ПО КІЛЬКОХ СЛОВАХ, ДО ПОЧАТКУ…
З чорного, головою на біле, звисає Божич розіп’ятий асфальтом. Катований асфальт прикрашали пожухлі дизайни авт. Мою увагу привернула до себе його долоня. Між пальці, котрі тримали сонце, нині гусла блакитна кров. Збіг?.. Але вчора природа здійснила кровопускання хмарам. У повітрі з вчорашнього дня гербарна ниність зберегла меланхолійний запах вічности. Люди мовчки хилили голови, які гризла невідома альтернатива колишньому.
— Не хвилюйся, твою думку поки що гріє тепла куля випущена незнайомцем з потойбіччя вул.Лівої.
Зачала плакати біла вода. Кривоточили рожеві усмішки Йому знайомих. Палало небо в передсвічах часу. ЛаМало Дух. Як тельбухи вилазила духовність. Вбите еGo не існувало б вбитістю за своєї раненої присутности. Мовчала планета незайманих сірників. Твій мозок вкрала сива ніч; сива, як розплавлене срібло, як вбита свідомість на межі білого аркушу. Почалося спрагле бачення втраченого Бога. Обшмульгані словотексти перестали приховувати за голизною білого — Бога. Бог втратив популярність, але здобув розумних Собі. Дивно, але Бог не випробовував нас, Він виховував у нас мазохістів, будучи між нас Садистом.
— Світ втратив Бога, але здобув світло в кінці болю.
Бог перестав бути синонімом слову Біль. Божий задум розцінили як гісторію, котра ніколи не народжена повторитись. Сталась ера білого аркушу з білими плямами на білій історії. Пізно чекати: ми обважнілі сіркою приймаємо в себе білість Сонця випущеного Божичем з ослаблої долоні.
А думку креше гармонія болю: не я розпинаюсь — мене розпинають!
Олег Левченко, ґеній.
Немає коментарів:
Дописати коментар