Я дивлюсь у скло. За ним, мабуть, мої мрії, вони здаються мені незрозумілими. За склом туман. Чи я виглядаю когось? Шукаю чиєсь обличчя? Краще було б воно знайомим, а може, краще моїм, яке, певно, впізнаю.
Пауза роздумів відводить уяву від зосереджености. Прірва німих слів із намаганням все це чимось закінчити. Роблю спробу, і...
Я все ще дивлюсь у скло. За ним - туман. І цей туман здається мені сріблом, яке ось-ось ляже на поверхню скла іззовні...
Я стою перед дзеркалом і дивлюся на себе.
:: ХХ :: 14.06.99.
Левченко О.Г. Скло [шкіц] / Олег Левченко. Без надсад вічности : проза / Житомир : [б. в.], 2003. - 20 с. - (Бібліотека Мистецької ґільдії "Неабищо" ; вип. 1). - С.4.
Немає коментарів:
Дописати коментар