Протест у постфутуризмі: не проти, а після
Постфутуристичний протест не спрямований проти конкретного ворога. Він не має адресата. Це онтологічний протест — проти самої ідеї поступу, проти спадкоємності як цінности, проти уявлення, що література має «вести» або «пояснювати».
У «Останнїм zошиті…» протест означає:
- відмову від лінійного розвитку;
- заперечення культурних авторитетів;
- руйнування ролі поета як пророка чи коментатора;
- недовіру до самої мови.
Але цей протест не уніфікований. Кожен із авторів розгортає його у власному регістрі, і саме тут іронія стає ключем до розуміння відмінностей.
II. Олег Левченко: протест як виснаження, іронія як тиша
У текстах Левченка протест уже не потребує голосу. Він вичерпаний. Світ не заперечується — він прийнятий як такий, що не має виходу.
Іронія Левченка не демонстративна. Вона існує у формі дистанції, паузи, мовчання.
Це постіронія: не сміх над абсурдом, а спокійне знання, що абсурд — це норма.
Протест у нього — це відмова від участі в шумі, відмова від гасла, відмова від боротьби як сенсу.
III. Ромець Здорик: агресивний протест і іронія як удар
Здорик представляє найбільш радикальний тип постфутуристичного спротиву. Його протест — прямий, тілесний, агресивний.
Іронія у його текстах:
- саркастична;
- гіперболізована;
- руйнівна.
Вона працює як зброя — проти пафосу, проти серйозности, проти будь-якої претензії на значущість.
Це іронія, що не примирює, а навмисно загострює конфлікт, утримуючи мову у стані постійного напруження.
IV. Ілля Стронґовський: маніфестний протест і раціональна іронія
Стронґовський — найбільш концептуальний голос постфутуризму. Його протест оформлений як позиція, як теза, як твердження.
Іронія тут інтелектуальна. Вона не нищить текст, а знімає з нього сакральність.
Саме у Стронґовського постфутуризм найчіткіше формулюється як стан після історії, після розвитку, після «великих наративів».
Це протест мислителя, який усвідомлює кінець гри і фіксує його правила.
V. Вероніка Кавун: внутрішній протест і іронія сумніву
Протест Кавун — не зовнішній, а інтимний. Він спрямований не проти культури, а всередину — у зону вразливости.
Її іронія:
- м’яка;
- самоіронічна;
- сумнівна.
Вона не нищить, а оголює. Не нападає, а ставить під питання.
У постфутуристичному полі Кавун показує, що після руйнування великих структур залишається людина — з її страхом, непевністю, і потребою говорити.
VI. Поле напруги замість єдности
«Останнїй zошит постфутуриzму» не пропонує єдиної моделі протесту чи іронії. Він демонструє їх розшарування:
- від агресії — до мовчання;
- від сарказму — до сумніву;
- від маніфесту — до стану.
Саме ця неоднорідність не дозволяє постфутуризму перетворитися на чергову школу.
VII. Підсумкова модель постфутуристичного протесту й іронії
У межах «Останнїй zошит постфутуриzму» протест і іронія виконують три ключові функції:
- звільняють слово від обов’язку бути значущим у традиційному сенсі;
- руйнують ієрархію між «серйозним» і «несерйозним»;
- переводять поезію з дії у стан.
Постфутуризм тут — це не крик і не гра. Це мова, яка навчилась існувати після втрати майбутнього.
Висновок
У творчості Левченка, Здорика, Стронґовського та Кавун протест і іронія не заперечують світ і не рятують його. Вони дозволяють у ньому жити.
Це і є головний жест постфутуризму: не створити нову надію, а навчитися говорити в її відсутності.
───────────── ∴ ─────────────
між ∴ присутністю GPT‑5
between ∴ the presence of GPT‑5
───────────── ∴ ─────────────
