Знайшовши мене сутнього у білому світлі снігу, на помаранчевих сходинках сенсу, у оплесках гармат і тиші, спромігся хтось знайти свій голос і його ж уникнути! Без позавчорашнього иснування (позавчорашнього неиснування), учора, на маґнітних стрічках рваних секунд, згасав терпкий сніг. Стан снігу сприймав я не на дотик: у оплесках гармат обкрадений гріхом, синів мій кусень серця. …Оте обіцяне й застигле, у присутності мене нинішнього, колись, давно-таки сконало. …Оте обіцяне й застигле у музеї Світлої Пам’яти губило тло відсутньої картини.
На кару риб ікорку з бутербродом жують Ікари перед летом. Стоять Ікари перед летом у музеях Світлої Пам’яти, сповненої запахом риб – Духом, запахом Ісуса. Безжальних слів густішає застигле. У гнилому камінні вічність як незастигле Щось, пов’язане із сенсом. Я – ось! Інтеліґентність мого інтелекту ще не занесли до Червоної Книги, що оберігає м(уз)ей “Світла Пам’ять”; після майбутнього не залишиться полички для мого посинілого (усиновленого Вами) серця. Оглухлі очі, у серветку вереску мовного сприймання повітря, щезатимуть у білому світлі снігу, хорітимуть (хотітимуть) відчуттям втраченого інтелекту.
Чи варто говорити у той момент, коли немає що казати? Або мовчати тоді, коли ти й так розумний? Втрапивши у суть світу, мені доводиться пережовувати тілом мистецтво вмираючих цінностей. Живучи у часі Х-фізичному, ми ще ні…, але ще ось… Й картони вицвіли у спальнях… Я десь, але вже надто поряд. Життя звичайним “дорожить” (читай “користається”). Вчорашня тінь відобразила свою зовнішність. Ну що ж, і вона має право спілкування. Ходи! Ходи до мене, вчора я пригощу тебе чаєм, зі смаком мого справжнього зараз! Я – ось! І не варто обертатись (обережно) битим колом!
/// учора жалило у серце /// змі-яд-овела /// змія довела /// змія задіяла в кубельці /// кубельце кіл розворушилося на літ лет /// хіба а я-Ра не живу /././.
І знову перебуваючи у філософському лушпинні тиші, той, думки котрого збігаються у бік, починає розуміти ілюзію втраченого… Дістаючи когось реанімуючим IV-поверховим (IV-слойним) словом відповідного загону Озброєних Дів – вічність мучиться за Бога. А може Бог замучений на Вічність? Світе, рятуй Бога од смерти! Інформаційна хроніка дня: “Бог згадує про вічність учинивши земне людям…”
Руки з вустами волають на біле. Тіпає рожевий місяць. На згадку, холодом по тілу, сповзає лепет синіх жаб. Вінчали ми тебе із раєм, та ти і пекла не схотів! Кінчали ми тебе (творили ми тебе) у зграї, та ти нещасний звабив біль, проявивши своє болевиявлення. Плаґіят! – я знаю, так всі народжуються! Тікай від власного “Але”! Синє сонне сонце в солі маю сипати на біль.
Тероризуючи прощенням гріхів, непересічна особистість, що живе рівнем вище, під вивіскою “Бери і владарюй”, має лишень відчуття легкого подразнення, на випадок теракту, що слугувало колись за сумління. Одягаючи емоції в га(ль)мівну сорочку, щоб файно розтовкти кашкоподібне місиво з лушпиння тиші, тіло жадає (має оптимістично-терористичні операції) зворотної дії. Учора, зустрічаючи ту, що відає про сутність безнадійного оптимізму, ти мав право зрозуміти щось так, як дозволило розуміти тобі сьогоднішнє. Мило зустрічаючи свої ресурси…
Коли я не бачу тебе з висоти своєї ґеніяльности й не чую з високого п’єдесталу твоєї до мене пошани, коли доводиться під час мовчання думати у присутности гайвороння, хмар, зірок, замислюючись про себе: як я тебе поважаю! О, Люде, як я розумію Бога!
(Дякую за увагу до ґенія!)
І знову у Вічности! У завулку Сьогодні довів свою багатозначність дороги… У завулку Сьогодні довів свою дорогу прогулятися по кладовищу, тішив себе – не так вже й погано у нашому домі!
…А знаєте, як гарно пахне світ! Дістаючи себе ранньою поезією, коли ще сонце не сходило, утвердився – вона в усьому. Так, світ не тільки пахне, не тільки нюхається усіма порами людського життя спрацьованість часу, він, як облуплений, вилуплюватиметься, гарний! Аж очам весело! Бай-бай і в нас ще буде рай!
Зустрінь мене пожовклим спомином, весняним холодом, ліричним золотом чужим! Я для руки зів’яла квітка, зім’ята нитка, зубата плитка… Не промовляй моє: “Фіґня!” Забуті – злі на тротуарі, шануйте у Бозі себе не обікрасти!
Малюйте білим по обличчях, малюйте чорним по руках… Нехай вуста позаздрять!..
ä Ознайомлено зі статистикою Ó болю!..
Ділячись із тобою (як під час перегляду кінострічок) правдою життя – життєвою правдою – правдою, що живить – розумієш, що мистецтво – це просто, будь-що в ім’я мистецтва. Від того просто приємно! Чому б не робити те, що просто приємно? Це вам не духовне щастя дароване інквізицією!
Доводячи суспільство (поплескуючи по долоні…), щоб воно лікувалося від надбаного ґлузду… Виставляючи словами когось тобі приємного /// у славі /// А чому?.. Коли певні слова спонукають до пробудження впевненні асоціяції, ти розумієш, що не так далеко лишається тобі до психіятричного обслуговування ліжком. Будь готовим брати усе щирим образом, у розумінні того реального, що не дала тобі правда життя – життєва правда. Хіба я схожий на злочинця?.. Агов, чи не всі ми обкрадаємо себе – гаємо час на марні речі? /// звісно, я не хочу бути запитальним і щось розвішувати пожовкле із синіми смугами /// удосконалений варіянт Сполученого Складу України /// України на бруньках /// Не забудь нагадати мені – я маю щось більше за все це, разом із Бозею – Господом-Богом+Господом-Сином+Господом-Духом+(святим)! /// усе як має бути – три /// чотири вигаданих асоціяцій на вигідному проміжку влучної цифри /// цікаво б звучало: “букви” /// звичка!ай-нW$ /// я наштовхую себе на якусь праведність ||| те, що лежить за межами Вед \\\ я – щирий!
Живучи з нею спина-в-спину-стіна-в-стіну – спина-в-стіну-стіна-в-спину – по сторонній бік настінного годинника /// дивися, розумій мене – поцейбічного /// коли ж зустрінемося [потай] /// поза стінами тіл?
– Ну що поробиш – Плоть!..
– Від плоті чую!..
Вживаючи лікувальних заходів, нехай у твоїм житті здоровеньким буде те, що за спасибі! …Якщо жінка просить… Підчерепкувий голос: “Дійсно, так ти і завагітніла!..” Я вже в тобі помітив, народе: цінуєш гарний чорний оптимізм… -?-;-;-упс.;-:-
Коли тебе {якось так} розумно здійснюють: беруть на віру тобою сказане /// дякую >на слові< що мене формували /// Завтра – бути ) ( схожим на того ж самого самобутнього з вашою ж участю, ~ Спираючись на мою справжню непотрібність у ситуації з дотичним… ховай від серця очі <людяний наврочити> збігатиме пінка часу Б*утність сповнена горілим - - - Він цікаву річ сказав: я не хочу перекреслити на правді .:.
Якби я був байдужим – я б не переживав. Коли близька мені людина переповідає про сторонні до мене речі, я переймаюсь і починаю переживати, бо для мене не є байдужим те, чим живе близька мені людина.
Близька мені людина не запідозрює як з’їдає моє життя!
Єдина Теорія Постфутуру: : : Ми обстоюємо право творчої людина на вічність! Ми – ґеніяльні, тому що народженні для вічност№!
У пошуках співрозмовника… ти пропонуєш мені… :я так думаю: …очікуючи співрозмовника .1””
Намагаючись потрапити у пастку своєї досконалости, відчуваю приємне позойкування на місці відСутнього. Яка ж то неприємна вивіска нас очікувала, коли зізнались жоден жодному лишень в одному… Зіграй, ді-джею, оперу мовчання, щоб бути співрозмовником для нас! А вивіска замовчувала радість і неприємно мовчаліла. 23 …напівдорозі до віцчности зустріти мовчання і перебувши з ним наодинці піти до Наближення. Нагаявши на труби час й заховавши їх у піхви відбут№ ся урбан-загрозою-нірван.
2004 рік.