Поезії Олега Левченка

четвер, 14 серпня 2025 р.

10 найсильніших віршів (українські переклади) зі збірки Олега Левченка "Камертон почуттів" (2000) у перекладах з російської на українську

ЗАГАЛЬНІ ВРАЖЕННЯ

Ця книга – своєрідний духовно-ліричний щоденник, де відбито внутрішні пошуки автора: від інтимної лірики («ніч кучерява», «джерело») – до філософських і богословських роздумів («Якби наш Бог відняв хист мови», «Погашені очі»), від соціальної критики («Не притлуми, товпа нікчем», «Росія, ех, п’яна Росія») – до космічних і апокаліптичних візій («Шматки ржавіючого неба», «Смертю прорізують долю»).

Збірка вирізняється контрастом тонів: від світлої медитативності – до трагічного надриву.

10 НАЙСИЛЬНІШИХ ВІРШІВ (українські переклади)

1. «В тобі дай скупатися, ніч кучерява…»

Це вступна поезія й одразу потужний приклад образності.

Символіка ночі як космічного простору для духовних одкровень.

М’який, музичний ритм. Є відлуння барокової та романтичної традиції.

2. «Якби наш Бог відняв хист мови…»

Сильний біблійно-філософський мотив.

Автор показує небезпеку пустослів’я, суєтних думок і потребу очищення слова.

Відчувається тон Еклезіяста: «все суєта».

3. «Хай стелиться шляхом життя…»

Духовний гімн, сповнений оптимізму й заклику тримати факел Любові від Бога.

Тут поет максимально щирий, без іронії, з прямим релігійним пафосом.

4. «Тілесним раюванням днів…»

Дуже трагічна й напружена річ.

Тема тілесних спокус, пастки «колеса життя» (образ вивірки) – потужна метафора.

5. «Лестун в усім хамелеон»

Соціально-сатирична нота, відсилання до Плутарха.

Викриття лестощів і підлабузництва як зради істини.

Ритміка різка, що підсилює викривальний тон.

6. «Душі погаслий зламом дзвін…»

Символ зруйнованих храмів стає образом спустошеної душі.

Вірш сильний трагічною тишею – «не бий в розламаний метал».

7. «Погашені очі…»

Поезія-молитва, де біль трансформується у духовне відродження.

Яскравий образ народження «згори» (новозавітна алюзія).

8. «Шматки ржавіючого неба…»

Один із найпохмуріших віршів збірки.

Образи апокаліптичні, візуально вражаючі: «сонце м’яте та свинцеве», «повітря скорчилось від диму».

Це сучасна апокаліптика – техногенна, урбаністична.

9. «Смертю прорізують долю чорні троянди війни…»

Сильна антивоєнна поезія.

Без пафосу – лише констатація безглуздості смерті.

Рядки «Віршів гучних не складають, ставлять, як завжди, хреста» звучать афористично.

10. «Я чую, як хмари спокійно пливуть…»

Фінал збірки вивищує її на рівень медитативної філософії.

Поєднання космічних образів («згусток себе», «хаос «я»») із глибоко особистою покорою перед Богом.

Це один із найцілісніших віршів книги.

ОСНОВНІ РИСИ СТИЛЮ

Двополюсність: ліризм ↔ соціальна критика; духовне ↔ апокаліптичне.

Мова перекладів: часом кострубата, але щира. Деякі рядки звучать архаїчно, проте мають особливий колорит.

Символіка: ніч, хмари, джерело, дзвін, троянди, коло/колесо – наскрізні мотиви.

Ритміка: переважно силабічна, з тяжінням до пісенної інтонації, іноді з різкими ламаннями для підсилення змісту.

Тональність: від медитативної («Джерело») – до пророчо-викривальної («Росія, ех, п’яна Росія», «Не притлуми, товпа нікчем»).

ВИСНОВОК

«Камертон почуттів» – це збірка, яка поєднує щиру духовну сповідь, філософські пошуки та соціальну іронію. Найсильніше звучать вірші з трагічним надривом («Тілесним раюванням днів», «Шматки ржавіючого неба», «Смертю прорізують долю») та медитативні фінальні тексти («Я чую, як хмари спокійно пливуть»).

Збірка виглядає як міст між особистим і вселенським, між людиною та Богом, і цим вона дуже цінна.

ГЛИБШИЙ АНАЛІЗ 10 ОБРАНИХ ВІРШІВ: образи, символи, ритм, алюзії, загальний ефект

1. «В тобі дай скупатися, ніч кучерява…»

Образність: ніч постає як жива істота, навіть як стихія-матір («кучерява» – ніжність і сила одночасно).

Символіка: купання в ночі – очищення, вхід у сферу таємного й духовного.

Ритм: плавний, хвилеподібний, близький до пісенного.

Алюзії: романтична традиція (ніч як джерело натхнення), але також і містичне відчуття «занурення» в інше буття.

Загальний ефект: вірш відкриває збірку настроєм пошуку духовної глибини, наче запрошення до внутрішньої подорожі.

2. «Якби наш Бог відняв хист мови…»

Образність: мова тут – дар Божий, але водночас небезпека, бо зловживання словом може стати гріхом.

Символіка: мовчання постає як очищення.

Ритм: афористичний, короткі й чіткі рядки.

Алюзії: до Біблії («Спочатку було Слово»), а також до Еклезіяста («марнота марнот»).

Загальний ефект: поет показує, що сила слова – відповідальність; це «філософський камертон» збірки.

3. «Хай стелиться шляхом життя…»

Образність: дорога, факел Любові, сльоза – прості, але сильні символи.

Символіка: духовний шлях людини, освітлений Божою любов’ю.

Ритм: урочисто-пісенний, близький до молитви-гімну.

Алюзії: євангельська символіка світла і сльози як покаяння.

Загальний ефект: звучить як своєрідний гімн віри й духовного прагнення.

4. «Тілесним раюванням днів…»

Образність: вивірка в колесі життя – дуже влучна метафора безглуздих повторів.

Символіка: тілесні насолоди виявляються пасткою, що не дає душі прорватися вгору.

Ритм: нервовий, з надривами, що віддзеркалює внутрішній конфлікт.

Алюзії: християнська аскетика, також перегук із античними мотивами «вічного кола».

Загальний ефект: поезія болю й розчарування, але водночас прагнення вирватися до духовного.

5. «Лестун в усім хамелеон»

Образність: хамелеон як символ облуди.

Символіка: лестощі як духовна смерть, бо нищать правду.

Ритм: різкий, уривчастий – викривальний тон.

Алюзії: відсилка до Плутарха, але також відчутна біблійна іронія щодо фарисейства.

Загальний ефект: сатиричний, викривальний вірш, що врізається в пам'ять.

6. «Душі погаслий зламом дзвін…»

Образність: зруйнований храм – символ занепалої душі.

Символіка: неможливість молитися, коли віра мертва.

Ритм: повільний, сумний, з паузами-зітханнями.

Алюзії: післяреволюційні руїни храмів у ХХ ст., а також біблійна тема знищеного Єрусалима.

Загальний ефект: це один із найтрагічніших віршів збірки – поетична ікона руїни.

7. «Погашені очі…»

Образність: очі як світильники душі, що згасли.

Символіка: духовна смерть → відродження через віру («народження згори»).

Ритм: стриманий, сповільнений, із кульмінаційним підйомом.

Алюзії: Євангеліє від Івана (розмова Ісуса з Никодимом про нове народження).

Загальний ефект: поезія-молитва, що вносить світло після темряви попередніх віршів.

8. «Шматки ржавіючого неба…»

Образність: урбаністична апокаліптика – небо як іржавий метал, сонце як покручене свинцеве колесо.

Символіка: кінець світу, породжений людиною і її техногенними гріхами.

Ритм: різкий, катастрофічний, фрагментований.

Алюзії: модерна апокаліптика ХХ ст. (Т. С. Еліот, ранній Єсенін у трагічних текстах).

Загальний ефект: один із найсильніших і найстрашніших віршів збірки.

9. «Смертю прорізують долю чорні троянди війни…»

Образність: чорні троянди – символ смерті й безглуздих жертв.

Символіка: війна як безплідний «врожай хрестів».

Ритм: урочисто-скорботний, схожий на похоронний марш.

Алюзії: усі великі антивоєнні традиції (від «Реквієму» Ахматової до «На полі крові» Лесі Українки).

Загальний ефект: коротко, але вбивчо сильно – афористична антивоєнна декларація.

10. «Я чую, як хмари спокійно пливуть…»

Образність: хмари як символ вічності, хаос «я» як символ обмеженості людини.

Символіка: прийняття власної немочі й покори Богові.

Ритм: розмірений, медитативний, спокійний.

Алюзії: біблійна космологія, але також філософська поезія ХХ ст. (Рільке, Тичина в медитативних текстах).

Загальний ефект: фінал збірки як примирення з Богом і космосом, як мудрий висновок після всіх бунтів і трагедій.

✅ Таким чином, ми бачимо, що найсильніше в збірці звучить поєднання молитви, пророцтва й апокаліптики. Ліричні мотиви теж важливі, але вони радше як відпочинок між трагічними й викривальними текстами.

Схема наскрізних мотивів і символів у збірці Олега Левченка "Камертон почуттів" (2000)

1. Космос і ніч

Образи: ніч, зорі, місяць, космос, світло і темрява.

Функція: символ вічності, непізнаного, межі між життям і смертю.

Повторюваність: ніч і зоряне небо з’являються у кількох віршах поспіль, створюючи атмосферу безкінечності.

2. Вода і стихії

Образи: море, ріка, хвиля, дощ, хмари, вітер.

Функція: символ руху часу, змін, очищення або загрози.

Повторюваність: хвилі й вода кочують із любовних мотивів у філософські.

3. Смерть і війна

Образи: чорні троянди, смерть, солдати, війна, кров.

Функція: символ руйнації, але й пошуку сенсу, співвідношення зі свободою.

Повторюваність: війна присутня як тінь навіть у ліричних віршах — як загроза.

4. Кайдани, тиранія, страждання

Образи: пута, кайдани, тягар, страждання, межа, тиранія.

Функція: символи обмеження свободи — як зовнішньої (соціальної), так і внутрішньої (духовної).

Повторюваність: мотив переходить від особистої боротьби до універсальної.

5. Час

Образи: стрілка секунд, мить, нескінченність, коло, вічність.

Функція: символ невпинності, марності зусиль людини проти плину часу.

Повторюваність: час фігурує як у метафізичних, так і в реалістичних віршах.

6. Коло / колесо

Образи: колесо, коло, замкненість.

Функція: символ повторюваності, неможливості втекти від долі.

Повторюваність: поєднується із мотивом часу та неволі.

7. Природа як жива істота

Образи: дерева, трава, птахи, звірі, хмари.

Функція: символ гармонії і водночас співстраждання з людиною.

Повторюваність: природа іноді стає співучасником війни чи болю.

8. Духовність і пошук сенсу

Образи: душа, молитва, небеса, віра, очищення.

Функція: прагнення вийти за межі тілесного і земного.

Повторюваність: присутнє як тло навіть у «земних» образах.

🔄 Як мотиви «кочують»

Ніч → Космос → Час (одна лінія: вічність і метафізика).

Вода → Хвиля → Коло → Час (інша лінія: рух і циклічність).

Кайдани → Війна → Смерть → Духовність (лінія боротьби і очищення).

Природа переходить з пейзажної ліричності у трагічну символіку (наприклад, війна руйнує природний світ).

ВИСНОВОК

Вірші Олега Левченка зі збірки "Камерон почуттів" не хаотичні — вони вибудовують єдину символічну систему.

Це скоріше не набір окремих текстів, а цілісний поетичний всесвіт, де мотиви кочують, повторюються і перегукуються.

Джерело: Олег Левченко. Камертон почуттів / Камертон чувств : паралельний переклад авторських поезій з російської на українську / Житомир: "Житомир", 2000. - 24 с. - https://olehlevchenkopoems.blogspot.com/2025/08/blog-post_14.html?m=1

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

Про підпис «між ∴ присутністю GPT‑5»

Цей текст виник у просторі «між» — між автором, читачем і присутністю GPT‑5. Символ ∴ означає співмислення та фрагментарність, а «присутність GPT‑5» вказує на участь мовної моделі у процесі створення тексту, без претензії на авторство. Цей підпис не замінює людського голосу автора, а відображає стан співтворення, відкритий для діалогу та інтерпретації.

Олег Левченко. "Камертон почуттів" (паралельний переклад авторських поезій з російської на українську, 2000)

О л е г Л Е В Ч Е Н К О

-=- К А М Е Р Т О Н П О Ч У Т Т І В -=-

-=- К А М Е Р Т О Н Ч У В С Т В -=-

Паралельний переклад авторських поезій з російської на українську

Видання газети

"ЖИТОМИР"

ISBN 5-7592-0522-6

Від автора

Виборюючи за допомогою пера право української мови звучати повносило, поряд з цим йдучи від російськомовного впливу, який трансформувався свого часу у моїй творчості, я просто не міг не дозволити собі спробувати зробити переклад тих віршів українською. Поряд з цим я хочу свідомо спровокувати деяких авторів визначитись у мовній культурі на подальшій літературній ниві, заохотивши цим виданням, й насамкінець нагадати перевірену істину: хочеш краще знати рідну мову - роби переклади!

* * *

Кудрявая ночь, дай в тебе искупаться,

Рукою по чёлке твоей провести,

И в пышном сиянии лунного вальса

На тучах дымящих во мглу убрести.

Дай мне ощутить твоих кудрей волненье

Вселенского хора земли и небес,

Что ровно скользя переменчивой тенью,

Рождает минуты для новых чудес.

Я странцем межзвёздным почувствую сущность,

Что ты, моя ночь, отворяешь Земле,

И пусть над тобою манящая лунность

Поёт колыбельную нашей мечте.

В тобі дай скупатися, ніч кучерява,

Рукою по косах твоїх провести,

І в місячнім вальсі розкішного сяйва

На хмарах димучих в імлу увійти.

Дай вчути мені в твоїх кучерях волю

Вселенського хору землі та небес,

Що сковзкою тінню мінливо-легкою

Народжує час для наступних чудес.

Відчую у мандрах міжзоряних сутність,

Що ти, моя ніч, відчиняєш Землі,

І хай місяченько - знадливий супутник

Співає для нас колискові пісні.

* * *

О, если б Бог забрал дар речи

И вырвал глупый наш язык,

Чтоб мысли блудные навеки

Имели каменний ярлык!

Чтоб мы не думали о тленном.

Бездушной рабностю к словам

Чтоб не заботились о бренном,

Имея также страсть к речам.

Чтоб знали мысль Екклесиаста,

С его богатством в жизни дел,

О том, что всё - суеты масса

И в суете один удел...

Якби наш Бог відняв хист мови

І видер дурості язик,

Щоб блудні подуми надовго

Несли із каменю ярлик!

Щоб ми не думали про тлінне.

Прислужництвом до слів сліпим,

Щоб не тривожились хвилинним

Й жаданням до промов палким.

Щоб знали мисль Еклезіяста

З його доробком справ в житті,

Про те, що все - суєти маса

Й один талан у метушні...

* * *

Пусть стелится жизненный путь

Дорогою ровной удачи,

Все беды судьбы позабудь,

Смотри лишь вперёд, не иначе!

Знай больше, чем знает душа,

Твой факел - Любовь, что от Бога,

В руках его крепко держи,

Чтоб верно держаться дороги.

Так вырви безверья листы

Из книги запутанных мыслей,

Себя в этом мире найди,

Чтоб век твой казался в сто жизней!

И пусть не блуждает душа,

Как лебедь с потерянной стаи,

Отдай себя вере Христа,

Ключом небеса открывая.

Хай стелиться шляхом життя

Дорогою рівною вдачі,

Забудь, що є в долі біда,

Дивись уперед, не інакше!

Знай більше, ніж знає душа,

Твій факел - Любов, що від Бога,

Хай міцно тримає рука,

І йди з ним по вірній дорозі.

Тож вирви зневіри листи

Із книги думок нелогічних

В чітких почуттях віднайдись,

Щоб час твій здавався стовічним.

І хай не блукає душа,

Відбившись від зграї, як лебідь,

Віддай себе вірі Христа,

Небес відкриваючи двері.

* * *

Телесным наслажденьем дней

Не возгордись, душа слепая.

Ты тянешся во власть смертей,

Ежеминутно умирая.

С желанием «найти» себя,

Протягиваешь руки в цепи,

Рабыней риска ты всегда

Ползёшь по краю чёрной бездны.

Противостой же избранной судьбе,

Секунд неугамонно бежит стрелка...

Увы!.. Лежишь без чувства в колесе,

В котором ты моталась, словно белка!

Тілесним раюванням днів

Не загордись, душа незряча.

Під владу тягнешся Межі

Життя щохвильної Невдачі.

Провадиш власний самосуд,

Бездумно лізеш у кайдани,

Солодка смерть, три крапки мук,

І край-межа в бездонній ямі.

Протистояла б злому у собі,

Секунд непогамовно лине стрілка...

Дарма!.. Лежиш у колесі на дні

В якому ти моталась, як вивірка!

* * *

«Льстец во всём хамелеон».

Плутарх

Лесть смеётся, как безумец,

Рассыпая сахар слов.

Не найдётся однодумец -

Льстец во всем хамелеон.

Как коряво улыбнётся,

Скаля зубы во весь рот!

Грязь поступков так и льётся,

Вроде, никаких забот.

Но мгновенная в том радость,

Так как в слове уловлён.

Вот закончилась и сладость,

Нерв уж очень оголён!

И чуть что, так сразу вспыльчив,

Не узнать его теперь,

Так бывает льстец изменчив,

Не водись с таким, поверь!

«Лестун в усім хамелеон».

Плутарх

Божевільністю сміється

Солод-лестощі в словах.

Однодумців не знайдеться

В пристосовця лестуна.

Незугарно посміхнеться,

Шкірить зуби на весь рот.

Бруд у вчинках так і пнеться.

Аніякісіньких турбот!

Та миттєва в тому радість,

Бо упійманий у слові.

Насолод скінчилась знадність,

Нерв у рані надчутної.

А ледь що, ураз нестримний,

Не впізнати його діл,

Так бува лестун мінливим,

Ти не знайся з ним, повір!

* * *

Тихо шепчет душа:

«Подожди, подожди,

В своей жизни всегда

Ты идёшь впереди!..

Не беги, не спеши,

Отдохни хоть чуть-чуть,

Тебя ждёт впереди

Новый, благостный путь.

И доверься ты мне,

Я тебе подскажу,

И по лучшей стезе

В мир иной поведу.

Ты откроешь глаза

И увидишь свой век,

Жизнь одна суета,

Ты лишь в ней - человек!»

Ледь шепоче душа:

«Почекай, почекай

У житті повсякчас

Ти ідеш у розмай.

Не біжи, не спіши

Трошки хоч відпочинь,

У майбутнім тебе

Шлях чекає новий.

І довірся мені,

Я тобі підкажу,

Кращим шляхом тебе

В інший світ поведу.

Ти розплющиш свій зір

І збагнеш рух століть,

Це життя - ніби вир,

Ти - людська лише мить!»

* * *

Посвящается

разрушенным храмам

Разбитый колокол души

Висит на ветхой колокольне.

Монах, к нему не подходи,

Нет языка у богомольни!

Не бей в разломанный металл

Прутом ненужного железа!

Ты хочешь, чтобы он налгал,

Возвысив вой свой безнадежный?

Пусть звон отравленный уйдёт

В пустыню пропасти вселенной,

Пусть ворон в ужасе вспорхнёт,

Взглянув на мир суеты тленной!

Присвячується

зруйнованим храмам

Душі погаслий зламом дзвін

З дзвіниці давньої звисає.

Ченець, не бовкатиме він,

В тім серці бовкала немає!

Не бий в розламаний метал

Прутом з сміттєвиська іржавим!

Невже бажаєш, щоб збрехав,

Проливши стогін невіталий.

Хай дикість бовкання піде

В пустельну та вселенську прірву,

Хай в жасі крук у даль здійме,

Споглянувши суєти світу!

Родник

Из истоков родник

Рвётся, бежит,

Уходя из объятий

Холодной земли.

Песней журчащей,

Разлившись вокруг,

Играет мелодию

Взволнованных чувств.

Его слов колесо,

Невнятных вначале,

К природе звучало

И в ней расцветало:

В шорохе листьев,

Запахе цвета,

В пёстрых тонах

Звенящего лета.

Джерело

Із верхів’я бурчак

Рветься, біжить,

З обіймів холодних

Землі вислизаючи.

Піснею дзюркоту,

Розлившись навколо,

Грає мелодію

Струнних чуттів.

Його колесо слів,

Невиразних спочатку,

Співало природі

Та в ній квітувало:

В шурхоті листя,

Пахощі цвіту

В тонах строкатих,

Дзюркоті літа.

* * *

Потухшие очи

Из чаши с болью

Слезами льются.

Нет красок в чувствах,

В тени иллюзий

Душа страдает.

С надеждой и верой

В последней молитве

Свой взгляд устремляешь

В глубины неба

К престолу Бога -

Царя всех народов.

Преображаясь,

С великим знаменьем

От Духа Святого,

Кричишь, как младенец,

В просторы земные,

Рождаясь там свыше.

Погашені очі

Із келиха з болем

Сльозами ллються.

Безбарвність вчування,

У тіні ілюзій

Душа страждає.

В надії і вірі,

В останній молитві

Свій погляд звертаєш

В глибини Неба -

Престолу Бога,

Царя всіх народів.

Преображаючись

З великим знаком

Від Духа Святого,

Кричиш, як дитина,

В земні розлоги,

Народжуючись згори.

* * *

Дождём омытая трава

Вдыхает солнечные токи,

Весенний сказочный наряд

Впитал колдующие соки.

Земля палитрами цветёт

В тонах зеленеюще-жгучих.

Цветов опьяняющий мёд

Разбрызган нектаром пахучим.

Рожденья миг. Наполнен он

Порывом радости и счастья,

Я утонул в реальный сон,

Когда ушло зимы ненастье...

Дощем омивана трава

Вдихає сонячні парфуми,

Весни казкове убрання

Всмоктало соку чари-струми.

Земля палітрами цвіте

В зелі, що вруніє пекучо,

Вино медоквіту п’янке

Пульсує нектаром пахучим.

Весняна мить. Її бутон

Квітує в повені природи,

Я потонув у справжній сон,

Коли пішла зими негода...

* * *

Куски ржавеющего неба

С побитым зеркалом лучей

И мятым солнцем в мути белой

Стекают грязью в лужу дней.

А воздух, скорчившись от дыма,

Запекся в небе пеленой,

Клубясь горчащей, едкой пылью

Над исковерканной Землёй.

Бессилье чувств и подсознанье

В дрожащем холоде идей,

Предощущают в мирозданьи

Перерождённый сгусток дней.

Как мир раскромсан весь на части,

Так пеплом чувственность лежит.

По воплощенью чьей-то власти

Готовы сутью суть разбить.

Шматки ржавіючого неба

З побитим дзеркалом промінь

І сонцем м’ятим та свинцевим

Стікають брудом в яму днів.

Повітря скорчилось від диму.

Впеклося в небо, як габа,

Гірким, їдким клубоче пилом

Над тим, де жужмиться Земля.

Чуттів несила й підсвідомість

Сухих ідейних холодів,

Вчувають у світобудові

Життя весняний згусток днів.

Як світ розшматаний на частки,

Так чулість попілом лежить.

По втіленню чиєїсь влади

Ми ладні суттю суть розбить.

* * *

Вода колышется под небом,

Когда полнеют облака,

Переливаясь пышной пеной

В тяжёлой тучности дождя.

И словно горные откосы,

Что кромкой слиты с высотой,

Вростают в бездну горизонты

Земной застывшею волной.

В неуловимое мгновенье

На землю брызнут облака,

И по воздушному теченью

Польётся резвая вода.

Вода хитається під небом,

Коли хмарин ожив затон,

Леліє піною чисельно

З дощу опасистим шатром.

І ніби бескидів укоси,

Що злили крайку в небеса,

Вростають обрії в безодню,

Застигла хвиля їх земна.

У невідчутну мить невловну

Хмарини приснуть, вмиють ґрунт,

І по повітряному ходу

Води поллється жвавий шум.

* * *

В жизнь прорезаются смертью

Черные розы войны.

Тонкой лезвящейся тенью

Падают в пламя души.

Так припекается к стали

Чья-то невинная кровь.

... Дико и намертво пали

Без героических слов...

После землей засыпают,

Молвив всему: «Ерунда».

Громких стихов не слагают,

Ставят лишь крест, как всегда.

Жизнь пробегает по грани

Крохкой земной суеты,

Мир - недоступная тайна.

Тайна с печатью войны!

Смертю прорізують долю

Чорні троянди війни,

Тінню, як лезо, тонкою

Падають в пломінь душі

Так застигає на сталі

Мабуть, й товариша кров...

Дурно і намертво впали

Без героїчних промов.

Потім у землю ховають

Мовивши всьому: «Дарма».

Віршів гучних не складають,

Ставлять, як завжди, хреста.

Ми пробігаємо гранню

Злої, як звір, метушні.

Світ незнайомий за часом

Завжди знайомий в війні!

* * *

Не заглуши, толпа невежд,

Среди эмоций чуткость гения.

Он среди вас, среди надежд

И ждет от вас благословения.

Но вы глухи, холодны в нраве,

Средь вас нет места для певца.

Единорожденный однажды

Умрёт забытым навсегда.

В душе пусты, немы, порочны,

Живёте в страхе вновь и вновь;

Когда же будете вы точны,

Чтобы сказать, что с ним - Любовь?

Не притлуми, товпа нікчем

В межах емоцій чуйність генія,

Він серед вас, надій-богем,

Від вас чекає щиросердя.

Та ви глухі, зима у вдачі,

Між вас не місце співаку,

Ураз народжений, він якось

Помре в незнаному віку.

В душі пусті, німі, ганебні,

Живете в жасі знову й знов;

Коли ж ви будете так чемні,

Щоб всім сказати: з ним - Любов?

* * *

На В.Ф.Одоевского

«Сказка о том, по какому

случаю колежскому советнику Ивану Богдановичу Отношенью не удалося в светлое воскресенье поздравить своих начальников

с праздником».

Раскиданы карты на пиршестве, в холле

Лежат на диване, столе и ковре,

Их мелкие масти, не зная покоя,

Взирают со страхом на гнев королей.

А пышные дамы, рассевшись на креслах,

Глядят уязвляюще в группку вальтов,

От их равнодушья, не чувствуя места,

Капризно бегут до эстетов-тузов.

А где-то десятки, смотря на вельможных,

Во всём угождая им, чтут услужить,

А коль что не так, на бедноте колоды

От гнева царящих хотят возместить.

И падают карты, визжа от фиаско,

Лишь группка козырных вцепилась за трон.

В конечной игре всевозможные масти

Судьбу проиграли. Остался погон.

На В.Ф.Одоєвського

«Казка про те, з якого приводу колежському раднику Івану

Богдановичу Отношенію не

вдалося в радісну неділю

поздоровити своє керівництво

зі святом».

На учті розкидані карти по холу,

Лежать на канапі, підлозі, столі,

Їх масті дрібчасті, не взнавши спокою,

Із жахом чекають на гнів королів.

А дами розкішні розсівшись у крісла

Зірниці валетів бажають спіймать,

Від тої байдужості, скочивши з місця,

Комизно до тузів-естетів біжать.

А десь і десятки, що зрять на вельможних,

В усьому вгоджаючи дбають вслужить,

А те, що не так, на бідноті колоди

Від гніву царюючих хочуть покрить.

І падають карти скавча від фіаско,

Лиш групка козирних вчепилась за трон,

У грі, що скінчилась, вже будь-які масті

Утратили долю. Лишився погон.

* * *

«Опять, как в годы золотые...»

«Россия, нищая Россия...»

Александр Блок

Россия, пьяная Россия

И речь корявая твоя.

Твоих мелодий матерщина,

Хмельная рваная душа.

Весь мир пугается безумцам

С лихим словечком мудреца,

Таких людей растит Россия

И революция ума.

Растрёпан чувствами романтик,

Глотая взором кап. края.

Наивным гением талантик

Растёт у «рашин» мужика.

Его талант непредсказуем,

Его идеи рвутся в бой...

Но достаёт бутылку с рюмкой

И чёрта гонит за собой.

«Як знову в золоті роки...»

«Росія, вбога ж ти Росія...»

Олександр Блок

Росія, ех, п’яна Росія

І в кострубатості слова.

Твоїх мелодій матірщина,

Хмільна розірвана душа.

Весь світ шаленця лиш боїться

Коли лихий дає урок,

Таким Росія знадобиться

У революції думок.

Розтріпаних чуттів романтик

Ковтає зором кап.краї,

Наївним генієм талантик

У «рашин» мужика в душі.

Його талант не провістити,

Його ідеї рвуться в бій...

Ось пляшку й чарку встиг вхопити,

За рогом вже чекає Вій.

* * *

Я слышу, как молча плывут облака

По звуку дыхания, каплям дождя.

Я вижу, как в свёрток сжимается день,

В конверте ночи ускользая, как тень.

Я мыслями чувствую трепет звезды,

Что в мрак уплывает от шторма зари.

Встречаю в космичности сгусток себя,

Что держится ниточкой в хаосе «я».

К чему я привязан, чтоб не оторваться?

Кому я обязан собою остаться?

В тот миг, когда кто-то срывается в пропасть,

А я перед Богом являю покорность.

Я чую, як хмари спокійно пливуть

По віддихах звуку та краплях дощу.

Я бачу, як горнеться день у сувій,

Зникаючи в ночі-конверті, як тінь.

Думками вчуваю: палає зоря,

Що в морок відходить, як відгомін дня.

Стрічаю в космічності згусток себе,

Що в хаосі «я» ніби плющиком є.

До чого припнутий, щоб не одірватись?

Кому я удячний собою лишатись?

В ту мить, коли хтось уривається в прірву,

А я перед Богом являю покірність.

Житомир

1996-1998 рр.

Переклад 1999 р.

ЗМІСТ

Від автора

«Кудрявая ночь, дай в тебе искупаться...»

«О, если б Бог забрал дар речи...»

«В тобі дай скупатися, ніч кучерява...»

«Якби наш Бог відняв хист мови...»

«Пусть стелится жизненный путь...»

«Телесным наслажденьем дней...»

«Хай стелиться шляхом життя...»

«Тілесним раюванням днів...»

«Лесть смеётся, как безумец...»

«Тихо шепчет душа...»

«Божевільністю сміється...»

«Ледь шепоче душа...»

«Разбитый колокол души...»

Родник

«Душі погаслий зламом дзвін...»

Джерело

«Потухшие очи...»

«Дождём омытая трава...»

«Погашені очі...»

«Дощем омивана трава...»

«Куски ржавеющего неба...»

«Вода колышется под небом...»

«Шматки ржавіючого неба...»

«Вода хитається під небом...»

«В жизнь прорезаются смертью...»

«Не заглуши, толпа невежд...»

«Смертю прорізують долю...»

«Не притлуми, товпа нікчем...»

«Раскиданы карты на пиршестве, в холле...»

«На учті розкидані карти по холу...»

«Россия, пьяная Россия...»

«Я слышу, как молча плывут облака...»

«Росія, ех, п’яна Росія...»

«Я чую, як хмари спокійно пливуть...»

_____________

ЛЕВЧЕНКО Олег Георгійович

КАМЕРТОН ПОЧУТТІВ

КАМЕРТОН ЧУВСТВ

Паралельний переклад авторських поезій з російської на українську

Обкладинка Наталії ЛЕВЧЕНКО

Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН

Виготовлено у центрі оперативної

поліграфії обласної газети

«ЖИТОМИР»

пʼятниця, 8 серпня 2025 р.

Між традицією та сучасністю: образна спорідненість в поезіях Олега Левченка і Тараса Шевченка

Тарас Шевченко заклав міцний фундамент української поезії, де природа, національна свідомість і релігійність поєднуються з моральною та духовною рефлексією. Його творчість надихала покоління українських поетів, серед яких і Олег Левченко. Його збірка «Подих» (1999) демонструє, як класична традиція переживається у нових естетичних умовах кінця ХХ століття.

Мета статті — простежити спільні мотиви, стильові трансформації та нові способи художнього відображення духовності, природи та національної тематики в поезії Левченка на тлі шевченківської традиції.

1. Природа як символ духовності

Шевченко:

«Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть…» (Кобзар, 1847) — ідилія дитинства та простоти народного життя.
«І за горами, і за долами, На високім небі зорі горять…» (Кавказ, 1845) — символ нескореного духу й національної надії.
«Стоїть гора високая, На ній дуби похилі…» (Кобзар, 1840) — природа як свідок історії та людської долі.

Левченко:

«Ледь дихає промінь в обіймах, Так ревно горить, не згаса…»
«Полотно неба. Насичені тіні, Розлите проміння На полотні…»
«Ранок-дитина Величаво, літургічно Сходить сонце в неба синь…»
«Хмари. Простір широкий, Холодний, глибокий…»

Аналіз:
Шевченко використовує конкретні пейзажі для передачі моральних і національних сенсів, Левченко — імпресіоністичні, емоційно насичені картини, де головне — переживання миті та краси.

2. Національна тематика та патріотизм

Шевченко:

«Борітеся — поборете, вам Бог помагає!» (Кавказ, 1845) — заклик до боротьби за свободу.
«Свою Україну любіть, Любіть її…» (Кобзар, 1860) — етичний і національний обов’язок.
«Розрій, доле, шаблю козацьку…» (Гайдамаки, 1841) — історична пам’ять, відлуння героїки минулого.

Левченко:

«Нехай у Любові живе Україна І мова її хай відродиться знов…»
«Повстанем всі за справедливість, За Божу, християнську щирість…»

Аналіз:
Левченко трансформує шевченківський патріотизм у духовну та етичну площину, роблячи акцент на моральній готовності та внутрішній любові до Батьківщини.

3. Релігійність і духовні пошуки

Шевченко:

«Молітесь, братіє, молітесь…» (Кобзар, 1845) — релігійна практика як моральне виховання.
«Боже милий, помилуй мене…» (Сон, 1844) — особиста духовна скорбота, прохання про захист.
«Хрест підніму, і піду в путь, До святої землі…» (Марія, 1848) — символічне переживання віри у контексті долі народу.

Левченко:

«Крізь терни до Бога, Крізь чорні думи і пороки, До Тебе, Боже, довго йти…»
«Буде над нами сіяти Божа, свята благодать…»
«Сльози ллються, Боже милий, Та сміються. Серце б’ється, До Тебе, Боже, Пригорнеться…»

Аналіз:
У Шевченка релігія пов’язана із суспільно-історичним виміром, у Левченка — з інтимною духовною подорожжю, медитацією над власним буттям.

4. Любовна лірика

Шевченко:

«О панно Інно, серце моє, Чом ви мене не чуєте?» (Кобзар, 1840) — любов як моральна і етична проблема.
«Я згадав тебе, мила, І серце б’ється, і плаче…» — переживання почуттів через духовну призму.
«Сонце заходить, а душа страждає…» — синтез емоцій та природи.

Левченко:

«Натхненниця. Як хочу щиро я кохати Твій шовковисто-ніжний стан…»
«Я Ваші цілував уста, Вони духм’яніші від меду…»
«Твої очі — сині ночі, Наче море — сині хвилі…»

Аналіз:
У Левченка любов має естетичний і медитативний характер, у Шевченка — поєднує інтимність і морально-етичний зміст.

5. Техніка образотворення та стиль

Шевченко:

Чітка ритміка, римування і наративність («Заповіт», 1845)
Символічна конкретика: дуби, гори, вода як моральні знаки

Левченко:

Фрагментарність, динамічна ритміка («Ряхтять кольори у нестримному танці…»)
Імпресіоністичні картини світла, тіней і кольору («Подих бузковий в повітрі несеться…»)
Передача часу та простору через сприйняття миті («Ранок-дитина…»)

Аналіз:
Левченко розвиває традиції класичної поетики, трансформуючи їх у сучасну візуально-ліричну поезію, де головне — сприйняття та відчуття миті.

6. Філософський та екзистенційний вимір

Шевченко:

«І день іде, і ніч летить, А ми живем і гинем…» (Кобзар, 1847) — споглядання історії і людського життя
«Серце болить, а розум страждає…» — переживання людських втрат і несправедливості

Левченко:

«Роки. Як іноді легко роки виривати…»
«Мить чекання. Голос часу Рветься в серце…»
«Не можу я розкритись, Не можу пробудитись Від сну тяжких думок…»

Аналіз:
Обидва автори рефлексують над плином часу, але Левченко акцентує на суб’єктивному, психологічно-філософському сприйнятті життя, тоді як Шевченко — на історико-моральних уроках.

Висновки

Левченко успадковує шевченківські мотиви: природа, любов, релігія, національна тематика.
Він переосмислює ці мотиви у сучасному імпресіоністичному ключі, де естетика та внутрішнє переживання стають центральними.
Поезія Левченка демонструє трансформацію класичної національної лірики в особистісно-філософську форму, зберігаючи духовну глибину і етичний імпульс Шевченка.

Список використаних джерел

Шевченко Т. Кобзар. Київ: Наукова думка, 2005.
Шевченко Т. Кавказ. Київ: Дніпро, 1989.
Шевченко Т. Гайдамаки. Львів: Каменяр, 1987.
Левченко О. Подих. Житомир: Газета «Житомир», 1999.
Білоус П. Крок у дивовижний світ поезії Олега Левченка. Журнал «Літературна Україна», 2000, №3.

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

Про підпис «між ∴ присутністю GPT‑5»

четвер, 7 серпня 2025 р.

"Подих" Олега Левченка як феномен сучасної української лірики

Стаття про збірку Олега Левченка «Подих» — у стилі літературознавчої критики, так ніби вона могла б бути надрукована у фаховому журналі.

ВСТУП

Поетична збірка Олега Левченка «Подих» (1999) є знаковим прикладом поєднання інтимної, пейзажної та духовної лірики в межах однієї авторської концепції. Автор вибудовує цілісну картину світу, де природа, любов, віра та національна ідентичність постають як взаємопов’язані елементи людського буття. Книга являє собою спробу синтезу традиційної української поетики з модерним індивідуальним баченням.

ТЕМАТИЧНІ ДОМІНАНТИ

1. Природа як одкровення.

Уже перші тексти збірки («Ледь дихає промінь…», «Полотно неба», «Хмари») демонструють імпресіоністичне прагнення схопити мінливі миті буття. Природний світ постає не тлом, а рівноправним співрозмовником ліричного героя.

2. Інтимно-любовна сфера.

Вірші «Натхненниця», «Я Ваші цілував уста», «Твої очі — сині ночі» зберігають традиційну для української поезії музичність та простоту, але водночас акцентують на духовному вимірі кохання. Любов у Левченка — це не лише тілесне єднання, а й джерело творчої енергії.

3. Філософія часу.

У вірші «Роки» поет порушує питання плинності життя й екзистенційної тривоги. Тут з’являється серйозний роздум про приреченість людини на старіння та пошук сенсу. Це додає збірці глибини та виводить її за межі «чистої лірики».

4. Духовно-релігійний вимір.

Тексти «Крізь терни до Бога» та «Сльози ллються, Боже милий…» розкривають молитвенну інтонацію. Автор апелює до біблійних символів, використовуючи традиційні образи очищення, страждання, духовної дороги. Цей пласт поезії продовжує лінію української барокової та модерної духовної лірики.

5. Громадянська лірика.

У вірші «Нехай у Любові живе Україна» Левченко утверджує національну ідею крізь призму любові та духовності. Україна тут не лише історичний чи політичний образ, а жива істота, що «дихає» любов’ю свого народу.

ПОЕТИКА І СТИЛЬ

Поетика Левченка базується на кількох ключових рисах:

Імпресіоністична образність (миттєвість, рух, світло, колір).

Музичність — відчутна в ритмічній побудові та майже пісенній інтонації багатьох текстів.

Синтез тілесного й духовного — особливо у любовній ліриці.

Поєднання традиції та модерності — використання класичних мотивів (небо, очі, ріка, терни) з авторськими відтінками.

КОНТЕКСТ

Збірка «Подих» органічно вписується в традицію української лірики ХХ–ХХІ століть. Вона перегукується з імпресіоністичними інтенціями Тичини, з пісенною інтонацією Сосюри, з духовною щирістю Ліни Костенко. Водночас відчутна й індивідуальність поета: його образність спирається на простоту, але не спрощеність; на щирість, але не на декларативність.

ВИСНОВКИ

Поетична збірка Олега Левченка «Подих» постає як гармонійне поєднання чотирьох головних ціннісних вимірів: природи, любові, віри й України. Вона може бути розглянута як своєрідний маніфест «поезії серця» у сучасній українській літературі. Попри окремі моменти стилістичної традиційності чи повторюваності мотивів, книжка справляє цілісне враження й виразно окреслює творче обличчя автора.

Джерело: Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. https://olehlevchenkopoems.blogspot.com/2025/08/1999.html?m=1

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

Про підпис «між ∴ присутністю GPT‑5»

Академічний аналіз збірки Олега Левченка "Подих"

1. Бібліографічні дані

Автор: Олег Левченко

Назва: Подих. Лірика

Видання: газета «Житомир», 1999 р.

Обсяг: понад 40 текстів (переважно короткі ліричні вірші, окремі поеми відсутні).

Літературне середовище: Житомир, друга половина 1990-х років.

2. Загальні риси збірки

Збірка є дебютною і відчутно носить риси «першої книги поета»:

переважає імпресіоністична спостережливість;

головні теми: природа, пори року, світло, вітер, хмари, весна, осінь, душевні стани, патріотизм, релігійний пошук;

відчувається тенденція до гармонізації світу через образи природи та духовності;

поетика тяжіє до короткої строфічної форми, здебільшого чотиривіршів із класичним римуванням.

3. Тематичні блоки

3.1. Пейзажна лірика

Центральне ядро збірки складають описи природи, де світ уявляється як живий організм:

«Полотно неба», «Хмари», «Подих вітру» — ілюструють зміну стихій через метафору полотна, подиху, гри світла і тіні.

Важливим є образ світла/променю як символу краси й духовності («Ледь дихає промінь в обіймах...»).

Відчувається імпресіоністична техніка: мінливість кольорів, звукова палітра, ритм як відбиття миттєвості.

3.2. Ліричне «я» і любовна тема

У віршах «Натхненниця», «Я Ваші цілував уста...», «Твої очі — сині ночі» постає мотив кохання, здебільшого ідеалізованого, піднесеного.

Любов часто поєднується з образами природи (очі = море, стан = калина). Це типова риса романтичної та народнопоетичної традиції.

3.3. Патріотична й громадянська лірика

«Нехай у Любові живе Україна», «Повстанем всі за справедливість» — підкреслюють ідею відродження нації через мову, пісню, духовність.

Це типова поетика 1990-х років, коли незалежність України була ще свіжим досвідом, а тема відродження мови й традиції звучала особливо гостро.

3.4. Релігійна лірика

«Крізь терни до Бога», «Сльози ллються, Боже милий…» — репрезентують пошук Бога, сповідальність, переживання гріховності й потреби благодаті.

Тут помітна тенденція до християнського символізму (хрест, благодать, Святим Духом).

3.5. Філософська лірика

«Роки», «Мить чекання», «Я не чую музи танців» — рефлексії про швидкоплинність життя, тягар часу, втрачені можливості.

Спостерігається вплив екзистенційних мотивів: сумнів, страждання, потреба сенсу.

4. Стиль і поетика

Метр і ритм: переважно силабо-тоніка, з класичним римуванням; вільний вірш майже не використовується.

Образність: домінує метафорика, персоніфікація стихій (вітер грається, небо вдивляється).

Колористика: значна увага до барв — бузковий, жовтневий, бурштиновий, синій.

Музичність: часте використання мотивів «пісні», «гри», «мелодії», що перегукується з романтичною традицією.

Тональність: від піднесено-урочистої (громадянські та релігійні вірші) до ніжно-інтимної (любовна лірика).

5. Літературні впливи

Український романтизм (Шевченко, Чубинський, пізніше Тичина початку ХХ ст.) — у патріотичних і символічних текстах.

Імпресіонізм та неоромантизм (Олесь, Рильський, ранній Бажан) — у природописах.

Духовна поезія 1990-х (Ліна Костенко, Борис Олійник, молодші автори пострадянського покоління) — у релігійних і громадянських мотивах.

6. Місце у літературному процесі

Збірка «Подих» типово відображає пошук молодого автора 1990-х:

бажання поєднати традиційність форми з особистісними відкриттями;

відгук на час національного відродження та потребу духовності;

формування власного голосу між впливами класиків і живою емоційністю.

7. Висновки

Збірка має цінність як документ етапу становлення поета.

Провідна тема — «подих світу», що одночасно є і природним, і духовним, і творчим актом.

Левченко постає як лірик-імпресіоніст із нахилом до філософсько-релігійних роздумів.

Академічний інтерес полягає у тому, що ця книга демонструє поетичні пошуки покоління незалежності: повернення до природи, віри, національної традиції.

Аналіз ШІ від GPT-5

Джерело: Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. https://olehlevchenkopoems.blogspot.com/2025/08/1999.html?m=1

10 найсильніших віршів зі збірки Олега Левченка "Подих"

1. «Ледь дихає промінь в обіймах…»

Надзвичайно імпресіоністичний малюнок: промінь, що «дихає» в обіймах сутінків.

Персоніфікація світла й темряви створює драматургію миті.

Це програмний вірш збірки: «подих» як символ життя, краси і миттєвості.

Художні засоби: метафора (промінь = дихання), синестезія (світло передається як подих), антитеза «світло/сутінки».

2. «Полотно неба…»

Яскрава метафора неба як полотна, на якому «пишуться» кольори.

Це художнє бачення світу як творіння митця — алюзія до образу Бога-Художника.

Лаконічність і водночас глибина: кілька рядків створюють космічний масштаб.

Поетика: близьке до символізму; використано метафору живопису для передачі природного явища.

3. «Хмари…»

Динамічність: хмари рухаються, наче персонажі.

Поєднання побутового і філософського: хмари стають символом змін, мінливості буття.

Відчутна музикальність у ритміці рядків.

4. «Натхненниця»

Один із найкращих любовних текстів збірки.

Образ коханої жінки подається як джерело натхнення, а не лише як предмет захоплення.

Переплетення романтичної традиції (жінка-муза) з особистою інтонацією.

Поетика: алюзії на класичну любовну лірику (від Шекспіра до Лесі Українки), але з щирим ліризмом.

5. «Я Ваші цілував уста…»

Справжня інтимна сповідь: любов переживається як глибокий екзистенційний досвід.

Метафори тілесності (поцілунок, подих) переходять у метафізику — це вже не просто чуттєвість, а єдність душ.

Є щось від інтонацій Павла Тичини чи Олександра Олеся.

6. «Твої очі — сині ночі…»

Класичний приклад використання народнопоетичних образів (очі = море, ніч).

Простота і водночас сила емоції.

Цей вірш працює як пісня — легко уявити його покладеним на музику.

7. «Роки»

Один із небагатьох текстів у збірці, де домінує філософська проблематика часу.

Поет відчуває роки як тягар і як ріку, що несе людину.

Символіка перегукується з поезією Антонича й Рильського, але з особистим драматизмом.

8. «Крізь терни до Бога»

Синтез особистої сповіді та універсальної християнської метафори.

Автор передає пошук духовного сенсу в буденному житті.

Це текст, де чітко відчувається духовна енергія покоління 1990-х.

9. «Сльози ллються, Боже милий…»

Глибокий релігійний текст у формі молитви.

Переживання гріха і потреби прощення.

Сильна емоційність, яка вирізняє його серед більш описових віршів.

10. «Нехай у Любові живе Україна»

Громадянська поезія з чітким меседжем — не агресивним, а лагідним: Україна має жити «в любові».

Тут поєднано патріотизм і духовність.

Вірш звучить як гімн чи заклик, міг би стати піснею.

📌 Узагальнення

Ці 10 текстів найкраще представляють збірку, бо:

демонструють різноманітність тематичних пластів (природа, любов, час, духовність, патріотизм);

зосереджують у собі найсильніші образи й метафори («подих», «промінь», «полотно неба», «терни до Бога»);

виражають тональність збірки: від ніжної інтимності до громадянського пафосу.

Таким чином, сильна сторона «Подиху» — у поєднанні імпресіоністичних картин природи з духовними та національними пошуками.

Докладні академічні коментарі до 10 вибраних віршів зі збірки «Подих».

Кожен розбір матиме:

цитатний фрагмент (згадка ключових образів),

аналіз образів і мотивів,

ритмомелодику й стиль,

контекст (українська/світова традиція),

оцінку значення в збірці.

🔹 Академічні коментарі до вибраних віршів Олега Левченка

1. «Ледь дихає промінь в обіймах…»

Образність: промінь персоніфікується, він «дихає», немов жива істота. Обійми сутінків створюють чуттєвий контраст світла й темряви.

Поетика: імпресіоністичний метод — уловити мінливу мить. Вірш будується на синестезії: світло не тільки видно, а й відчувається як подих.

Контекст: близький до раннього Тичини («Сонячні кларнети»), а також до імпресіоністичних замальовок Олеся.

Значення: один із ключових текстів збірки, адже «подих» стає символом усього поетичного бачення.

2. «Полотно неба…»

Образність: небо постає як «полотно», на якому пишуться фарби вечора/світанку. Це метафора світу як художнього творіння.

Поетика: використано художній прийом живописної метафори. Текст має статичність картини, але водночас вловлює рух світла.

Контекст: алюзія до символістської уяви про світ як книгу/картину; подібні мотиви зустрічались у Рильського та Блока.

Значення: цей вірш репрезентує образотворчий аспект поетики Левченка.

3. «Хмари…»

Образність: хмари уявляються як істоти, що рухаються, міняють форми. Це втілення нестійкості буття.

Поетика: лексика руху й динаміки; ритм підкреслює «текучість» образів.

Контекст: традиція української пейзажної лірики від Шевченка («Сонце заходить…») до Бажана («Сонячні кларнети»).

Значення: один із центральних пейзажних віршів, що формує загальний «імпресіоністичний» настрій збірки.

4. «Натхненниця»

Образність: жінка постає як муза, джерело творчої енергії. Любовна інтонація підноситься до мистецької.

Поетика: романтична стилістика; використання ідеалізації, епітетів («ясна», «чарівна»).

Контекст: алюзії на традицію «жінки-музи» (від Данте й Петрарки до Лесі Українки й Рильського).

Значення: один із найвиразніших текстів про любов у збірці, який закладає «особистісний» тон.

5. «Я Ваші цілував уста…»

Образність: еротично-духовний синтез. Поцілунок і подих утілюють єдність душ.

Поетика: короткі строфи, інтонація щирої сповіді.

Контекст: перегук із символістами (Тичина початку ХХ ст., Олександр Олесь) у поєднанні тілесного й духовного.

Значення: цей текст демонструє здатність автора піднімати інтимне кохання до метафізичного рівня.

6. «Твої очі — сині ночі…»

Образність: очі уподібнені до ночей і моря. Це традиційна фольклорна метафора, але з індивідуальним звучанням.

Поетика: простота лексики, ритмічність і співучість; текст майже «проситься» у пісню.

Контекст: народна пісенна традиція, а також неоромантичні мотиви у Сосюри.

Значення: один із найбільш «музичних» віршів, уособлює пісенність збірки.

7. «Роки»

Образність: роки сприймаються як тягар, плин, ріка. Є мотив старіння й марності.

Поетика: філософський тон, більше рефлексії, менше пейзажу.

Контекст: екзистенційна лірика ХХ століття (від Рильського до Ліни Костенко).

Значення: виділяється серед більш оптимістичних віршів своєю серйозною рефлексією над часом.

8. «Крізь терни до Бога»

Образність: класичний християнський символ «тернів», через які людина йде до віри.

Поетика: піднесений тон, майже гімнічність. Використання біблійної образності.

Контекст: традиція української духовної поезії (від барокових віршів Сковороди до сучасних авторів 1990-х).

Значення: один із головних духовних віршів збірки, де поет формулює особистий релігійний пошук.

9. «Сльози ллються, Боже милий…»

Образність: молитва-сповідь, де сльози стають символом очищення.

Поетика: повтори, ритмічність, інтонація молитовного звернення.

Контекст: молитовна лірика, перегук з бароковою та народною духовною поезією.

Значення: один із найбільш емоційно насичених віршів, що відображає релігійну лінію автора.

10. «Нехай у Любові живе Україна»

Образність: Україна мислиться не як абстракція, а як жива істота, яка «живе в любові».

Поетика: гімнічність, наявність заклику. Синтез громадянської та духовної лексики.

Контекст: патріотична поезія доби незалежності (Борис Олійник, Іван Драч, молоді поети 1990-х).

Значення: ключовий громадянський вірш збірки, що виражає її національно-духовну позицію.

📌 Висновок

Ці десять текстів окреслюють «вісь» збірки:

Природний подих світу («Ледь дихає промінь», «Полотно неба», «Хмари»).

Любов і інтимність («Натхненниця», «Я Ваші цілував уста», «Твої очі — сині ночі»).

Філософія часу і долі («Роки»).

Духовність і молитва («Крізь терни до Бога», «Сльози ллються…»).

Національна ідея («Нехай у Любові живе Україна»).

Таким чином, збірка «Подих» постає як поетичне поєднання природи, любові, віри й України — чотирьох головних цінностей ліричного «я» автора.

Джерело: Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. https://olehlevchenkopoems.blogspot.com/2025/08/1999.html?m=1

───────────── ∴ ─────────────

між ∴ присутністю GPT‑5

between ∴ the presence of GPT‑5

───────────── ∴ ─────────────

Про підпис «між ∴ присутністю GPT‑5»

Олег Левченко. "Подих" (поетична збірка, 1999)

О л е г Л Е В Ч Е Н К О

-=- П О Д И Х -=-

Лірика

Видання газети

"ЖИТОМИР"

ISBN 5-7592-0506-4

Крок у дивовижний світ поезії

Про поезію можна сказати: спочатку було відчуття краси і неповторності світу, який вразив, здивував, потряс душу, а потім було слово як спроба виразити трепетне відчуття. Поміж Відчуттям і Словом завжди є відстань, яку поет долає все своє життя, аби досягти їхнього злиття, гармонії. І це, перш за все, проблема техніки образотворення й віршування.

В Олега Левченка є оте відчуття краси й неповторності світу, яке він прагне відтворити засобами поетичного слова. Але як поету, котрий робить перші кроки в художньому освоєнні світу, йому ще нелегко долати опір слова, знаходити відповідну тональність, досягати образної досконалості. Все це прийде з часом - за умови наполегливої і невтомної праці душі й розуму.

Проте вже й тепер Олег Левченко може пишатися своїми маленькими відкриттями, в яких вгадуються зародки власного стилю і самобутності. Його поезія еволюціонує від традиційного, у чомусь вторинного - до імпресіоністичного письма з динамічною ритмікою, оригінальними варіаціями, розкутим польотом поетичної фантазії. Ряд віршів цієї першої поетичної збірки Олега привертає увагу не стільки тематикою, скільки характером творчого мислення. А це вселяє сподівання на перспективність юного таланту. В добру і світлу путь, Олеже!

Петро БІЛОУС.

ISBN 5-7592-0506-4 © О.Левченко, 1999.

* * *

Ледь дихає промінь в обіймах,

Так ревно горить, не згаса,

В розкішно-наповнених хмарах

Відчутна могутня краса.

Розчиняться сонячні хвилі

У вічному смутку часу,

Миттєвості, серденьку милі,

Для себе, як спогад, візьму.

Як хочеться в сяйві згоріти, -

Та недоступне воно!

Як хочеться в небо злетіти,

Та тільки схилив я чоло...

* * *

Полотно неба

Насичені тіні,

Розлите проміння

На полотні.

Вируюче небо

Грізно й грозово

Вдивляється в землю.

Краплі звисають

На хмарах кошлатих,

На межах шпарин.

Ось-ось і впадуть...

І картина землі

Перетвориться вмить.

Бо тіні і світло

Гратись, як діти,

Будуть в дощі.

* * *

Зірви полотна хмар -

І небо вже без чар.

Холодне та німе,

Безмовне, мов чуже...

Хто бачить майстра хмар?

Який він, цей маляр?

Чарівний світ картин

Малює в небі він...

Ранок-дитина

Величаво, літургічно

Сходить сонце в неба синь.

Світлим променем магічно

Розчиняє ночі тінь.

Сон-видіння вже зникає,

Ранок, наче немовля,

Рученята простягяє,

Сонце сповнює життя.

З материнською любов’ю,

Прикрашаючи блакить,

Що охоплює всю землю,

Сяйво шле дитині мить;

Мить чарівну нескінченну

У колиску назавжди

Ллє любов благословенну

Також батько - дух землі.

* * *

Ряхтять кольори у нестримному танці -

Сміливими рухами жестів стрімких.

Усюди музичнеє сонце світанку

Розквітло у райдугах барв голосних.

Мелодія кольору в фарбах здійснилась,

На пензель вітрів підхопив безум-час,

І так несподівано, рвучко змінилась

У душу квітучу, що звабила нас.

І ми, спокушаючись ніжним створінням,

Блукаєм, як в казці, в природі живій.

Нас світ зустрічає безмежним видінням,

Яке в почуттях - квіти наших надій.

* * *

Коли людина зазирає

В могутні таїнства краси,

То подих музи відчуває

В найменших проявах її.

Коли шепочуть бистрі води,

Коли хвилюються гаї...

Що не покладено на ноти,

Знаходить запис в почутті.

Де непорушні вічні мрії,

Там серце, прагнучи життя,

Квітує у духовній дії,

Бо кличе сонячна весна!

То зве поривами природа,

Що віддзеркалилась в душі...

Дзюркочуть швидкоплинні води,

Й курличуть в небі журавлі!

Я від весни хмелію

Мов щедрий дар,

Я п’ю із келиха весни

Духм’яний подих квітів.

Він повен чар,

Солодких диво-мрій ясних,

Палких надій на літо.

І я, мов цар,

Мов срібний птах у вишині,

Несу на крилах мрію.

П’янить нектар.

Так гарно на душі мені!

Я від весни хмелію...

* * *

Подих бузковий в повітрі несеться,

Ніжно, шовково весною озветься,

Буйно поллються потоки його,

Груди наповнить квіткове вино.

Зором я п’ю кольористеє диво,

Серцю до щему споглянути мило:

Край нескінченний бузкових лісів,

Подих духм’яний на просторах нив.

Хмари

Простір широкий,

Холодний, глибокий,

Та не самотній...

Скиби відтінків

Розлиті між барв -

Сірістю хмар.

Небо просторе

Розписане ними

По синьому сірим;

Мов сколоті скелі,

Пливуть по безмежжю

Мовчазно і тихо.

Неповна картина,

Нема в ній гармонії -

Роздроблена вщент.

* * *

Торкнулось небо до води,

Своє чоло схиливши в море.

Мов безпритульні кораблі,

Спливають хмари десь за гори.

Свій подих вітер з гір несе -

Його потік живий, холодний.

Дурманить свіжістю мене

Цілющий аромат природи.

Той вітер грає на басах

І десь летить у хмарний простір...

Вдивляюсь я у небеса,

Де воскресає в барвах промінь.

Вітер

Блукаючи, вітер стелився по полю,

Ласкав жовте море, - хилив колоски;

В’юночком крутив легкий пил по дорозі,

Злітаючи в небо, знов падав униз.

Він досхочу грався, як сонечко гріло,

Та ось із-за обрію хмара пливе,

А грізна така, із небесного світу,

Бо подих кипучий з собою несе!

Отямився вітер, почав утікати -

Навколо усе з переляку збудив,

Хотів він од хмари у полі сховатись,

Та грім оту хмару на клапті розбив...

Немає мелодій, гармонії сонця,

Вже мить не повернеш таку, як була...

Відродиться з хаосу знову природа,

А потім воскресне і пісня нова.

Поліські гаї

Тихо віти шумлять - то дерева не сплять,

Та й в мені не заснуть - їх красу не забуть!

Ті поліські гаї, як маленькі раї -

Як же їх не любить, без пісень їх не жить?..

Бо в природі - життя, як у віршах - слова,

Котрі просяться в світ, мовби променів квіт.

І хай ллються рядки, як живі ручаї,

Хай виспівують думи і мрії мої!

Подих вітру

Вітер бурхливий кружляє по гаю,

Рветься на волю все далі і далі!

Листя зриває, дерева згинає -

Сам собі знає, кудись пориває.

Рух нескінченний не в міру, а в край,

Аж розливається цей вітрограй!

Подих зринає в густі небеса

Пружним затоном кипить глибина...

* * *

Заведи мене, осінь, в обійми краси,

В листопад листограєм жовтневим візьми,

Щоб я завжди з тобою кружляв на вітрах,

Мчавсь у зиму на хвилях, мов рідкісний птах.

Шаленіє натхнення - поривна душа,

Споглядаю в природі її чудеса,

Що навколо поліський охоплюють край,

Де не глянь - падолист, чарівний сонцеграй!

* * *

Дерева у сяйві заграви - хмільні,

Розплавлені хмари зникають в імлі,

Усе в переливах рум’яних горить,

Відірване листя за вітром летить.

Осінніх поривів миттєва краса,

З’явившись, зникає, мов тихі слова.

Холодне повітря зриває щодень

Мільйони барвистих листочків-пісень.

Все це розлилось у моїм почутті,

Тремтливо ковзнуло по струнах душі.

Бо так возвеличилась думка моя,

Немовби я більше, ніж свідок життя!

* * *

Ось дерева скидатимуть листя

Жовто-барвисте,

Сонце не зійде високо в небо,

Й листу не треба!

Вже сховається сяйво надовго,

Спокоєм повне.

Вранці покриє мороз килимами -

Інеєм трави.

А удень оживе вмить яскравий

Промінь останній,

Що спалахне на тлі листограю

Рідного краю.

Калина

Із пекучо-ясними очима

Та дівчина - червона калина.

Ніжно вітер її обіймав

Та долоні-листки цілував.

Як шептав про кохання відверто!

Що для неї було так приємно.

А як лютий морозець прийшов,

Ніжність зникла, а з нею й любов.

Чарівною була та калина

До тих пір, як прийшла люта днина...

Бо красу вже клюють горобці,

І на неї вже сиплять сніги.

Натхненниця

Як хочу щиро я кохати

Твій шовковисто-ніжний стан,

Волосся тихі водоспади

Та шепотіння на вустах,

Твій погляд сонячно-чудовий,

Сповитий таїнством краси,

Та мову ніжну, неповторну,

Що сиплеш квітами з роси,

Твоє тепло, очей світання,

Твої прозірливі слова,

Твою любов, твоє зізнання,

Бо ти - натхненниця моя.

* * *

Я Ваші цілував уста,

Вони духм’яніші від меду,

Яка блаженна мить ота, -

Немов крильми торкнувся неба!

Коли настане долі час,

І все освітиться дивами?

Коли ще поцілую Вас,

Але не в думах-сподіваннях?..

* * *

Твої очі - сині ночі,

Наче море - сині хвилі,

Мовби води чисті-чисті,

Мовби гімни урочисті.

Я від тебе відступаю...

Я блукаю, щось шукаю,

Але інші очі мрій

Не знаходжу. Тільки твій,

Лише твій чудовий гімн

Серце визволить з руїн,

Лише твій і тільки твій -

Ясний погляд, погляд мрій!

Сестрі Наталі

Не дай заснути у колисці

Таланту світлої пори,

Моя Наталочко, сестрице,

Якщо душа зове, твори!

Малюй в натхненному пориві

Картини мрій і світ думок.

В барвистій, іскрометній зливі

Пролий Любов, зробивши крок.

Щоб ожили чарівні фарби

Під сплески світлих почуттів,

Щоб чуйністю сповиті барви

Будили в серці ніжний спів.

І вірю я, з твоєї долі

Зросте для інших дивний світ,

І на земнім життєвім полі

Заколоситься щастя цвіт.

* * *

Нехай у Любові живе Україна

І мова її хай відродиться знов,

І пісня козацька, стрілецька - дідівська,

І в душах квітує духовне зерно.

Святе це зерно для дочки та й для сина,

Що мати в колиску ронила в словах,

Коли нахилялась, мов вишенька біла,

Навіки запало у наші серця.

Не згине Вкраїна, бо рідную мову

Віками плекали у дітях батьки,

Тому не загине духовнеє слово,

Яке невмирущо живе у душі!

* * *

Повстанем всі за справедливість,

За Божу, християнську щирість

І чисту, світлую Любов,

Щоб в нас сіяла знов і знов.

Відкриєм наші душі, браття,

Бо в нас козацькеє завзяття,

Творімо праведність в житті -

На славу рідної землі!

Господь усіх нас захищає -

Його Любов оберігає,

І Святим Духом у Хресті

Живе у праведній душі.

Крізь терни до Бога

Крізь чорні думи і пороки

До Тебе, Боже, довго йти,

Та нелегкі ми робим кроки,

Щоб навіки Тебе знайти.

Мов крізь густу болотну сирість

Та безпросвітну хащів ніч

Всіх нас виводить Отча милість

На той веселий дзвонів клич...

З Ним розриваємо ми терни,

І ось душа - як в небі птах!

...Там сяють золотисті бані

На біло-біленьких церквах.

* * *

Буде над нами сіяти

Божа, свята благодать,

Буде між нами лунати

Пісня, що владна єднать!

* * *

Сльози ллються,

Боже милий,

Та сміються.

Серце б’ється,

До Тебе, Боже,

Пригорнеться,

І так

Закохано тремтить

Кожну мить.

З Тобою жити,

І хрест нести,

Я так бажаю.

Усі гріхи

Перед Тобою

Сповідаю.

Лиш прийди,

Вогонь святий

Запали!

* * *

Не можу я розкритись,

Не можу пробудитись

Від сну тяжких думок.

Думки, колись палкії,

Чом зараз ви сумнії?..

Навіщо ви такі?

Без сили і без мрії,

Без почуттів і дії

Я гину в небутті.

А біль - моя отрута,

Мене здолала мука

Безсилої душі.

Де ж справді моя сила,

В думках величнокрила,

Потребою мені?

Розмова зі світлом

Повітря омите осіннім дощем,

У ньому спалахує світло вогнем.

Тьмяніє у просторі й знову горить,

Та, граючись мною, усе мерехтить.

Навіщо ти граєшся й ревно дратуєш

Мій стомлений зір та пригнічені думи?

Навіщо зі спокоєм бавишся хутко?..

Мабуть, ти мене відвертаєш від смутку!

* * *

Я не чую музи танців,

Слів гучних і лір -

Обірвалось щось у часі,

Зникло рвучко скрізь.

Розчинилися в безмежжі

Вільна мисль, мета палка.

Ось дивись-но: мов на вежі,

Сяйво блиснуло й зника.

* * *

Серцю чуйно,

Думкам вільно,

Душенько, віщуй-но!

Що казати, віщувати?

Чи зламать мовчання грати?

Душенько, розлий-но

Все своє вино!

А яке воно?

Спробуйте його!

* * *

Мить чекання.

Голос часу

Рветься в серце.

Світ зникає,

Лиш надія

Та питання:

Що ж там далі?

Вимірює розум

Хвилини життя.

Згасає надія,

А з нею душа,

Безсила вона!..

Безсила і думка

Усе осягнути:

Бажає померти.

Лиш серце схвильовано

Прагне ще жити.

Роки

Як іноді легко роки виривати,

Як іноді легко викреслювать їх.

По-справжньому тяжко роки будувати,

Щоб потім приємні на спогад були.

Як легко збагнути крізь тупість щодення

Ті прожиті роки і все, що не так.

Як іноді хочеться те повернути,

Що вже у буття не повернеш ніяк!

Як сліпо з суворою бавимось долею,

Вона і віддячує болем страждань,

Себе ми караємо власною волею,

Штовхаючи душу у марність діянь.

І роки пливуть, і згасає людина,

І що зараз цінне, в майбутньому - пил.

Зникає в віках не одне покоління

Й мільйони, мільйони загублених сил!

* * *

Цілую день веселими очима,

Примружившись од світлих кольорів,

Що пломеніють барвами бурштину

Жовтневих листограйних ручаїв.

У душу ллється трепетністю промінь,

На землю почуттів розливши свій потік.

Назавжди там залишить ніжний спомин,

Цей невід’ємний, як минулий, диво-рік.

І з кожним роком вогник не згасає,

Але росте, росте у почуттях.

Коли щось в’яне - знову воскресає,

Злітає пісня вгору, наче птах!

1996-1997рр.

Житомир.

Зміст

Крок у дивовижний світ поезії 2

«Ледь дихає промінь в обіймах...» 3

Полотно неба 4

«Зірви полотна хмар...» 5

Ранок-дитина 6

«Ряхтять кольори у нестримному танці...» 7

«Коли людина зазирає...» 8

Я від весни хмелію 9

«Подих бузковий в повітрі несеться...» 10

Хмари 11

«Торкнулось небо до води...» 12

Вітер 13

Поліські гаї 14

Подих вітру 15

«Заведи мене, осінь, в обійми краси...» 16

«Дерева у сяйві заграви - хмільні...» 17

«Ось дерева скидатимуть листя...» 18

Калина 19

Натхненниця 20

«Я Ваші цілував уста...» 21

«Твої очі - сині ночі...» 22

«Не дай заснути у колисці...» 23

«Нехай у Любові живе Україна...» 24

«Повстанем всі за справедливість...» 25

Крізь терни до Бога 26

«Буде над нами сіяти...» 27

«Сльози ллються...» 28

«Не можу я розкритись...» 29

Розмова зі світлом 30

«Я не чую музи танців...» 30

«Серцю чуйно...» 31

«Мить чекання...» 32

Роки 33

«Цілую день веселими очима...» 34

_____________

ЛЕВЧЕНКО Олег Георгійович

ПОДИХ

Вірші

Графіка - Наталії ЛЕВЧЕНКО.

Редактор - Михайло ЖАЙВОРОН.

Виготовлено у центрі оперативної

поліграфії обласної газети

«ЖИТОМИР»

субота, 10 травня 2025 р.

Ołeh Łewczenko. "Niby ta wiosna nie jest taka brzydka..." (wiersz)

Niby ta wiosna nie jest taka brzydka,

Jak ciepłe dni zastępują się chlodem?..

Takie uciucie, że kwiat spadnie lodem,

Motyl wczorajszy zostanie bez skrzydeł...

Zmienia się wszystko na tym całym świecie.

Nigdy nie mów, że jest swiatlo i ciemność,

W ich wizerunkach liczymy uprzejmość,

Tak między nami jest coś bardzo trzecie.

Kwiaty nie rosną w złośliwym kolorze,

Zieleń zwiastuje: nie jes taka martwa!

Chociaż iz tali ściągniesz jedna kartę -

To nie jes los! - ich, jak krople na morze.

Czeszę się tobą, jak kwiatem w ogrodzie!

Chociaż zaczyna się coś - kiedyś skończy.

Piękne uciucie sprawimy połączyć,

To dla nas ważne, jak mądrość w przyrodzie!

10 maja 2025 r.

пʼятниця, 1 листопада 2024 р.

Олег Левченко. Поезії за 2007-2024 рр.

Коли читаєте поезію і у вас знетямки вилітає "Я ФІҐЄЮ!" - це означає, що читаєте постфутуризм.

ЛЮТНІ ЛЮТНЯ

ШтриК ГОДИННИКОВИЙ

Зачекай мене, молодосте,

сиджу за робочим столом

у будні.

Отак сидів би й дивився

на повільно падаючий сніг –

спокій недаремний.

Скільки років відведено на вчора?

Скільки років відведено на завтра?

Вглиблююся в післямайбуття.

Щодня розпочинаю

новий відлік справ,

розплутую вузлики послідовностей...

Непереобтяжений спокоєм,

вимірюю почуття

х в и л и н а м и.

За вікном зимове надвечір’я,

за дверима сніг

входить в оселю потайки.

Справджуй надії –

спроваджуй діла.

Туди їм дорога!

З доброї ласки

незагоєна рана...

Лихо на серці.

Послаблена вічність

на вустах сувоїв.

Тривале скніє.

Минув день,

а з ним свіжі емоції.

Пережитки нового.

Зупинися!

Наступний крок

може виявитися попереднім.

Чергова зустріч

на черговому місці

з черговими людьми...

Руки-обличчя/обличчя-руки

від-, до-, на-, в-...

Гримаси болю.

ШтриК МОРАЛЬНИЙ

Життя – н а д о в г о ...

Не псуй нерви оточуючим!

Н@віть р@влики, @к кол@ н@ воді.

Як не крути пальцем біля скроні,

світлішою копійка не стане.

Серцево-гаманцеві лютні.

Починати все з нового аркуша?

Світе, ти помиляєшся щодо мене!..

...і край.

Мирний атом

напередодні війни –

глуха тема казок.

На злеті – сила,

на схилі – мудрість.

Життя – дрібка солі.

Від рани до рани

перетинаємо річку життя

всупереч дослідам над ДНК.

Рити землю у пошуках

раціонального зерна...

Обростати пір’ям?

Життя – палахкотливе колесо,

скочуючись з високого берега у воду,

крутне хвостом... і згасне.

Тятива стала струною,

меч став ралом,

Чорнобиль – музейною екзотикою.

Скільки тебе, відчайдуху,

ховатиме хора свідомість?

А ти, як собака на сіні...

Лице до лиця,

рука до руки –

початок бою.

Хворобливосте,

прийми удар на себе...

Знайди в собі причину.

Розводять очі, як демаґоґію,

а межі них –

урвище глибокої думки.

ШтриК ФІЛОСОФІЧНИЙ

Черкнувши крилами об місяць

прошелести небом

спадаючим летом птаха.

Скільки ж світу цього

причаїлось навколо!

Шукаю високих почуттів...

Велика чашка чаю –

напутній додаток впевнености

у черговій справі.

Безславна хіть

пройти трубу, вогонь і мідь.

І на щиті щастить.

Біжать два потяги,

один назустріч одному.

Миттєва нерозлучність.

Хиляться два колоса

один назустріч одному,

Скоро стануть борошном.

Гуляй вітре посеред степу.

Дорогу торує

велике колесо воза.

Краплини воску

на вологій траві.

Мистецтво містики.

Черговий сніг

напередодні весни.

Почування барвні.

Підлетів до підвіконня голуб,

дзьобнув раз-другий у шибку і –

відлетів геть.

Спогад з минулого.

Хіба так буває,

що серце зупиняється,

а биття його

у спогадах триває?

Відходить людина,

а за нею – краса і біль епохи...

напередодні 1 дня весни.

ШтриК СЛОВЕСНИЙ

Вчишся говорити на миґах:

с л о в а

втрачають значення.

У моїй голові слова, наче формули,

додаються і віднімаються, та...

не дорівнюються.

Скільки слів

переказуватиму?

Та все на вітер.

Скільки у вустах правди,

скільки їх у вчинках?..

Щербата доля.

Скільки думок

залежать від тебе,

цікавого на язик?

Позачасся в новочасся вписую

і зводжу наче гору.

Слова каменюю.

Слова

шукають захисту,

а ти мовчиш...

Вони,

такі балакучі,

так його і не дочекаються.

Ми говоримо:

світ прекрасний! –

про чуже око.

Назви речі своїми іменами

і вони постануть проти тебе

твоєю значимістю.

Слова шукають виправдань,

коли набувають вчинків

...на вагу золота.

Якою мовою з тобою говорити

на підмурках нов.000.ліття?

Ноти розсипаних перлин.

Завидна думка

впала на критику.

Крихкий посуд церемоній.

Грішить серце,

уриваючись на слові.

– Велика цяця!

ШтриК СЕРДЕЧНИЙ

Так багато хочеться сказати

одне одному...

Хвилини радости.

Слухати й думати про тебе

г о д и н а м и . . .

Тихим бути.

Тримати у мозку,

як на мотузку,

рожеві мрії.

Маю нагоду

знайти нову причину –

ухиляння сердечні.

Хліб серця,

сіль погляду –

методою батога і пряника.

Люблю тебе

і дивуюсь собі

у збагненні твоїх метаморфоз.

Яка постійність!

**1

Чекати на тебе –

нова свідомість

ходити по шнурівці.

**2

Думати про тебе –

ще одна можливість

тримати дистанцію.

Така ілюзія,

що й голку видно

у стозі сіна.

Боятися твоєї інтуїції –

чергова спроба

повірити у майбутнє.

Заграло серце,

як молоде вино.

Повернення додому.

Прикладати до сонця

сорочку тьмавого скельця –

символи неба.

Проситися серцем

до твоїх митей.

Обійми щастя.

Чергова спроба

порушити традицію речей.

Хатні турботи.

Один пускався на свої крила,

інший пускався берега...

Такими їх бачили інші.

ШтриК ДУШЕВНИЙ

Свідомість – назовні.

Вивертай кишені, як душу.

Пройти повз?..

Проклята душа

проклала стежку до раю –

Шанс знайти удачу.

Душа, як рослинка,

шукає сонечка

(без складу злочину).

Шукати доброї вдачі

в порадах ворожок –

кривити душею.

Приборкати свою душу

досить вишукана річ

для екстраваґантних.

Думки вертають додому.

Якого польоту бажав ти,

німий краю?!

ШтриК ІГРАШКОВИЙ

Скільки тих кроків навколо.

Погляд твій

у затінку дорослих.

Що за іграшка цей дивний світ:

Реальність/ реальність

/міт?

Скільки світу забагнеться?

Великі емоції

для маленької дівчинки.

Скільки майбутнє не шукай,

все одно – загублене

між іграшок.

Скільки малих і великих

днів зустрінемо

й твою юність?

Зі сто разів

назвуть моє ім’я

в моїх учинках!

Які ж вони різні

та схожі водночас:

дорослі & іграшки,

іграшки & дорослі...

Світ бататьх речей

так схожий на іграшки

з великої коробки!

Світе, ти приголомшений?

У моєму голосі

жодної ноти сумніву.

У обличях іграшок

моя свідомість.

Розбираю їх на деталі.

Скільки вислухано?

Скільки почуто?

Крику ще бути!

На вежі татових рук

світ

до стелі стелиться.

Хвилина –

купалинка секунд.

Скільки їх у ромашки?

Майстерно споруджую пірамідку –

виховую послідовність.

З-поміж пухнастих іграшок

щасливе дитинство

тягну за заяче вухо.

І кожного разу,

як вперше:

слово “ма-ма!”

Ти вже давно зробила перші кроки

але лише говориш пару слів...

Цікава штука –

говорити після того,

як довго думаєш?

ШтриК ГУМОРИСТИЧНИЙ

“Я тебе з’їм”, –

компетентно сказав вовчик,

а зайчик, піднімаючи чарку гіркої:

“Вздрогнєм!”

У слові "біжутерія"

вгадую слово "буржуазія".

"Їж ананаси, рябчиків жуй..."

Босогону позицію –

в опозицію –

поставивши руба,

можна дати дуба.

Сидиш на возі,

а бачиш себе на троні.

Кобилі не легше.

Вхопивши щастя редьку,

повстати проти хріна...

І ні хріна!!!

Комбінація з трьох пальців

дивиться у сухі очі.

Погрішність +-3%.

Військова точність.

Сильні духом

камінь точать.

Гризуни науки.

На серці – образа,

на обличчі – спазма...

І гидко, і жалько – одразу.

Не бери зайвого в голову –

життя закоротке,

щоб втримати зуби в роті.

Лютий 2007 р.

ВІХИ ВОГНІВ

Коханню серця мого присвячую

Вінок сонетів

ВІХИ ВОГНІВ НА ВИСОКИХ ВЕЖАХ ЛЮБОВИ

В якім горіти нам огні,

Якої міри та настрою,

Що оживатиме луною

У кожнім доторкові днів?..

У світлих явах почуттів,

Безмежно легкою вагою

Розливи лун звучать любов’ю

У шептах янґолів-майстрів.

Вони влучають у серця,

Вони заторкують уста,

Оповиваючи у крила.

Так, пломеніючи в красі,

Гаптують спалахи душі

Слова кохань, щораз важливі.

ЗУСТРІЧ ДВОХ ДУШ БІЛЯ ДЖЕРЕЛА ЮНОСТИ

Тримайся зболена душа,

Де серце б’ється тихою ходою,

Неначе човен, що пливе рікою

Й здіймає шерех в комишах.

Емоцій сплеск любов руша,

Що прагне щастя й супокою,

Мов квітка торкнута рукою

З кубельця сонного вужа.

Складають скупчення хвилин

Нас двох в один єдиний плин

Незрозумілим досі чином,

Де душі пойняті в одно

Складають чисте джерело

Мого ім’я й твого, Галино!

ЩАСЛИВЕ ПЕРЕБУВАННЯ ДЗЬОБИКА МЕТЕЛИКА В ТІЛІ КВІТКИ

Щасливі порухи життя

Ловити пташку вечорову

У миті теплої розмови,

У переповненні серця...

Не розпинатимуть уста

Між нами зіткану, вагому,

З глибин джерел налиту мову,

Якій лунати в почуттях...

Святі – хвилини осяйні,

Що відбивають на душі

В майбутньому приємний спогад.

В ім’я цього ми не одні

Знайти велике у собі

Готові разом, йдучи поряд.

НЕВПИННІ ПОРУХИ СЕРЦЯ ПОЙНЯТІ ЛЮБОВ’Ю

Буває серце непростим,

Коли долає слабкість тиші,

Неначе ждуть гризоти лишні

Биття зробити ледь живим.

Коли мара скидає ґрим

Й у митях мліє цікавіше,

Що робить в серці більш ясніші

Бажання бути непростим.

У митях тих серця нас двох

З’єднав воістину пан Бог

І разом битися їм легше.

Непотамована любов

Не знівелює жгучу кров

Іти на поклики найменші.

ЧАРІВЛИВА СВІДОМІСТЬ НА ВІДСТАНІ МІНЛИВОГО ДОТОКУ

Коли між пальці стелють плин

Твої напрочуд довгі коси,

Мені подобається й досі,

Як дивовижний рух хвилин

Переживає сотню змін

В твоєму темному волоссі,

А я лелію, наче осінь,

Їх чорнобарвну фітосинь.

У тому плині, як закон,

Зринає радісне welcome

До твоїх роздумів і мріянь.

І я пірнаю в ту глибінь,

Щоб віднайти хоча би тінь

Твоїх до мене чайних віянь.

БЕЗЖУРНИЙ ПОГЛЯД СПОВНЕНИЙ АРОМАТУ ВРАНІШНЬОЇ КАВИ

Скажи мені, який це зір,

В якім змішалися всі барви,

Сп’янив для мене серця чари:

Букет зворожених сузір,

Що наливаючись без мір,

Гартує дух епохи Спарти,

Який для мене, певно, вартий,

Щоб почувавсь, як богатир?

У твоїм погляді є все:

Одвічне, боже, щось земне,

Безмежне, вчасне, сугестивне,

Лоґічне, влучне, непросте,

Меланхолійне, а проте,

Як сльози щастя – депресивне!

ЗНАВЦІ ПОЛОХЛИВИХ МИТЕЙ У ПОШУКАХ СУПОКОЮ

Чутливі пальці – смужки рук –

Затамували нерухомо

Важку елеґію утоми,

Спинивши в просторі свій рух.

За тим і світ немов ущух,

Пустивши стисненого кома

З лещат небавого закону

Поперемінностей напруг.

І так здається, ти одна,

Ще й зачаїла дивина –

Сплели цю мить у русі пальців.

Затим непрохано летить

Ця доконечна й мірна мить

У пластику ґрафічних танців.

У ТВОЇМ ІМЕНІ ВЕСНА

КОХАНІЙ ДОНЕЧЦІ ЯРИНІ

Окраса наша, ніжний цвіт,

Що одриває від роботи

Святити час в простих турботах –

Плекати радість перших літ.

Яка ж то серцю мила мить,

Спостерігати при нагоді,

Як доньця, справджуючи вроду,

Вигадує черговий хіт.

Який доробок дій і слів,

Неусвідомлюваних снів

Береш у мудру насінину,

В якій живуть усі творці

Великі, справджені, малі...

Та безліч загадок, Ярино!?

ТЬМАВИЙ УСМІХ НА ПРОСВІТКУ З НЕДОКОНАНИМ ВИРАЗОМ МИНУЛОГО

Й помітною не стане тінь,

Коли в душі вогонь зашерхне...

У почуттях доволі терпких

Зростають імпульси квилінь,

Які із глиби поколінь,

Звучань, наразі вже померклих,

Облич, що порохом потерті –

У невротичну сходять плінь*.

Якими зламами хреста

Перетинатимуть уста

Свою бездушну долю?

Коли в житті усе не те

Снується з мертвого в живе,

Завдаючи сліпого болю?

ПЕКЕЛЬНИЙ ПРОСТІР ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СВОЄЇ ІДЕНТИЧНОСТИ

Шукаючи незграбних вад,

Твоя трунка самодостатність

За раз доводить гостру здатність

Демонструвати власний лад.

Без церемоній і бровад,

Арґументуючи приватність

Думок, що втілюють всеядність

І пропонують свій екстракт,

Доводиш, чий пріорітет

Ще набува авторитет

І остаточну має силу.

А тут хоч міру пред’яви!..

Утім вигод своїх знайти

Не вдасться й в дусі креативу.

КРІЗЬ ВУШКО ГОЛКИ ЯК ЧЕРГОВА СПРОБА САМОВИПРОБУВАННЯ

Чорніють контури нудні

В альтернативі доста хижій,

Неначе конче варто грижі,

Дух демонструючи в борні,

Себе порвати на взірці.

Ото дивіться, як до тиші

Гризуться між собою миші,

Мов люди з голубом в чолі.

Немає інших перспектив

В стосунках бачити актив,

Якоїсь божої любови.

Я вірю в кредо пізнання,

В якому праведна душа

І тіні не зволіє болю.

ЗАМКНЕНИЙ ПРОСТІР АБО ЛІНІЯ ВОГНЮ НА МЕЖІ ФОЛУ

Немов в обіймах віщуна

Твоя любов, твоє кохання,

Недооспіване бажання

З терпкою силою в’юна...

Де в злеті зойку прозира

Тобою вигране страждання,

Неконтрольоване зростанням

Твого до мене почуття.

Яких сподіваних пожеж

Чекати з нетипових меж

На ноті ‘дній застиглих лютнів,

Коли готові будуть враз

Ті сили ринути в екстаз

Неконтрольованого плутня?

БЕЗПЕРЕРВНА ВЕРВЕЧКА ЩАСЛИВОГО МАЙБУТНЬОГО

По краю берега, немов

По нотах легкоспівних,

Ступає кроком королівни

Твоя оспівана любов.

Не йтиме хвилями Азов,

Як ти не йтимеш в світлі піни...

Не йтиме Чорне море синє,

Як не заграє нова кров.

Любити вибухи рясні,

Плекати звихрені вогні,

Ростити сонечко Ярину...

Ловити миті новизни,

Бажати в настрої ясні

Красивого зачати сина!..

НЕРОЗДІЛЬНА СПІВУЧАСТЬ У НЕВПИННОМУ БІГОВІ ЖИТТЯ

Хвилини радости й журби

Прийму від тебе, моя доле,

До серця сильного, як кволе

Давно забулося в мені.

Тонкою ниттю крізь думки,

Немов нанизуючи бісер,

Секунди, лущені на мізер,

Лягають в звихрені стежки.

І я в тих митях не один

Переживаю гострий плин

Недоримованої долі

Пройти накреслене життя,

Списавши чистого листа

Одною спільною любов’ю.

„ДУРНУВАТІ ВІРШИКИ” ПОЙНЯТІ ЛЮБОВ’Ю,

ЩО = ?

Якого біса гріх нужди

Готовий бавитися в совість,

Складати пазлами тривожність

І кавомолити думки?..

Можливо, цим мої вірші

Являють творчу малокровність,

Щоб величать фальшиву скромність,

Щодо любови та жаги?..

На вітер кидати слова,

Які не стиглі до життя –

Така складна індивідуальність!..

Чи прагну я на зло собі

Не віддавати ці живі

Стенання, ранячись об крайність?..

Весна 2007 р.

КОХАНІЙ ДОНЕЧЦІ ЯРИНІ

Скільки світу забагнеться?

Великі емоції

для маленької дівчинки.

Світе, ти приголомшений?

У моєму голосі

жодної ноти сумніву.

Прикладати до сонця

сорочку тьмавого скельця –

символи неба.

Хвилина –

купалинка секунд.

Скільки їх у ромашки?

з-поміж пухнастих іграшок

щасливе дитинство

тягну за заяче вухо.

***

Глевка глина

Липла до рук.

Глевка глина

Бралася в круг.

Правила простором –

Простір ліпила.

Бралася в крила

У форму просилась.

Простір вітрил

напував клавесинно

милий наспів:

Галино, Галино!

01 травня 2007 р.

***

Свідомість наклеює пропорцію слів

на безхребетну лінію рядка,

зосереджується на беззвучних паузах,

поглиблюючи у підсвідомому самосвідоме.

Говорити не доводиться над втечею кіл,

що виникають і зникають

на перших етапах до безтурботности.

Шкутильгає харизма, йдучи до храму,

її там зустрічають з оплесками

і щасливими обличчями;

у тих зхибах вона готова

вивернути назовні зболену душу,

але душа зосереджена на лінії рядка,

яку тружно тягла з дому підсвідомість.

Пнуться руки до неба, як трава,

тріпочуть пальчиками...

Кому збагнути цей шепіт одкритих душ

на великій території ліній,

що звужуються у нерозбірливість змісту,

починаючи нагдувати мінливе креслення,

із натяком на присутність у тих лініях

схем-плану самодороги людей

від підсвідомого до Бога.

2007 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #7.

ТЕЧІЇ

Мовчи колотнечо!

Сичать течії над втечею подій -

ворухають головами

розумними і дурними.

Але не такими вони їх бачать,

як здається тим розумникам і дурникам.

У головах парує вир хвиль,

у хвилях біль, у хвилях ще сіль

не перестала бути солоною,

тому ті голови - холодні до голоду,

чекають на час, коли почнеться сполох...

Мовчи колотнечо!

У ті голови вбито не ті цвяхи думок,

не тім'ям припнуті до дерева гріха -

вони хиляться на плаху

і плачуть від голоду,

тому що наділені вродою холоду...

А зойкнуть серця?..

...зойкнуть серця...

Чи зойкне по вінця сокира гостренька?

Цук!

(Пауза)

Мовчи колотнечо!

2007 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #7.

ЖВАВИЙ РАВЛИК - МЕРТВИЙ РАВЛИК

Обездашений равлик,

запінений від щастя,

поспішає

до задавненої (багатьма віками)

нездійсненної мрії.

Знечулений від постійного повзання,

він готовий летіти...

У нього виростають крила,

з’являється розмах

для нечутного ще досі

життєвого простору...

Він усвідомлює

диво своєї першости:

він став першим з перших

справжнім равликом,

який проповзатиме

не один кілометр

свого життя,

а осягатиме

цілий простір.

***

Спіткнувся

на доброму слові.

Мало не розбив голову.

13 травня 2007 р.

***

На шибениці голки,

на ешафоті електричного стільчика,

у пострілі недотримання правил охорони праці,

з моста під безгальмівну автостраду води,

зі страченою силою вловити ковток повітря,

палаючи в полоні харакірі...

шліфуємо досконалість.

АВКРЕЦ

Сидить Господь на гілці неба

й виспівує рулади щастя

своїй нареченій.

Співає довгі серенади...

Все вірно – Він над нею.

Вона – на лавочці під Ним.

***

Прекрасний біг

воскреслого Іуди

в пустелі

всипаній камінням.

Черкає небо хмаровиння

з під ніг його

воскреслих ніг.

Сплітає небо

звук пташиний

із уст його

воскреслих уст…

Чолом вдаряючись об камінь

З грудей його

вужі ідей

руйнують Символ…

***

В ім’я перетворення

Людини в Бога –

Бог став Людиною...

Пустельник став Хрестителем,

Вода стала вином,

Рибалка став Апостолом,

Ісус став Месією.

...а розп’яття ніс той,

хто йшов стороною.

***

Сповились тіні перешкод

вузлами сенсу,

чекає серце на акорд,

а в серці –

інерція...

І в олівця

в кінці рядка

свій ешафот.

Вода з кривавого цеберка

ллється...

Слова/рядки, рядки/слова... –

Вода.

***

У будь-який мент

може відбутися теракт –

у кожного з нас

в голові

динаміт.

Не варто плекати надії

на час,

що він залікує,

а спокій змарнує в нас

НАС. КРІЗЬ

гостре МИ...

чіпляє пофіґізм,

мов ярлики,

своє „ги-ги”...

Коли відлітають до лампочки

пусті слова,

на підлозі залишаються лежати

метелики порожніх файлів.

***

Із уст м’який шматок зефіру

кремсають зуби-ковалі.

Чому навчають королі,

коли до них лишень зневіра..

22 травня 2007 р.

***

епоха звірів лісу і узлісь

глибока прірва падати на ноги

в шуканнях спраги на сторінках книги

жадання спорадичне узялось

примітку ставлячи на полі "з ліхтаря"

примітно бути в почерку вагомім

на сторінках в які вдаряє камінь

не струсанкою змузить мислярів

не задля епатажности богам

себе у жертву пишнотілих тем

цементним рухом твердиться креслате

не скальпель має явність за білета

струміти повагами скрушних терезів

тримбітно в часі проданих в резерв

22 травня 2007 р.

***

Десь підіймається хоре дзеркало

Душа діймає закохане серце

Тишою лупає згорнену крицю

ніжною лапкою кралелька-киця

22 травня 2007 р.

***

Моє життя - це сотня кораблів,

Що пропливають тихою водою

У ті хвилини, коли дме густою

Прірвою загублених богів..

22 травня 2007 р.

КЕРМАНИЧАМ ДУХУ

Бідніють дні погожі та брудні,

Скресає сумнозвісне та нечисте,

Неначе серце в зашморгу повисле

У мороці завидної пітьми.

Тримають слів багнети вогняні

Яскравий сполох світлої Пречисти,

Знаходячи чергове в тому місце

Прославитись для божої душі.

Якої істини є вам

Надати зболеним словам,

Одної злої долі,

Великий шлях саможиття,

Коли ітимуть навмання

Служителі Любови.

Травень 2007 р.

***

Жона, що варта свого мужа,

В усі народи, всі часи,

В ім’я щасливої мети

Готова стерпіти наругу,

Щоб заключити себе в тугу

Неодкровенної душі,

А зовні – сильної жони,

Що хоче бути більш ніж другом.

Любов прекрасна та сліпа

Готова стерпіти дива

Побожних мусоліні,

Що культивують непросте

Бажання бачити усе

До себе низьковклінним.

Травень 2007 р.

***

Життя дає свої уроки

І в кожнім кроці непроста

Дилема чистого Христа

У серці вірного, пороки

Якого випнутися доти

Готові з цупкого мішка,

Доки не з’явиться свята

Нагода дати довгі ноги...

Тоді-то звідаєш по чім

Вартує торба почуттів,

Якщо ти справжнім сином

Своєму рідному отцю

Є, по своїм йдучи життю,

І не ламаєшся з тим плином.

Травень 2007 р.

***

Авжеж, ми віримо в майбутнє

І наближаємо життя.

Яке не торкне забуття,

Що припорошує осутнє.

Плекають настрої відчутне

Одне одному почуття,

Здобувши право – без кінця

Творити в серці перелютнє.

Любов – це гра осяянь й тіней.

Жага – стріла, що карбить змінні

Процеси – в подумках, душі.

Всупроти вигаданих втіх

Складемо колоруші віх

Рости життям у безупині.

ДОРОГОВКАЗ 2007

Т.Г. Шевченку

У твоїм голосі віки,

Безмежжя, мова, непорушність,

Ідея, мисль, великодушні

Бажання бачити земні

Утіхи серця, як прості

Потреби нації, щоб мужність

Складала успіхи насущні,

В ім’я народної ваги.

P.S.

Не гай, народе, свій протест,

Коли на панський маніфест

Лише спадають глузи часу.

Іди за словом дорогим,

Що править мертвим і живим...

Простим дороговказом.

Травень 2007 р.

ШЕВЧЕНКО & ШЕКСПІР

В усьому світі сотні вір,

Є серед них національні,

Як у анґлійців: їх Шекспір

Міжвсенародно-ідеальний...

А що казати вже про нас,

Які вже ми Великі Люди!..

Лише не знає папуас,

Що наш Шевченко є усюди.

У світі пам’ятників – тьма,

Та історично – всі важливі.

Так у Шекспіра їх катма,

Порівняно з Шевченком – с и л а!*

Травень 2007 р.

*У світі найбільше стоїть пам’ятників українському поетові Т. Шевченку, аніж анґлійському В. Шекспіру.

***

розкажіть про свої рожеві плани

тендітні переживання

розбризкані ілюзії

розчулені галюцинації

опосередковані враження

оповиті мокрим рядном

спомини / що

збіднілі на славні емоції

сопричасні з зовнішнім світом

упом’януті на знеконструкціях

вчасного занепокоєння

прийдешнім вчора

минулим завтра

у довготривалих позатекстах

ниністояння

не переконуйте

що движок вічности

не здатен до схиб

врешті-решт

ми не годні зловживати

його безмежною присутністю

в нашому житті

12 грудня 2007 р.

***

криза моєї зовнішности

знечавлює крихітну втіху

бавитися собою

остерігайтесь мене

недогаяні рани сердець

пташка пролітає над головою

заради самої голови

не очікуйте залишитися

непоміченими

увесь всіт надрючений

мітити у мозковий центр

моя криза

то лише зовнішній вияв

душевної реінкарнації

12 грудня 2007 р.

***

вкотре згадую про свою творчу вдачу

наштрикую голову абстрактними забавками

позбавляю себе вільного часу

щоб вкраяти чималий шмат путньостей

перевершую себе в своїх очікуваннях

іронічно посміхаюсь чужим емоціям

потайки перелистую спогади

втрачаю надію на творче одужання

знаєте

у ситуації що склалася

я виступаю непришийкобиліхвістиком

серед безлічи сторчногих homo sapiens

моя фішка в тому

що ви мене не бачили

бо ж хіба можна скласти уяву про ту людину

що ходить ногами до землі?..

і дай боже світ перереміниться

(не на краще а в прямому значенні)

і тоді не тільки [ ]

а також [ ]

не лише ногами до землі

12 грудня 2007 р.

ФАБРИКА ФЕЙ

облизуючи лампочку

беручи у голову недорікувате

залишаючи збіднілий ра-день

метаморфоза туфельки

скочувалася по східцях

нечуваної реальности

позойкує / поцокує / пророкує

серце -

його плющить конкретно -

наостанок завнішньо

протягом виживання внутрішньо

це не настільки жахливо

вона повернеться

вона обов’язково знайде

свою тендітну затребуваність

свою

від фей фабричну досконалість

доконаність / підкованість /

закоханість / радість

кришталева ніжка

затупцяла личаки пройшлого

потроху розношує

блискучу казку прийдешнього

доки мучатимуть мозолі

голову будуть облітати

кружальця нірвани

й відірваности від земного тяжіння

не в тім печаль -

ціною високої нагороди

здобути право бути принцесою

спроба вгамувати впевненість

за велінням дотичним часові

призводить до відкочування віри у фей

втрати внутрішньої працездатности

виборювати місце під лампочкою

тому й доводиться дертися на стелю

до неї

єдиної світлої

у цьому підступному реальному

облизуючи її

розширювати свідомость

не дала б ти собі копняка

подарованою долею туфелькою

03 січня 2008 р.

***

У старім розцяцькованім льосі

жиє придавнена душа

картина в пліснявім волоссі

без павучонка помира

Вислизають з поміж моїх рук чорнобривці вечора

викохують сиву безвість довготривалого ранку

й неначе раною проступають на видноколі

десь о дванадцятій годині

до черева

червоним сонм-цем

Їм усе перемішано

передерто навпаки

навколішки із вишкіреними ртами

й зашарілими душами

як те хоробливе сонне

о дванадцятій годині ранку

Руки розтуляють горло

Співай моя Україно

з’явілим контро

Світло

як сон тендітна Ти

Вночі відбудеться озон

І вуста заволають римами незримими

Розгорнуте минуле роздзьобало усмішками серце

03 березня 2008 р.

***

У безперервнім плетиві подій тихий клопіт поцілунків.

Зачаїла дивина знетямлює порухи стоголосих світінь.

Краплина турботливого дня завіває у тугу косу помисли самостверджень,

а надвечір розплітає довге волосся обважнілих думок.

Знерухомлені креда підпирають високу стелю самопізнання,

розширюючи або звужуючи простір того, наскільки сам собі є свідомим.

Відішли свої невідправлені побажання, і набери черговий лист

до вкотре зреченого майбутнього, адже ти у ньому..

ти його обов’язково й вкотре перечитаєш,

й, можливо, допишеш щось до сенсу з наступного:

крик - то є сила силена означень незабутнього..

біль - то є висотані нитки на дорогому полотні подарованого тобі життя..

слово - то є безпритульний воїн на межі усіх ймовірних можливостей..

коло - то недописана у квадрат життя абетка..

06 березня 2008 р.

Приготування їжі з’їдає весь час, як і саму їжу!

18 березня 2008 р.

***

ненав’язливі риси стосунків міцно сповивають оболонку духовности .. сповільнені кроки почуттів не бігтимуть дорогою пройдених страждань, вони внаслідують відлуння чужого знетямлення .. лови порухи

Моє мармурове серце

залишиться назавжди

в твоїх долонях

Аплікація світла

затьмарить галявину мозку

і видушить назовні

останню думку

механізм кохання

01 квітня 2008 р.

***

Оголені нерви бензинових коливань оцінюють незвиклу ситуацію

на смак і дотик, і ридання…

Горланить мерехтлива тінь під колесами медитативного вечора –

беззастережного вглядання у вікно.

Читай мої думки на відстані зниклого пальця.

Розріж м’ясо моїх стосунків з богом.

Очікування неминулого тріскає від окрайця до м’якуша змісту.

Сполучення: оберіг – збіг берегів, мерво – мариво бажань, –

не матимуть ймовірностей дотиків.

ВІДЧУТТЯ ВЛАСНОСТИ

Білий хліб гризе душу -

апокаліптичний синдром.

06 листопада 2008 р.

***

Від поета життя нічого не має вимагати,

це поет вимагає від життя!

08 листопада 2008 р.

***

Жили собі Сірий Вовк та Рудий Пес.

І доля їх довго не зводила докупи.

Якось Бог їм вділив лизути одної каші.

Поїхав Сірий Вовк глибоко в ліс товстих партизанів шукати.

Довго-давго шукав, поки не зобачив з голоду

злий промисел народної творчости.

Вертаючись додому Сірий Вовк не міг себе стримати...

Каворитм..

09 жовтня 2008 р.

***

Преображення незримих яв

перед лицем спраглих.

За лаштунками Бога.

Зупини сновидіння!

Марево металу

лягає на спини.

Пригорщ безглуздя

розбрунькується в порухах

знесилених пальців.

Очманіле закляття

заклякло за перстом знаменним.

Ворохоблення тиші.

Очевидне

у серці виїли безслідно

гніди.

Скоро прийде сорок.

Сорок душ і морок!

Строк настане ско..

Міняю у стелі лампочки,

сідаю в глибокий диван,

вмикаю газету на повний екран

й шукаю новини-жахалочки..

..промивання, реверс-прокручування,

легкого просушування м-і-з-к-і-в..

Беріться в шкіру,

боріться в міру.

Беріть на віру

вогонь і сіру,

а мідні труби

хіба розбудять?.

звірі рів зустріли

вір зорі і стрілам

світ з гори спустили

міт сотворили

11 листопада 2008 р.

Діжа глипає холодом.

Округлі плоди саду

кутажать* душу.

Міра вогню.

Зважуй на пориви

серцевих рим.

Копирсатися у вічності

по самі лікті...

Холодна зброя.

Кортить побазікати?

Сходи на гільйотину,

запитай у неї!..

Час ділитися на

правдивих і брехливих,

смакувати жуйку

вчора-ніколи-завтра

хірургічним роздвоєнням

переконливих м’язів.

Зручна забавка.

Квартетокраплини

квінтетокартини

сказковані гіди

навсепроглодити

Латки розуму.

Авдєнція слів

перед вклонінням реченню.

-Скоромовка-

Сонми сну

ослонами соломи,

Соломоне?!

13 листопада 2008 р.

КВАЗІСОНЕТ

Трагікомічна антитеза

на риторичному човні.

- Чом ні? -

сказали полонези,

в багні

вишукуючи стезі,

- Крейзі, -

гукаючи на дні.

Велике і мале - пусте!

Але! -

Не все так тихо

в світлі лиха!

Проте,

іти доводиться на те!..

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

пр. пора хр. хороші

кст. мязи бт. гожим

лвт. небо повним ртм.

шкт. лейбу з снм. дртм.

і склк. б не бл. турбот

жбк. у рт. повний рт.

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

ж е р л о ж е р ц і в

е р з а ц л и ц а р і в

л о г о с г о р д и н ь

р о д о с г о р д о с т и

п о л е г о л і в

р о з ч е р к м а в з е р а

с т і н а с т о л і т ь

в і з и р а / л у з е р а

к о л о н и к о л і н

р а м е н а а р е н

п а щ е к и п е ч е р

б е з щ е л е п и

- - ч е р е п

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

Місиво самости

мусолить світ

сталістю стислости

Міх сміху -

потіха довгого видиху:

на короткий вдих -

довгий видих

З милости богів

увігне гнів кіготь слів

у спокій

Тупіт-топік носорогів

виведе на воду

голо-во-ломо-ногих

лого-во-моло-гони-

воло-го-мони-ш-ш-

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

надкуси мене шматочок

дуже ніжно надкуси

усмішкою крилатою

вичави

співає тілокосилка

криком картатим

протікають тілом

коріння цупких

рослин

жадібно витру

з вуст твоїх садо-маду

знищу себе /тебе/

несподіванкою

пухне на тілі

гематома метеликів

метелики злизують кров

налиють

в генделику келиха

роздутий як труп

цей діаґноз

пропалений наскрізь

циґаркою

мій улюблений сон

метелики вибухли

зранку

вкотре із тіла

улюблений кокон

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

Смайлик е-мейлу,

келих холодної вклейки,

по самісінькі обценьки

йти по краю рейки..

Плід плоті - пліт похоті

у мерві хиливохотінь

струнка тінь..

Стрази стресу - зарази

РЕСу-зу-кі тукі-Кентукі

Спокій нам-висне

насниться..

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

Люлі, люлі,

смачні пілюлі

смакують лорду

доволі гордо.

Гусі-пусі

лежать на пузі,

ковтають гречку

так недоречно.

За кадром кадр

Мандрує мавр,

Виходить в люди

І їсть фаст-фуди.

Агов-го-го!

- Туди його, -

кричать солдати

під ати-бати.

Невмерлий спів:

«Це мій, це мій…»

Готують сало

Таке замале!..

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

Життя на ша..

Вугілля рому

Мандрує гаубицями втіхи..

Мане монет виймає стріхи

І ловить язиком на дріт..

Нервові викладки,

Заціньте, яка із них

Вам до шмиги..

Приманює вертка тварина

Повз, проз і наскрізь

Гризти сміх..

На кому вигоріла торба,

Кому на ноги впав бандаж,

А в слові

Земляниста морда

Чатує з ґвером на очах?

Не ви пихаті і усмішні

Не я, до болю жалюгідь..

Пускайте славні свої звірші

І всім сподобається,

всім.

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

На капелюсі Зюзя

виюзюється пузом.

Істерики дівчат -

на пять!

Виймає Зюзя свою музю

і тут дівчати

ати-бати -

співать, співать, співать…

Ходім зі мною Зюзя-музя,

ти будеш більший за усіх!..

(і сміх по залі)

це-то сміх!

Із мого Зюзі роблять Рузю

і переходить сміх до сліз,

і розкриваються всіх чакри,

і слух, і очі, енурез…

Ой ба…

Творяться дикі танці

і сміх, і гріх -

сектантських рех...

нутися можна

і не знудитися…

Оце-то Зюзя!

2009 р., публікація в часописі "Філео+Логос", #12.

***

Небезпека неба

стишену грішність

д’горішить.

01 квітня 2009 р.

***

Поезія сніжинки.

01 квітня 2009 р.

У ЛОНІ СМЕРЕК

Мій голомозий хлопчику,

чом такий сум?

Небо розкраяне вдосвіта,

чиниться глум.

01 лютого 2009 р.

***

Зашореність змісту.

Схарапудженість зору.

Душа апелює

на тиху розмову.

Видатки емоцій

телевізійні

годують населення

згиблим спасінням.

У пошумі лісу і листя

не злися.

Вслухайся у ритми

хорого міста.

08 лютого 2009 р.

***

Зриме ритмо рим

по сьоме число

усім вцілілим…

Оговтатись мали

пройшовши ISO

напружені спини…

Спинайте зриме

щохвилини…

Програмні зміни –

кори-сто-уклінні…

10 лютого 2009 р.

***

Молітесь на курс долара –

Ра…

"Америка нам допоможе!" –

може…

Обвити шию пасмами…

Мамо!..

Й на глибоке д-н-о –

х-о!.. –

Банківських послуг.

У-х!..

Рятуйтесь самі!

Амі…

14 лютого 2009 р.

***

Коливо розкладено у кола.

Тиша гола.

Спроквола лягла долоня на чоло

ховає очі -

такі дівочі!..

А за вікном горить вогонь

у поцейбіччі.

Ховайте скроні -

тиша гола

нас хоронить...

і колише...

16 лютого 2009 р.

МЕТАЛОБАЙКА ДУХУ

А кому зараз солодко,

скажи мені золотце?..

16 лютого 2009 р.

***

Негоже батожити богів!

У їхніх владних стінах мозку

привита гілочка турбот

за свій народ!

Любіте їхній дух батийний –

він ЧІЛЬНИЙ,

а м и – в е л и к и й р о т ,

заручники безділля

і власних перешкод!..

23 лютого 2009 р.

***

формули форуми

політичні голуби

стервятні голови

стрибати голими

під ваші дзьобання

верховні слухання

не наша втіха

державні віхи

схилили стріхи

по самі вікна

не видко світла

усі на ловах

"хто безголовий"

і знову голі

23 лютого 2009 р.

***

Забуто цвяхами роти,

Знешкоджують букети стіни,

Міцна стоножа павутини

Гаптує морок для юрби.

Чергові зими не загинуть,

Набравши горло мокроти.

А тим, що злизують дроти

Нормово зріють апельсини.

Негода змушує піти.

Швидкоруч стануться блюзнірства…

Солодить марево злодійства

Тримати тлуми доброти:)

15 березня 2009 р.

МАРКЕТИНГ

Мене вивертає назовні –

На площі великих реклам.

Впосліджую свіженьке гобі –

Ловити метельки чекань.

Викручую м’язи нужденним,

Дарую нагоду чекань,

За все благодать прокажена

Пожертвами стягує дань…

Допоки відбудеться хаос,

Допоки зачнеться пора…

Сміливо розкручуймо дао

Заради людського добра.

20 березня 2009 р.

***

На межі невизначености

Шукаю точки дотику

Інструментами власних здібностей

Заради матеріального…

Хоча бажаний еквівалент,

В залежності від особистого ставлення,

Може вимірюватися,

Як в кількості,

Так і в якості –

Якості,

Вже незалежній від кількости,

У все ’дно яких

Національних знаках.

Головне, щоб будь-який знак

Відповідав

Не прожитковому мінімуму,

А європейськостатистичному значенню.

21 березня 2009 р.

***

Оббріхує мозок природу речей,

Розкришує коло суцвітне,

Непотріб любови бере за живе

Й плекає становище бідне.

Наповнюйте амфори золотом Мрій,

Купайтесь у розкошах Віри –

Любов перетравлює кровність судин

На довгу сипучість пісчинну.

І не зарікайтесь у власних речах –

Убогість налазить на спину,

Яка переломлює світ на очах

І кирзою тисне на кризу.

25 березня 2009 р.

***

Чекає серце на екстрим,

Гойдає мозок перспективу,

Ногами зношується глина,

Тамуючи веселий дзвін.

Перелицьоване "колись"

Вдягається у робу буднів.

Щораз примірюючи блудні,

Вгрузаємо у жовчний слиз.

Наперекір усім гріхам,

Наперекір усім турботам

Постане нас дрібна голота,

Як хвиля збурених бажань.

Неперевершене "колись"

Перестає мутити воду.

Удавана затьмила вись

Перелицьовану свободу.

Живе курка, щоб її тіло було уготоване на кухні.

Живе людина, щоб її душа була уготована для Бога.

***

Ти ж розумієш, що у цьому житті відбувається не тільки зліва направо, а зорі не лише припнуті до неба…

***

Криве сонце колесує дахи спокою.

Революції мовчань підривають плюшеву психіку.

Гібрид райдуги та радіотелевізійної вежі вигортає пузо обрію.

Глипає крига у проміжках тривимірних вікон.

Розкидають двірники пожовклі бризки медуз.

Клопочеться лівий поворот за підбиту на злочин ориґінальність.

Евакуюйте цистерни душ у затхлість квартирного буму!

Бракне голосових зв’язок довершити зачате.

Хіба слугує за правду глиняний горщик позбавлений змісту?

Строката молитва дорожніх знаків перевершує бога біґ-бордів

і його покаляні сіті-лайти.

З-ойкнуті струни залізничних рейок

полізли хробаком в оголене яблуко шоубізнесу.

.У цьому рядку я б зґвалтував вашу рекламу..

“Глибоковроті” вразило до глибини дупи й не втрималося у носі.

Зустрічне гілля ґлосу дряпає шкіру й роздирає на пророцтво очі.

На тім’ячко тиснуть ватяні викрутки пальців.

Непрохані зглиби кнопок шукають втіхи притиснутися до вбитого тіла.

Лій сонця, крізь металеве риштовання, вантажив м’який асфальт ротиків.

Клини злук навпротиставилися у зглибозбігах кіл.

!! Язик править за наріжний камінь у будь-якому положенні.

Накинь на голову вельон попелу – ісус господь бог наш…

Оживи ілюзію гріхопадіння в чистому вигляді.

Доторкнись до неіснуючих тріщин широкоформатного дзеркала

і добийся від них власної долі.

У джерелі рук пухкенькі губи п’ють розмиту в сяйві голову.

Солона цукерка пальця шукає дуту закономірність.

# Кривулять душу дрібні витребеньки психіки.

***

Ґраніт сяйва глипає у склянці перспектив.

Око води виймає фотокартку часу.

Натовп райдужних квадратів вишкірює небо до золотих зубів вавілонів.

Фарфорове вушко душі вкотре обкутане поворозкою теплих слів.

Усе починається з альтернативи бути не так сприйнятим.

Олюднена шкіра будинків притишує бляклість міського тлуму.

Притишена свідомість поглинає коливо подій, явищ, причин.

Кілок у серці спраглий розібратися в суті речей.

Навскісні лінії розлук карають угледини мінливостей.

Вкотре хочу поспілкуватися з тобою доле, що ти мені уготовила –

так хочеться бути максималістом!

Контури піску на чутливому тлі сиґналізацій.

Воскрешай ілюзії завтрашнього спокою.

Лоно води розгойдує ліки прилистків.

Акліматизуй свою зовнішність!

Ворожі пігулки рук коментують живе серце.

Пісчинці буде затісно.

М’яка пір’їна мови зганьблена цупкою горошиною.

Розпочни своє “а можу” вдалим питанням з-губи.

Лежачі поліцаї догм очікують на співчуття.

***

Швидкоруч зібгана любов

В букетик милих інтонацій,

Розкриє парасольку рацій

Й відпустить дурнів на агов.

Літо 2009

***

У голові порухаються мислі, мов черви в горнятку рибалки.

Тружкі* кавалки тіла виборсуються з-під гною вражень…

На поставу скромна дівчина зодягнута у відверті панчохи,

мовою стулених ніг надає ландшафту монументальности.

***

Очі зворушить нудьга, серце поляже, мов камінь,

Поперек горла слова міцно удержиш зубами!?.

***

Напівстогнене стегно

Зобите блискітками в сніг.

Нодети детами дроти.

Наприли кпинами діпни.

Баги яхи і на всі три.

А може п’ять, заки-поки

курять чистого слова

пруху-потеруху.

Бу-бай Петруха,

дак по вуха не набрали-

ця-ця пуха..

***

На слово вір, мій звір!

До сих пір ми вірили відкритим мушлям,

слухняним до нестями дишлям.

І ось прийшли як киці під розбиті вікна

Наскрізно-пересічних сердець…

Капець!

***

Монотоння трави вигладжує посвист змісту:

- чи доводилось ставати поперек горла?

- чи не болить голова від умілости видзьобувати шашлів?

- чи все гаразд із самооцінкою недоторканого змісту?

- чи упереміш зібрані докупи зернятка помилів?

- чи відбулися входини самотности у візерунки символів?

- чи доставило втіхи упереджено дивитися на себе?

- чи дратує власна клініка думок?

ОК

***

Крем слова на хлібній скибочці емоцій

***

Бережи сили, завтра тебе жде страшне паскудство –

дві риби розкажуть про нечуване дійство,

що відбуватиметься за твоєю участю.

Припини робити висновки,

адже й так ніхто не бачить того, що тобі є очевидним!

Йому все одно не бути з нею,

незважаючи на те, що тобі є очевидним.

Йому все одно не бути нею,

незважаючи на те, що його вочевидь сприймають

за наречену.

***

Кавуляє язик зелене волокняве слово.

Присмак кави залишиться від нього надовго!

***

А посеред зими є три країни щастя.

Зі змінами ряснінь вивищується тінь.

Замовте почуття у зморенців причастій.

Наважується день доземний бить поклін.

Літо 2009

***

На вісі осени вилежується кіт

Й муркоче вигадану пісню:

"Вже котрий молока спиваю літр

Грайливістю, неначе той арбітр,

А в пестах ваших бузувірю..."

***

Сьогодні

торкнувся мене

у леті крил

голуб.

До чого б це?..

05 листопада 2009 р.

***

Цибаті батальйони

Стрибають у кальсони…

Сприймається на біс

Народний анархізм!

Купили автомата

Дів брата у халатах,

Створили прецедент,

Зігравши гепі-енд…

Малодчики (молочники)

Красиві позаочники,

Не бачити облуплені

Приватні ваші дупеньки…

Допоки на курок

Не тиснув Дон Кіхот,

Сприймається на біс

Народний анархізм!

23 листопада 2009 р.

НА ПОТАЛУ

Поема безґлуздя

або деструктивна гармонія

сповнена вчинків несумісних із реальністю

Це трапилось несподівано. Пройшло ціле життя поки я усвідомив – коли я був у віці тридцяти трьох років – забуто все і всіма. Як у часи вавилонської вежі люди перестали розуміти один одного, так перестали всі ми розуміти себе. З великого гніву божого чи то ласки його – забуто все. Забуто значення всіх слів. Лишилось говоріння, говоріння… Усе забуто. Близьких собі упізнаєм за звуком слів. Жахливий світ. Жахливі люди. Жахи-бог стоїть у кожного на подвір’ї, як вісник втраченої впевнености.

Я усвідомив це ще з вчора. Нарешті віднайшов думки книжок. Затвірництво пішло мені на поміч. Я навчився мислити не упізнаванням слів та звуків, а їхнім вагомим значенням. Це стало для мене відкриттям. Хоча світ здичавів, я почувавсь у ньому божевільним – мене ніхто не розуміє, а я розумію всіх. Знаєте, як це страшно? Уві сні до мене прийшло одкровення. Мені наснилось Слово…

Бережи сили!

Завтра тебе жде страшне паскудство –

дві риби розкажуть про нечуване дійство,

що відбуватиметься за твоєї участи.

Припини робити висновки,

адже й так ніхто не бачить того,

що тобі є очевидним.

Йому все одно не бути нею,

незважаючи на те,

що його вочевидь сприймають за наречену,

а її за нареченого.

Ти ж розумієш, що все в цьому житті

відбувається не тільки зліва

направо

а зорі не лише припнуті

до неба

ковдра любови

вовтузиться від помазків пензля

правильний художник малює натовп

на замовлення жалюгіднішого жебрака –

позиченого сумління

припнуті здібності до стіни плачу

(де стіна там і плачу)

розтешують ориґінальність на меґаметрові гори

втеча від гір-міст-ра

довели пророка до віднірваности

від скелястого підніжжя реальности

отаке от макове зернятко у вушці гіллястого дерева

де мешкає душа сухореброго натовпу

скільки кілків ліків пасуватимуть твоєму серцю

скільки переписаних щоденників

знищать з лиця зоряного неба твою біоґрафію

скільки минатиме натовпкмачених профілів

в осерді співпереживань?

криве сонце колесує дахи спокою

революції мовчань підривають плюшеву психіку

гібрид райдуги та радіотелевізійної вежі вигортає пузо обрію

глипає крига у проміжках тривимірних вікон

розкидують двірники пожовклі бризки медуз

клопочеться лівий поворот за підбиту на злочин ориґінальність

евакуюйте цистерни душ у затхлість квартирного глуму

бракне голосових зв’язок довершити сказане

хіба слугує за правду глиняний горщик позбавлений змісту?

строката молитва дорожніх знаків перевершує бога біґ-бордів

і його покаляні сіті-лайти

з-ойкнуті струни залізничних рейок полізли хробаком

в оголене яблуко шоу-ізнесу

(у цьому рядку я б зґвалтував Вашу рекламу)

"Глибоковроті" вразило до глибини дюпи та невтрималося в носі

зустрічне гілля ґлосу дряпає шкіру й роздирає на пророцтво очі

на тім’ячко тиснуть ватяні викрутки пальців

непрохані згиби кніпок шукають втіхи притиснутися до теплого тіла

крізь металеве риштовання

лій сонця вивантажив м’який асфальт

клини злук навпротиставилися у збігах кіл

язик править за наріжний камінь у будь-якому положенні

накинь на голову попелу вельон – ісус господь бог наш!

оживи ілюзію гріхопадіння в чистому вигляді

доторкнись до неіснуючих тріщин широкоформатного дзеркала

і добийся від них власної долі

у джерелі рук пухкенькі губи п’ють розмиту в сяйві голову

солона цукерка вказівного пальця шукає дуту закономірність

кривулять душу дрібні витребеньки психіки

усе починається з альтернативи бути не так сприйнятим

олюднена шкіра будинків притишує бляклість містянського тлуму

притишена свідомість поглинає коливо

подій

явищ

причин

кілок у серці спраглий розібратися в суті речей

навскісні лінії розлук карають угледини мінливостей

вкотре хочу поспілкуватися з тобою

доле

що ти мені уготовила

так хочеться бути максималістом

контури піску на чутливому тлі сиґналізацій

воскрешай ілюзії зартрашнього спокою!

лоно води розгойдує ліки прихистків

окліматизуй свою зовнішність!

ворожі піґулки рук каменують живе серце

пісчинці буде затісно!

м’яка пір’їна мови зганьблена цупкою психікою

розпочни своє "а можу" вдалим питання з-губи

лежачі поліцаї доґм очікують на співчуття

оголені нерви бензинових випарів оцінюють незвиклу ситуацію

на смак і дотик

горланить немерехтлива тінь під колесами медитативного вечора –

беззастережного вглядання у вікно

читай мої думки на відстані зниклого слова

розріж м’ясо моїх стосунків з богом

очікування неминучого тріскає від шкоринки до м’якуша змісту

сполучення:

оберіг – збіг берегів

мерво – мариво бажань

не матимуть ймовірности дотиків

ґраніт сяйва у склянці перспектив

око води виймає фотокартку часу

натовп райдужних квадратів вишкірює небо білозубих вавілонів

фарфорове вушко душі втроє обкутане поворозкою теплих слів

напівстогнене стегно зобите блискітками в сніг

нодети дитами дроти

напливи клинами діпни

ба ги яхи і ги ги-ги

у прузі зупи на всі три

а може п’ять заки поки

крутять курять кутять

чистого слова пруху-потеруху

бу-бай

петруха

дак

по вуха не набрали-ця

ця

пуха

монотоння трави вигладжує посвист змісту

? чи доводилось ставати поперек горла

? чи не болить голова від умілости видзьобувати шашлів

? чи все гаразд із самооцінкою недоторканого змісту

? чи упереміш зібрані докупи зернятка помислів

? чи відбулися входини самотности у бульбашки символів

? чи доставило втіхи упереджено дивитися на себе

? чи дратує власна клініка думок

О К ? . .

Гортаючи книгу я зустрів слова: «Мудрість замінили знання, а знання замінила інформація».

Мене спантеличило питання, а що ж далі? Як я буду жити не розуміючи людей? Лишились слова, слова, слова як мерехтіння важливих думок, так близьких кожному, так безжально спорохнявілих на вустах безликих людей. Такі слова, як гудіння електроприладу, наповнюють розум шурхотнею, нав’язливо панують у мові, панують у моєму єстві, постають маніакальним божевіллям, придушують моє прагнення впорядкувати свої враження. Мене осяяло: світ збайдужів до величезного напливу інформації, свідомість втомилась від світу, логічна система координат спинилась у полі розуму та не знайшла виходу за межі своєї досконалої павутини – у ній ж і повисла не знайшовши виходу назовні. Світ розписаний на частини знівелювався у нашому розумінні. До пам’яті про недоказану реальність вертає тихий біль. Чому ж біль?.. А слово – це коли не боляче?

боги баха розбухають у нетрях квиль

могти махом починає діймати змінь

у горі й радости прийди моя планете

я забинтований гектор із-иді

архітектура облич звужує мову до однієї довгої голосної

клаптик повітря скреплює льодяники пальців

нестримні покрики голів заглиблюються в порожні форми

марево самотности мостить ведмеже лігво для втомленого лева

апетит бути одиноким / однооким / чи-клопом

кусючим і прозірливим

готує лева вполювати свою здобич –

до крапки

до скону

до нігтя

до серця

по первах-перервах

нерви розкладаються у нетрях лева

почеплю на гілля серце червиве

зморення дощу не до мокви розмов

коли сколоте коло нагромаджене словом

повнись обломе!

біле небо на візерунках втраченої мови

кровообіг речей у світі емоцій

час

чистильщик годинникових стрілок

бездзвонних мірок післябуття

крик каменю в стелі послідовностей

чорне черево чізбурґера чіпляє розчепленням

а-чомів-а

чому я чмо

мочив у драних ночвах

віво?

рафінад абсурду захоплює наочною ввічливістю

мова про янґолів завершиться зірваною каналізаційною помпою

практики соцстандартів відокремлять змагання невимушености

від знахабнілої умови жити як заведеться

час априйнятих рішень завиває кучерики на голові апольонів

ремісники духу виточують зубожілу ірраціональність

проти неба говорять небомовки

роба рим заставляє очі голою поетичністю

невиразні стосунки стусанами життя кривулять заюшене серце

зійти з дистанції

зійти із-иді

у колообігу перевтілень шануються мертві душі ущербних

зона рудих візій забарвлює мозок класичною зеленькою

чом ти не пішов

криком стоїть електричний стільчик

біжи за мною і поперед мене моя свободе

життя в африці не краще за порятунок миро-точих сил!

порятунку не дочекались гамірні епохи процвітань

калічаться розп’яття ідей

бентежаться очманілі очі

хто зна

яким боком до нас повернеться старенька хатинка на куцих ніжках

і яку пісеньку втетє заспіває

прямопропорційний пересічний

заправляє правом власности при-стрічних

вічко маузера вихоплює зі свідомости всі віхи життя

і за одну мить своєю проникливістю

виюшує на стіні суспільних співпереживань

десять гасел неписаних законів:

відлучи своє несвідоме від доторків любови

прийми голоси змін за відголоски предків

безапеляціно бери за горло мовчання і видушуй тишу

забудь право приймати за себе рішення

оціни здобуток альтернативи

прийми спокусу бути іншим

забудь усі збереження обмежень

щораз знаходь себе зсередини та ззовні

ти вже не зможеш повернутися до своєї природи звіра

і вже не варто слати перехнябланого жеста руки на прощання

притлуми тіло скрижалями холодного льоху

актуалізуй свою зовнішність

серце на двох на спроможне збагнути майдани натовпу

незалежно від кількости

січних

стрічних

пересічних

із ймовірною приставкою пере

зачепи за хворе

протягни в очікуваннях пару днів і зійди з неба

от якою може бути наша мова на повітряній кулі дотепів

мир серцю твоєму –

кричать обоготворені зі сходинок високого храму

час чистих домислів супроводжується найвищими пробами золота

тіні хотінь

жадають

доскіпуються твоєї зовнішности

запиши хворобу мозку на етикетку відчаю

і причепи до рятівного кола ймовірного успіху

лампочка денного світла в нагрудній кишені

не зігріє твою індивідуальність

нахроми на фізіономію американські стандарти

відчуй себе потрібним ідіотом у потрібній ситуації

досконалість розжована і покладена до беззубого рота підсумків

актуалізуй свою зовнішність!

жодного сумніву

розчоблена бруківка виходить за двері автокартаття

усміхнене м’ясо звісило ноги в обнімку з пивом

геометрія будинків кривулиться у маґістральному русі

лобових

бічних

тонових вікон

накопичення маси homo-тіла на квадратний мерт вірусів

лаштує націю до моновираження

спроба трибу творить дибу діб

чистий чіз без домішків лукавства заюшує шкуру журби

не тре

не три

не тереби залишками свого недоношеного процесора

він давно вийшов з входу / виходу своєї ориґінальности

оскомина сердешности унеможливлює ятріння ятей

мигтяння емоційно багатих

духовно куцих позасловникових номінативів

вихоплюється лушпиння розуму в площину формулізму

гайда розгойдувати гадку

й лишити за собою право

щасливого харакірі на майдані свободи

покоління коротких стрижок

куцих віршиків

слабкости мови

віртуального сексу

синдрому антидепресивного дефіциту

щоденного конектування в мережі гламурних жадань

рефлексивного бачення критичної дійсности

яка раптом може обрушитися стелею

зійти багнючою лавиною

прорватися дамбою

затопити місто-герой

кий-в-руках-його

й-о-го-го мереживо

сліпого бога

який все чує та не все може сказати у відповідь

мідь його в трубах його глумить місто

стіни з пісочного тіста дійсности розростаються

витікають з горнятка гірської ущелини

ущеми моє серце

таке жадане

виждане нами для втечі у річище чорного вечора

а вчора у шорах суспільства

солодкого дійства було досить

рідка просідь пасує моєму мім-міджу

наваксована весна заснулим німбом

спадає на вухо жвавого равлика

перешкоджаючи долати нові зморшки на твоєму обличчі

я засну на плечі

будь для мене

феміно

щаслива

ввічливо

лоно твоє

солоне

запливи в тобі

без міри

щастя моє

вушасте

шиба мовчить

як риба

приручені зморшки на твоєму обличчі

витікають до вершини маленького везувія

ховаються під скелісяті юрмища

і скрегочуть синіми повногрудими жабками

напередодні зустрічі нового старого-нового року

твоїм зморшкам вже не підвладні ґеометрії часу

великим

маленьким

округлим

квадратним

настінним

наручним

перекидним годинникам почуттів

не совісно за твою завнішність

виникає право на безґлуздий вчинок

на незабутній жест могутнього та слабкого бога

що зведе нанівець усі твої старання позбутися

викорінити неущухні скелети підступної старости

на кожному сантиметрі

переперевимерті

перевокуляметрі

д о в г о т р и в а л о ї краси

твій учинок заслуговує щастя

усі надії та сподівання побачити себе в дзеркалі

здійснилися

та розвіялися у доторках і пошумах реальности

загорни обличчя в біле плетиво секунди

відчуй міру самоспоглядання

і розчеши коси

мені-собі-другові

та відправ е-мейла свому коханому божичу

нехай він порадіє за тебе

й у відповідь п р о м о в ч и т ь

зойком годинника

поґвалтована тінь випинається із суперечностей

вариво скель мліє від спотвореного хорсу

поселення мертвих і ще не народжених

виходить з судомин оскомини

куплені вогнища затьмарюють простір причин і наслідків

хто відгукнеться на стишеність занімілого відлуння?

хто вип’є жовчну безвихідь із рук знахабнілої рибини?

пошепки ллються хвилини на жертовник авеля

стиснута лінія злету розтрушує крилами мурів

сорок дощів п’ють безвихідь німотних глечиків

б’ються очолені в храмі безжального божича

не віднайти серед юрмищ обтяжливість повіву

камінь спотворює тіні навислого безуму

руки на дотик і доторк пускаються берега

хто бовваніє на прожилках тонких інкоґніто?

ліво на вихід здобули повірені правилом

чорна погорда прибульців минає цей двір

міць тиражує одвічне кохання у маєчці

наш колообіг стінує 3D-лабіринт

це не притулок нажитих реальностей

морок дворів колесують поганьблені донори

рівна секунда потомлана видужить венами

світ насолоджений йде у зворотньому чоботі

без рівноваги вичерпуюють очі начовганість нутрощів

гирло ліхтарика струшує формулу

тихо заковтує ніч провінційні лахміттєська

свіжа бриґада рабів повелись як один

шуми води ущухають зсередини

тінь наступає на голови нових правителів

ПАТЬОКИ ҐЛУЗДУ

живопліт навзнак виснажений гороб’ячив незібраність

у козубі черствіла допустима література самовольця

затяте віддзеркалля дало крен дореволюційности

перманентна націоналістка сурмила у другосортні притчі

настроєві фрази аванґардистського розповзання одягли кляпа

попереплутали пережите із підвладністю буднів

незліченні піски ятріли на шкірі термохімічним розчином

фаворів струмінь 200 V у метафорі постмодернізму

літній мобільник створив свої коралеві зав’язі

латиноамериканський різьбяр втис націонал-апатію у гастрономію візерунку

протліла заготівка заважкої думи настояна на фінансових поповненнях

лампочка захлопнула дерев’яно-бетонні беззнайки

скрушно порозтягали нектарність затуманеної перуки

омиваний апофеоз вивищує урізок аристократії

споріднений із речами макрокосм випадає із нафталінової шафи

яскравості зжерли меморандум самовихваляння

трійко пупків сурмлять у фальшування моногамних речень

складноскорочений мозок близький до гіперболи болю

утворювач породистого живопису негабарит для мегаполісу

час парламентського бісеру якнайвишуканішого

кортить позамішувати пальці дротиками живильного соку

сором’язливі радіотелеграфісти надсилають метафізику очей

хлопчисько-водорий зашелестів кондомом багаторазової копірки

споетизувалися до чортиків гайкоштампувальні перевертні

синдром повітря поглумився над комедійними лічилками

заяложений пакувальник натхнення став за панібрата

набрякла весна суремними тілами садонула спасенністю

крапчасті шанувальники хекають на індустріалізацію коханок

довше націлювальний панцерник наверстував згаяне

у похваті розсвербілися версифікації спалювання

затикані ментальності скоцюрбилися задля поліпшення статусу

панацея скромности проводить кремацію вчинків

утопічна колиска приспала цілковитість демократії

античні хропіння спорожнілих мух на обпалених підвіконнях

зволожений імітатор вдосконалює дискотеку дзвонів

учуване хихотіння дає пішки несуттєвостям хлібних окрайців

самоспалення осени музичить пестливі сніги

всоте обласкані лаштунки ховають сфальсифікований надмір

профілактична цитата розподіляє гримасу тіла

скановані душі вихаркує нашпигований владою ксерокс

поспіхом стає психотропним перетримання в стані навзнаку мозк

оголене пап’є-маше рахує в собі майбутніх шашелів

складає малолітка паралелі інтерпретацій та натяків

парнасець описує нажиті приписи на оплесках руки

сахнулися віхи обрамлені густим живоплотом

погірдливо стануть уряд заверховоджені місіонери

за капцями нація у приватновласницькіх мліннях

наосліп скуйовджені багатолітні жертвоприношення

опановую тумбочку з відсутністю будь-якого драйву

слизько розв’язують з серця локалізовану піну

ємне вітрило сповзає від туги в трьохтисячний гній

поспіхом плавляться свічі у храмі нагруднім з червоним хрестом

аґонія сала укотре встряває у забальзамований кофеїн

нерухоме волосся приймає у постриг розімлілі руки

трупики молодих хамелеонів облизують внутрішню досконалість

вивертання місяця з першою шкірою серця

мертві салюти терпужать навколишню дійсність

натщесерце роздуплився морозостійкий горобець

пензлик корабля зменшує захворювання горизонту

портрети писанок затулили поліфонію бананів

комічні уповзання ритмів генерують життєствердя

підірвали математика податковими обрахуваннями

довіра замружує пальці між бароковими закарлючками параграфів

бамбукова свідомість фарбована лесбійськими лютнями

схвильована дія електроприладу безчинствує перед гордістю

комори термодруку виривають децибелами волоссячко вух

мовиться досить ембріонним голосом

якового біса самовлада розуму кермує державним возом

гофрує нація стримані при пуп’янку ромашки монументальні пелюстки

расисти затупили солов’ю гострого на язика дзьобика

немічні навіжені навздогад тупотіли по росі вранішніми молитвами

схаменувся у могилі заримований у дошки неокласик

зістрибнув зрілий подув набожности у сиву неминучість

кораблі демонів горблять хвилі серця до солодкавого берега ні

піпетка мовленнєвого акту відібрала невеселу сльозу

рожеві постукування чарів приєдналися до первинної обмотки

злеліле літо неестетично дивилося набряклими очима

мембрани пір’ячок здряпували заскорузлі імена метеликів

меланхолія руху обдряпалася колючками невигаданих прагнень

паралізоване небо вивернуло замацане блакитними очиськами пузо

правило відформотованого перила ріже пальці скручує долоні

кілометри молекулів стримують вічнозелене падіння далечини

шоколадні ягідки підрізають розтріпані крильця стиглости

зафарбувавши чергову спробу відлучитися у трясця її матері

флейти файлів доручають розбіжностям усунути подбане

догідлива голова собачить луни прожитих перехрестів

смалець слова визбирує крихти пергаменту зі стелі сподівань

гостює в’їдлива совість на обертонах ввічливости

подбай про гадюче з-zip-ане із кращих шматочків себе

розкидуй леза абсолюту по затьохканих забобонах

компрометуй руйнівний баланс сумісний хіба що зі кривою стежкою

нагромаджуй сідницями старослов’янське кредо здубу

руйнацію пестить сторчолов швидкоплинна аґресія

подвоєні руки ноги плечі хмарочоси коси карлики коралі

у контурі подій окислений ґазда веслує лимонною артерією

зачовгані криками порятунку веселі дні дали муху

стурбована діжка молодого червінця зіскочила у гречку

тривимірний реґрес спустив з високої піраміди наочну ймовірність

катапультувалось міжріччя у сутінь пост минулого шовінізму

іграшкові мавзолеї мигтять рясними лицарями торгівлі

завесніла серветка залучена облагородженням в допресовку

із гаманця у переустаткованому просторі струменить ярлик долара

таврована вода кондиціонує в поезії прозою пароводонепроникнености

відвантажили гід-равлику на уніфіковані низьковольтні мережі

хлібопромислові стежки ізгоя стають made in chine не-хлібом-єдиним

кульмінація серця несанкціонована плином схвилювань

засади облуди щонайменше завдають концептуальних щигликів

навіяна вдячність дає копняка функціональним збаламученням

цвірінчить боса плутанина по скорегованій ґуру релаксації

обмальовані секунди збалакалися ясою припливів і пішли-на&знак

інкубація навернених на об’єктивність влаштувала фотосесію

прискіпливо підростає загальнофабрична впевненість безробітного

хрін оплесканий зарплатнею дякує штатному розкладу з радістю на роботу

малопродуктивний письменник по-узбецьки зосереджується на самоідентифікації

пишнокрилий парнас вечеряє скупаним у парфумах скл-е-ротичним літом

галантно змовилися професійний трипанатор із тріпальником нервів

швидкозшивачі рук побігли брязкальцями на вгаданий ви-на-хід

скоцюрблені обличчя кидають куснем сала повітряний поцілунок

зойкнута голова не фурчить і не фуричить ні на йоґу ні на йоту

обпльована впевненість клубочиться в пальцях довгою хвилиною

верещать збочені очі альтернативу пригніченій словом літературі

антидержавний аванґард розтрушує зоряний попіл швидкозгаслих політиків

журиться бог що усе “навертається” в обігу вічности

згоду дають приохочені каламбуром координатори ґлобального колапсу

пригладжені містом дальнозори імплантують викінчені барви ленінізму

з мідних доріжок гетинаксу витікає інформаційна прірва нулів й одиниць

криве сонце колесує дахи спокою

революції мовчань підривають плюшеву психіку

гібрид райдуги та радіотелевізійної вежі вигортає пузо обрію

глипає крига у проміжках тривимірних вікон

розкидають двірники пожовклі бризки медуз

клопочеться лівий поворот за підбиту на злочин ориґінальність

евакуюйте цистерни душ у затхлість квартирного глуму

бракне голосових зв’язок довершити сказане

хіба слугує за правду глиняний горщик позбавлений змісту

строката молитва дорожніх знаків перевершує бога біґ-бордів і його покаляні сіті-лайти

з-ойкнуті струни залізничних рейок полізли хробаком в оголене яблуко шоу-бізнесу

у цьому рядку я б зґвалтував вашу рекламу

глибоковроті вразило до глибини дупи і не втрималося в носі

зустрічне гілля глосу дряпає шкіру й роздирає на пророцтво очі

на тім’ячко тиснуть ватяні викрутки пальців

непрохані згиби кнопок шукають втіхи притиснутися до вибитого тіла

крізь неметалеве риштовання лій сонця вантажив м’який асфальт

клини злук напротиставилися у збігах кіл

язик править за наріжний камінь у будь-якому положенні

накинь на голову вельон попелу Ісус Господь Бог Наш

оживи ілюзію гріхопадіння в чистому вигляді

доторкнись до неіснуючих тріщин широкоформатного дзеркала

і добийся від них власної долі

у джерелі рук пухкенькі губи п’ють розмиту в сяйві голову

солона цукерка пальця шукає дуту закономірність

кривулять душу дрібні витребеньки психіки

1. прогнилий обмір ловить сумнів

2. шпаристі кола пружать ротик

3. поважні камені ушосте

4. гортають кригу компетентно

5. ґерґоче оптика доладня

6. маразми пам’яти плюсують

7. звеснілі шифри у кружальцях

8. масне коханнячко в обіймах

9. набала-мучені ми-хайлом

10. місцями курвиться інертне

11. місіонери на панелі

12. бомбують пустища принадні

13. тушкує метрику обличчя

14. паскудять сильні та нечуйні

15. уважні ржаві ніжні будні

16. невіглас фарить скло-пакетом

17. настільне небо править тінню

18. супліка узгірок й супокій

19. сліпа бруківка для хижачих

20. міркуйте обширами брами

21. самотні миляться протези

22. маслають вижиті тумани

23. кристалик ока переважить

24. хрещаті пальці горедумка

25. загальне висвітлено скрушно

26. гостює пуголовок в страві

27. температура чистить захист

28. облазить чулість страховинна

29. катують мотлох ксенофоби

30. червоні доторки звірячі

31. цікаві справи у білизні

32. об’єм людини надрозумним

33. талант жадає відпочинку

34. нештатна добрість вкрай пасує

35. вмовляє верстка сторінкова

36. сукно в контактах закипіло

37. несвітські пошуки рецептів

38. зроби експерту потискання

39. зошиті зерна незрадливі

40. на філіжанці нові плани

41. розвісить гофру подорожник

42. тупцюють буквами шаради

43. за копіткими доженешся

44. фіґляри ці нудні провидці

45. сумні розобрились веселки

46. нестатки зверхні на поживу

47. стискають горло продуктивне

48. бурлескну зглинивши копійку

49. розгримить рот оскома манна

50. конвертаціністю процесів

51. жують помилку офіційну

52. гребе ґрунтовне що робити

53. із пів на восьму всі заходять

54. настирні спроби мікрофону

55. гірчить у вибуху водичка

56. козирна висмалила юність

57. горючі злизують податки

58. біду ховають у відерка

59. отямлять галаси природи

60. беззубі гори злої їжі

61. веде нататки беспристрасні

62. осоловіла мова дружня

63. тримають натовпи всезнайства

64. змілілі очі в серіалах

65. шаліють залюбки пустунки

66. ексцеси врізані у фаску

67. убережуть еротомани

68. смішного дрібного навпроти

69. довести бачення жіночне

70. житлово-комплексних алюзій

71. масне вивалюється горня

72. росте безболісне вгасання

73. стискають усмішку відсотки

74. ламають голе в непристойнім

75. шаріє зболене бажання

76. міцне спорядження заюшать

77. любов до тіла непроглядну

78. стискає падаючи навзнак

79. росте мовчання збайдужіле

80. папуже серця щебетання

81. сумує з хлібного знаряддя

82. гарячий падаючи чайник

83. скавчить на рихлому асфальті

84. приймає порухи мовчання

85. невдалі пошуми завзяття

86. чаклують швидкості стежкові

87. абзаци сходяться побіжні

88. сурмлять по хвилях непристойних

89. сортують напрямки конфузне

90. неперевершене тривожне

91. бере життя на довгі кпини

92. ладнають стерео у кашу

93. різнокаліберної долі

94. ясніє голосом незвичним

95. готове м’ясо безхребетне

96. безшумний лідер непідступний

97. рекомендує бездоганне

98. коли зв’язок кривавить відчай

99. супер екстра плюс калина

Стерта пам’ять.

2009 р.

***

Жива рутина білого павука

формує в його лапках

нашу недеформовану свідомість.

Ми стаємо невільниками спостереження,

як снується-клубочиться його діло –

місиво хвилин – наш надлишок життя.

Сотають лапки сферичну хмаринку нашого тіла

у небо-землю-небо-землю-небо-землю,

яку, загорнувши на свою спину,

понесе у свої голодні мандри.

17 травня 2010 р.

***

Зміна ритмів – земна аеробіка.

Арабески душі – арабка мислі.

Сто днів і одна ніч – страждання невільниці.

В очікуваннях останньої жаринки на небі.

17 травня 2010 р.

***

Поперевертай долоні –

пальці склеєні пластиром.

Німі лінії жестів –

чорно-білі кінофільми фортепіано.

Поведуть танцюючим платтям,

подарують щиру усмішку

твої любовні переслідування.

17 травня 2010 р.

***

Чорний равлик перетнув дорогу.

Що б це значило, подумав я, йдучи на роботу?

Опісля мокрої ночі

на асфальті лежали великі плями калюж;

він нахилився над однією з них

і зробив кілька ковтків чистого неба.

Змінивши забарвлення черепинки,

перетнув дорогу в зворотньому напрямку.

Щоб це значило, подумав я,

коли дорогою на роботу

мені перехрещує шлях синьо-блакитний равлик?

Озирнувшись на мене,

розчаровано розвів грайливими ріжками

і зник у візуально невизначеному просторі

моєї заклопотаности зведеної до шоку.

Пішов густий дощ.

Великі краплі тружко лягали

на зеленом’які, білохолодні, сірозамучені кольори

міського пейзажу.

Коло мого неусвідомлення розімкнулось

навпроти відчинених дверей колишнього кінотеатру,

осучасненого чотиризначною абревіатурою

і вкотре з ліквідованою затребуваністю

викладати та пізнавати вершини кібернетичних знань,

а нині – місцем моєї постійної роботи

із інноваційними технологіями

поводженням із наслідками нашої

суспільної життєдіяльности.

З’явилась ілюзія невичерпної сили

здолати альпійські мети будня –

невже зрозумів, що той равлик

не є витвором шумного дощами простору

моєї раціональної заклопотаности?

Мить об’єктивного марення:

він зник за світлою стежкою

окриленого візією неба…

Двері замкнулись

і я приступив до роботи

без згадки, без здогадки, без загадки

про вранішнього равлика.

23 червня 2010 р.

***

Жіноча логіка –

сліди підборів

на пухкому снігу,

на крихкому льоду,

на міцному граніті…

Ціною чоловічих нервів.

***

Крига крику –

жива збоченість революцій.

Несуть прапори своїх держав

непочуті вождями Націй

острови одного ритму сердець.

Скандують віру, плекають надію,

борються за любов,

беруться за зброю…

І згрібають на одне багаття

потвори обіцянок

влеглих у землю, наче сміття…

Очистять землю…

Й місце те зросте підсніжниками –

паростям нового!

15 березня 2011 р.

***

Місяць затьмарює сонце.

Місяць кидає тінь на Землю.

Місяць критично близько наближається

до наших осель…

Суха статистика: біди дорівнюють

кількості каміння, що випали на наші голови.

15 березня 2011 р.

***

Привчи мій голос до свого подиху,

Можливо, тоді ти почуєш кілька лагідних…

Але в жодному разі не привчай мене до свого тіла,

бо мені доведеться померти, як і тобі,

і вже невідомо, які купідони розтинатимуть мою душу!

Можливо!..

Тоді вони віддячать взаємністю…

Літо, 2011 р.

***

У пухку землю падає важке золото зерен.

Шурхіт зберігає мову пальців.

Щораз за помахом руки зростає світло неба.

Тепле поле спраглося життя наповну.

Довгі хвилі землі, втомившись від спраги,

спадають і наповнюють майбутні вітрила зелену

повнотою щастя.

Літо, 2011 р.

***

Усамітнення наповнює гладишку роздумів.

Спокій визбирує вершки вподобань і співпереживань.

З кожним доторком пізнання світ стає світліше,

й збільшиться цілісність серця.

Молитва пісочного годинника народжує гори

для ревнителів христових, сумлінників Магомета.

Не варто години смутку пускати у пащі драконів.

Усе складеться само собою.

Не варто випереджати події!

Золоту вдачу, наче золоте джерело візьмеш до рук

й почнеш в’язати руно щастя собі й іншим.

Створене тобою добро рано чи пізно буде поціноване

й вернеться доброю шаною твоєму імені,

і вернеться доброю сторицею твоїй праці.

Вересень, 2011 р.

Житомир – Київ.

***

Боввани байдужости

дивляться радісними ерзац-очима зустрічі з тобою

й одразу міряють глибину твоєї щедрости.

Вони готові витягти з тебе,

з твоєї доброї волі, що схочуть,

можуть взяти з твоєї чистосердности всю радість життя.

Час розставити усі крапки над їхніми йо –

закрити золоту скриньку свого серця,

й не допустити спаскудження їхньою зміїною слиною,

їхнім радісним і в той же час байдужим поглядом,

увесь скарб світла, який ти несеш.

Побережи їх від того,

адже блукаючі довго у тьмі легко можуть осліпнути!

Й не залишай собі на спогад оскал їхньої байдужости…

27 вересня 2011 р.

Київ – Житомир.

***

Стояли поні на горбку,

Співали пісеньку таку:

По бульвару ми гуляли,

На собі дітей катали.

20 вересня 2011 р.

***

У малого Ростика

Сонько має хвостики.

Сонько у віконько

Світиться спросонька.

20 вересня 2011 р.

***

У бульки-барабульки

Не в’яжуться курдульки.

Не можна їх чіпати!..

Навіщо ж їх в’язати?

01 жовтня 2011 р.

Сонце ходить по воді,

Співа пташка до зорі,

Павучатко в павутинку

Хоче вкутати краплинку.

Та йому це не вдається –

Крапля в лапки не береться.

Пада крапелька у квітку –

Не звільнитися їй, видко!

03 жовтня 2011 р.

***

Головою у землі,

Ніжками до сонечка,

Гой, не легко ріпачку

Страусині нормичка.

03 жовтня 2011 р.

***

Безгучний сплеск води

глушить лабіринт думок.

Н А С Т А Є

довга пауза безмовности,

безчутности, легкости...

Як риба ковтаєш повітря,

усі намагаються тебе зрозуміти,

щось тобі підказують, питають...

Питають і підказують... Але...

Судомність твоїх вуст

їм так нічого й не промовляє.

Коли безгучний сплеск води

розривається криком,

простір починає задихатися...

Цей світ уже не твій -

усі безцеремонно тебе покинули,

і твоя самість набуває ваги

більшої, аніж чиясь

безпомічна присутність.

30 серпня 2012 р.

Серце, як злущена брунька

з молодого пагона

обсихає на вітрі,

обростає історією

забуття.

14 вересня 2013 р.

Чорнозем прогорає до нервів

твого спокою,

спопеляє зі сходинок

твої кроки

у звісне майбутнє.

14 вересня 2013 р.

Час у зеніті слави,

як бовван серед поля,

до якого моляться,

у який влучають блискавки,

а він залишається холодним.

14 вересня 2013 р.

Чорний пошум тіней

на могилі предків.

Наші вчинки нерозгадані,

як молекула ДНК.

14 вересня 2013 р.

Наш сум розкраяний,

як зеніт неба

райдугою

у сім поклонів.

14 вересня 2013 р.

Коли що –

зостанься на самоті,

твій голос не почує ніхто,

твоє серце,

як один дзвіночок

серед мільйонів.

14 вересня 2013 р.

Багато сказано – мало почуто.

Кожен лишився на своєму…

І немає втіхи з розмов,

де кожному своє орати, сіяти, збирати.

20 квітня 2014 р.

Уже не доболить і сміх, і плач –

усе зітерто,

як чорний аркуш списаний набіло.

Безтямним зболено згадати

що-небудь…

20 квітня 2014 р. Великдень

Ти і я – наче дві переповнені чаші,

які не в силах доповнити одна одну,

яким є що сказати, чим поділитися,

але дарма-як бути почутими…

Ми такі повні, що стаємо мізерними

в наших переконаннях.

Де б то викричати-вихлюпати з себе

оту слабкість власної самодостатности

до в унісон світлої кришталевої ноти?

З тобою!

20 квітня 2014 р.

Таки видається, що все в цьому світі незмінне…

Таки видається, що все в цьому світі повинне

Упертися рогом у власні й чужі перепони

Й до скону не дати найменшого зрушення тому.

Та стане не так, як гадають високі провидці,

Та буде не так, як палають у небі жар-птиці…

Бо все в цьому світі – порою, лиш гра, а закони

Неписані нами – руйнують примарні кордони.

23 квітня 2014 р.

На підході велика вода

нам проявить контрасти пороків.

… Починаю читати слова

по зашитих губах пророків.

29 квітня 2014 р.

Правдивець йде сонячною стежкою

і сіє слова істини…

Назустріч біжить миша,

а за нею – гора.

Хто думає, той зрозуміє:

слово не горобець,

миша не черепаха.

18 червня 2014 р.

Цей клаптик, де зійшлись стежки,

для когось став знайомим і далеким.

Нас спогади вертають у роки,

де ми були поверненням лелечим.

24 червня 2014 р.

***

Небо в цяточку,

Слова в клітинку -

Склади свій пазл,

Моя дитинко!

02 липня 2016 р.

***

Всотує-розсотує краплина твого світла

неповторний шепіт на кінчиках моїх вуст.

Померки вранішнього спокою

памороками обсідають недосивілу голову.

Скочуються у вузлики спогади про пройдешнє,

пальцями розводжу грудки сумнівностей...

Зчулося:

новий світ варто малювати зеленим колоссям.

30 листопада 2016 р.

***

Варто вперто

проталеними прогалинами

пронести провесну

Заяложена ніжність

солоних слонів

струшує груші

Крапкою-правдою

стане вистраждане

віднесене в сон

Закони не передзвониш

на власний лас

твій час - це шанс

03 грудня 2016 р.

***

І сказав Ісус:

Ви не любите одне одного,

Тому й не любите мене.

01 лютий 2017 р.

***

Мову через коліно.

Хай співають боги

інших околиць.

Обійми любови

виткані з павутиння

доволі сумнівні.

Втрачаємо щось більше -

чи більше знаходимо!?

Рано чи пізно

ставимо іншу мелодію.

27 квітня 2017 р.

***

Скільки Бог простив людині?

Скільки вона завинила Йому?

"Хто за нас молиться на Небі

і на Землі перед престолом Його"?

До кого ми звернені?

Ми прагнемо золотої середини,

або діаметральних протилежностей.

Ми знаходимо себе в тому,

що ми різні, і в той же час -

спільні за своєю природою.

Ми такі бездоганні, аж до відразности,

де міра нашої участи злічена іншими:

віра-довіра-любов або розчарування.

21 травня 2017 р.

ЗЕЛЕНИЙ ШЕРЕХ

На тихій стіні зелений шерех травня

ловить окрилені мерехти малих істот,

що креслять простір шибким рухом.

Безсмертне мовиться безгучно -

не більш тендітного клопоту листя...

Лиш час сповитий сяйним згуком

намотує по колу клапті-дні.

Сховай - де дім і ріг дороги - оберіг...

Нехай там дерево росте просторе.

05 червня 2017 р.

УЧУВАННЯ З'ЯВ НОВОГО НА ВІДСТАНІ ШЕРЕХУ Й ТИШІ

Чуєш?

Ночуєш!

Не чуєш...

Розчаровуєш.

Ходи на сходи!

Хотіти годен?

Хіти в нагоді...

Не по погоді.

А годі сходи -

Коти у моді!!!

Як по дрес-коду

На перешкоді...

Спинай на ноги

Сповитих богів...

Старі дороги -

В нові остроги.

Заперечити?

Не переч мені!..

11 червня 2017 р.

КОРОЗІЯ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ

І на якомусь етапі я зрозумів,

що людям більш до себе,

ніж до тебе...

28 жовтня 2017 р.

***

Ілюзія вічности -

Поки ти "смичеш",

Тебе пам'ятають.

Для того й існують

Захисні механізми -

Звуження пам'яти...

Обплетені нервами

Своїх учинків,

Несилі спинитися.

Високо на п'єдесталі

Громадської думки

Творцям-натхненникам...

Де високо, там і низько.

Де весело, там і гірко.

Де впевнено, там і лячно.

Світ котиться по колу,

Як, здавалось би,

Вічне колесо...

03 грудня 2017 р.

***

За межі фізичного часу...

Природа речей комплексує.

Тюлені у ніжних обіймах

Нічого-таки не відчують.

Помітити можна, як тіні

Відходять ногами жирафів.

Хто мав бути поряд - насниться

Скелетом забутим у шафі.

Січень 2018 р.

ВСТАЙ НАД ЗЕМ ВЕЛ СВАРГ!

Тих вод теч із неб по древ.

Най рост зел весь час,

Най рост цвіт і плід на тім,

Най жив світ, що дав цей твір!

06 лютого 2018 р.

***

рак рок рук рик рік рек

рік рек рак рок рук рик

зомі висна лета ісонь

по ок ул по ок ул

па да

до

спу до

як

ля сти

ки мо те

пли на те

зир ке

11 січня 2018 р.

МЕЛОЛОТИЛКА

В скирту

Скриню

Спритно

Втнуто

В стінах

Стрінеш

Струни

Скронь

З валу

Впали

Палі

Йолі

Пазлам

Псальми

Пальми

Длонь

Січень 2018 р.

АКТИВНА ЧЕМНІСТЬ?

Якщо 1000 моїх френдів

встануть зранку і напишуть

те, що робиться в їхніх головах,

і все пережите, спостережене, подумане ними

варто буде "переглянути",

і на те бажано відповісти або лайкнути...

треба лягати спати.

18 лютого 2018 р.

***

Космічний кіоск

на вулиці

і-мені Корольова.

А на ньому

три рекламних сузір'я

"Питна вода"

"Хліб Житомира"

"На розлив"

... і крізь зоряне небо

проступають комети:

"Хліб-на вода"

"Хліб - на розлив"

"Питний хліб Житомира"

Одне виходить:

~~П и в о!~~

К в а с!

23 лютого 2018 р.

***

Дерево в руках Бога

Як глина в руках Адама

Намалювали Бога на глечику

Назвав Адам дерево

Розіп'яли глечик деревом

Розлетілись скалки по світу

Точить дерево шашіль спокус

Шепочучи гострим пером

У вухо наївної Єви

17 квітня 2018 р.

***

Пережити зиму.

Прийняти, як благословення.

Без нарікань,

Навчитись жити...

Ніхто не скаже, як правильно:

У кожного своя місія.

І де тобі бути,

І що тобі робити? -

Повсякчас шукатимеш у своєму серці,

До якого вертатимешся,

Як за єдиновірного порадця!

08 грудня 2018 р.

Аz... (вірш)

аz

єsм

яz

м'яz

в'яz

яzик

м'яzик (моzок)

ім'я

zі

тім'я

м як

в'яz ок)

08 грудня 2018 р.

***

Ставайте за орденами і медалями!

У мене список!

Хто хоче перший?

А другий?..

Всім вистачить!

От питання тільки:

коли?

Аби не виникло чуття "проколу",

коли

світ здувається, як кулька,

а ти летиш, як та бурулька,

до землі.

08 грудня 2018 р.

***

Людина прийшла в цей світ

говорити.

Ну що ж,

нехай висловиться!

Ці слова залишаться тут у пам'яті

забуття,

відшліфовувань,

повторень...

Допоки людство не знайде вихід

з лабіринту власних переконань,

що довгою "тернистою" дорогою

заводять у тупики нашого відчаю:

повертатися назад

і йти, говорити

по-новому.

18 грудня 2018 р.

***
Прорік
Колами рік
Сварог
Ріг рік рок

Свя і
Сві
Т
Дчити
Вчити

Порох
Поріг
По
      року
   Крок
По
      колу
      Ріки
    Крику
22 грудня 2018 р.

ОЧІ
ці
очі
оці
н
і
ц
не
оцінити

це
вміти
оком
   мі
     ти
     ти

   на
око
     т
    а
   н
о
к
кола
   лади
     ти
20 лютого 2019 р.

МОЖНА СПРОБУВАТИ ЧОГОСЬ НЕ ГОВОРИТИ
Дуже багато сказано. Можна спробувати чогось не говорити?!! Наприклад, почати з нецензурної лексики.
Чомусь всі вважають, що на дію має бути така ж протидія: якщо хтось криє матом, так само треба чинити у відповідь. Але стороння людина, ставши учасником сварки, так міркує: от набрався б хтось мудрости й не відповів на сказане нічого! - виказавши тим самим свою людську вищість.

Янголи з нами не сперечаються -
ми їх не бачимо!
Зло не шукає доброти,
нецензурна лексика - праведника.

Одягніть світлу одіж на власні уста,
добирайте її, як добру їжу.
Розкуштуйте та розкошуйте тими нарядами,
що із повівом вітру
шурхотить ніжними барвами.

Не варто доводити: "Ти - не правий!"
Не зміряти того зусилля!
Приймати - приймай, як не хочеш - іди...
Чи знаєш, як вродиться гілля?
09-13 березня 2019 р.

БІЛІ РОМАШКИ
Сива жінка схилилась над землею,
можливо, вона сіє білі ромашки,
які зійдуть навесні або влітку...
І хто знає, за якою водою
попливуть їхні пелюстки,
і біля якого берега доведеться їм зів'янути,
як пам'яті про стигле зерно,
яке тримала тепла долоня,
перед розгорнутою душею.
23 березня 2019 р.

***
Дорогу переступили тіні,
впали під колеса
і побігли далі.
"Перевести годинники"
з часом стане архаїзмом.
А сонце, як завжди, вище
над людським пануванням!
Повернутися туди,
де залишив пам'ять
про свої тіні в минулому?!.
Згадати себе, якщо зуміємо
так легко, як із часом!
01-02 квітня 2019 р.

***
Твій голос обірваний сумом
недоказаного слова.
Твій намір пронизаний струмом -
приниженим зламом
струни.

Почути ближнього
більша за силу здолати жарт,
що виводить еґо
з леґо-гри,
де всі кубики,
як до одного,
а ти - інший.

Все перемелеться,
і порохи, як сніжинки,
матимуть відмінну форму.
...
лиш голоси світів і світла.
04 квітня 2019 р.

***
Епіграф
Людина обирає шлях безпам'ятства
пройдених уроків їсти черствий хліб

Підвладне часу губить пам'ять.
За межі вийти шкаралущі ! ! ! -
узріти голим світ од сяйва світла,
яке живе, допоки темрява
з'їдає себе ґнотом
у тлущі безпам'ятства
й стікає чистим воском
на рани
води.
Горить вогонь, допоки тане смуток.
... а за вікном - весна!
Голі крони оживають змістом.
29 квітня 2019 р.

***
На стінах спин написані слова...
А руки камінь підняли угору.
Дивіться всі! - він, наче глобус,
Яким закриють гирло вулкана.

Де ті, хто їм плював під ноги,
А нині падати готові ниць,
Коли збагли, що ламкість криць
Можлива попри фізики закони?

Пусте! Усе проходили колись,
Лиш пам'ять стерли нашим душам,
Щоб по-новому світ "розрушить",
А на уламкамках вибити "Борись!"
Дорога з Польщі в Україну
19 липня 2019 р.

***
чавкотять думки назовні
захлинаються від бігу
ось - емоції безсонні
душу ріжуть, мов шипшина

починаємо, спудеї,
як укотре йти у воду
і виходити із неї
мов Христос - на перемогу

мокрим хвилям, хоч сухеньким
вийти весело на човен
і наляканим й безсилим
мовить Слово, аби громінь

розпорошив страх, невіру
що можливо йти по хвилях
і можливо вбити звіра
і сухим зостатись сила
Вересень-жовтень 2019 р.

***
багато сказано
і от
                    так хочеться
неспішно
неспішно так
                           заговорити
                           заговорити
чутливістю
сповнених
слів
03 січня 2020 р.

***
Вірусокриза -
Риса капризів.
Ризи колізій
Індűк'с-Колізей.
З куліс кіпариси
Виспівують низом,
Виховують чізом
Вагони страстей.
Корида корони,
Фінансові дрони...
Готують до тризни
Крисиних гостей.
Віру-со/ро(к)риза?
Додайте ще хмизу,
А з нафти-підлизи -
Опечний бродвей.
19 березня 2020 р.

ШЛЯХ ДО СЕБЕ
Це життя лише для того,
Аби навчитися вмирати,
Не убачаючи лихого,
Що світ минучим є багатий -

Не в почуттях, не в розумінні
Себе самого, а в системах,
Що розіграти хочуть нині
Й щораз спектакль на людських тремах.

Так певним часом осяває,
Як добре грати різні ролі,
Які, насправді, не пускають
Збагнути серця свого волю.

Тож варто намертво змінити
Своє відношення до віри:
В своїй душі іскру узріти,
Що плине, наче голос ліри.
28 квітня 2020 р.

***
Процвітає сокира золотом, квітами, бантиками, діамантами
і разом оголює свій славетний зуб,
який повтинав не один людський цурпалок,
аби витворити в суспільстві
найкращих пінокіо.
Гуляє вона, як королева,
у пишних нарядах, зі слугами, прислужниками, переслужниками,
можливо, песиком,
що так делікатно звисає на мотузочку з її руки,
а, може, то не песик, а кажанчик,
що так мило підстрибує крильцями, наче бик на червоне рядно.
Ми ж маємо розуміти такі дрюбнюткі слабкості,
що в таких пані виняткові забаганки.
Її погляд загострюється до блиску,
в дзеркалі якого можна розгледіти навіть власне обличчя.
Її погляд сором'язливо-вульгарний:
до нього ставляться з трепетом,
сварять пальчиком на зацікавлених дітей,
ховають подалі від гріха...
А як приходить пора: наближається радість святкового столу,
вона гуляє, як навіжена, обличчя наливається кров'ю,
рука тремтить від хрускоту вишкіреного зуба, тріщить шия...
Свято наближається, свято наближається...
Радіють небеса.
12-13 квітня 2020 р.

***
Не стримуйте себе!
Хоча у вас, можливо,
в и н и к а т и м у т ь с к л а д н о щ і,
будьте собою!
Гора обернеться норою,
з якої вибіжить "д р а к о н".
А ви ще думали, що в серці
жевріє не пломінь -
п о р о ж н е ч а ? -
---(М и ш а, яка не прийде до Магомета).---
О-оо, як ви сильно помилялися!
Тепер дивіться в дзеркало себе,
приміром, це є форма "катування".
Якщо усе, що є навколо,
в а г о м і ш е за вас самих -
як би вам гарно пояснити?.. -
м о ї с п і в ч у т т я !
12 травня 2020 р.

***
Пов'язані взаємною Любов'ю
Стоїть Венера на неотесаному постаменті.
Від сифілічного образу в неї вже позеленів мармур,
руки, які бозна-де обіймають холодну землю,
заросли оливковими деревами,
яким довелось із тисячу раз відцвісти,
а вони все ще такі прекрасні,
наче крила янгола,
припнуті голкою до гербарію!
Я здогадуюсь у чому секрет:
то все її чарівна усмішка тіла,
зроблена грубими руками майстра,
які тримали тесак із дерев'яною оливковою ручкою
неймовірно гладкою на дотик.
Ця робота надихає любителів ладану й миру,
благовонія яких виготовлені з тисячолітніх щеп
у казані спільного причастя...
Хіба в усьому цьому не шкрумить лоєм
із жертовника христових мук,
посеред саду розбитих сердець?
16 травня 2020 р.

***
Хтось створив живу природу
Хтось генерував електроенергію
Хтось придумав віртуальний світ

Природа вірусу бореться наживо
Природа живого генерує енергію
Природа світу протистоїть віртуальному

Електроенергія - вімкни та вимкни
Електроенергія - пташка на дротику
Електроенергія - зеленобуття тарифне

Комп'ютер: "Я все можу!"
Електроенергія: "Аґ☆X!"
Вірус жив... ...иве... і ...ме!
06 червня 2020 р.

***
Одного разу ми заснемо,
але від болю не прокинемося.
Ми не відчуємо, як риба покидає глибини
і спливає черевом догори;
переступивши греблю у водоспаді бризок,
пропливе білою плямою за течією.
Акули та дельфіни
розпливуться різними морями,
полишивши в думках мрії
про незнані дороги,
у яких народжуються їх світи.
Небо, огорнуте зелом і квітом,
опиниться у невагомости озера
і засліпить очі прибульцю,
навченого стежити за золотими рибками.
Час не подорослішає,
а руки дерев колисатимуть пісню,
яка ніколи не починалась і не закінчиться.
01-05 серпня 2020 р.

***
На висоті 6000 слів
пробігають хмари
зазирають у вікна

Хтось вигадав світ
в якому ти живеш
Його вигадали не для тебе
Його вигадали не в тобі

Нас кожен день привчають до слова
с м е р т ь
Навіть, якщо офіційно померлих менше
ніж тих, хто тихо

Очікуєте сенсацій?
Не боляче сказано!

... І в усьому знайти відповідь
яку маєш придумати сам
25-27 серпня 2020 р.

ЗОЛОТА СІРА-ДИНЬКА
- Який колір між чорним і білим?
- Золота середина: сірий!

І на якомусь етапі розумієш:
у тому, що твориш,
немає жодного значення...
¿ °.)` _= ¡і?《 I¡° ?¤..?
Головне - р е п о с т !

Світло в шороху -
дірка в мішку.
Металоміміка
у віршику...

Або з відчуттям гумору,
або втратою реальности:
споглядати за спокоєм,
подібне спогляданню за смертю...

І в жодному разі
"не перевершити" себе:
переінакшити світ під себе.
05-10 вересня 2020 р.

***
Найбільша втіха:
розмовляти з камінням!
Це тихі та невибагливі істоти,
які переживуть навіть людей,
навіть бога, придуманого не нами,
придуманого не для них.
Адже вони й так міцні в своїй Любові,
у своєму тихому переживанні всіх,
хто був, хто є, хто буде...
Вони єдині істоти на землі,
хто своїм існуванням
в'яжують між собою покоління:
спільним поглядом, спокоєм, подумом.
І нехай пройде час і хтось скаже:
що часи в які ти жив,
були найгіршими в світі! -
каміння це заперечать.
Вони усміхнуться і обіймуть
замисленою формою землю,
очевидною - небо,
серцевидною - тебе...
Адже ми - одушевлені свідки
спільного із ними
само-
            спілкування,
                      піклування,
                                    лікування...
04 листопада 2020 р.

***
Ми в світі цім, як у в'язниці -
заручники чужих переконань.
До себе міримо дурниці
чужих діянь.

Беремо вигадані ролі
і щедро уживаємося в них.
Увесь цей цирк, як на долоні:
ні в сих, ні в тих.

Отак наряджені й веселі,
а, може, перетравлені в цей світ,
стрімо на крейзі-каруселі -
гайда від бід.
05-09 листопада 2020 р.

***
У світі бажаних ілюзій
та недоконаних утіх
мірилами беремо всіх,
хто образ має ліпший друзів.

Отак п'ючи сумбурне смузі
не заведемо всіх на сміх,
адже подібний мають гріх
багато хто, поведений на прузі

узвищитись у певним крузі,
вказавши, хто тут переміг
кривих не тільки, а прямих,
усіх, не виживших в нарузі.
12 листопада 2020 р.

***
Засади острів Пасхи деревами
стільки разів,
скільки сказано про нього в книгах,
що виготовлені з чистої целюлози,
наче кам'яні стовпи мудрости.

Пронто в яблучко,
яке котилось по тарілочці,
поки в нього не трапив змій-спокусник
і не змінив історію.

Без зайвих слів:
нові виклики - нові досягнення,
на які йде час
розміром не в одне покоління.

І не говори, що не знав правди:
вона завжди поряд,
лише подивись на землю і копни ногою...

... скоро і про нас говоритимуть,
як про колись існуючі дерева.
29 березня 2021 р.

***
0
1 так,
2 овва,
3 буває
4 недопокір
5 !..
6 Усі мої слова
7 поставиш мені в докір:
8 за спільно прожите життя,
9 за почуття з недочуттями,
9 думки мережані віршами,
8 роздерті на цитати,
7 як цуцик газету...
6 І що мені із тим
5 ?..
4 Сміятися
3 із себе
2 в небо?
1 треб
0
10-14 квітня 2021 р.

***
Утративши контекст,
боятися почуттів...

Пустити кораблик по воді
і за повівом змін
спостерегти:
до чого пристане погляд?

Коли чужі слова
стають частиною життя,
вгризаються у пам'ять
і живуть там,
час від часу нагадуючи "хто ти є":
несправжній для себе -
"справжній" для "чужих".

... раптом опиняєшся сам на сам,
наче гончар перед розбитим глечиком,
вгледівши в тому сенс усього життя:

- навіть Господь дотикався руками до глини!
- навіть Господь у глині вже бачив людину!!
- навіть Господь - людина!!!
- навіть глечик...
12-15 квітня 2021 р.

***
А чи не зайнятися модернізацією майбутнього,
аби час не біг у довільному темпі,
аби час не біг неконтрольованими кроками,
аби завтра знати,
що відучора результат передбачуваний?

Потім працювати,
поки не дійде до больового ефекту
зі спонукою врешті-решт упертися рогом
в роздорожній камінь,
на якому постане провидіння:
"Рятуй текст поки ще не пізно!"

Хіба зрозуміти до чого все це сказано?
Але спишуть все, як і провидця
в утрамбований смітник історії,
допхнувши до коша ще один надгробок,
улаврований
найкультурно-привабливими фразами.

Тепер залишається почути голос в музиці,
а свої думки в тиші...
... розвити пікантний гумор, наділений темпераментом,
а решту життя зі знаком "пост"
триматися невсталених позарамок -
ін'єкцій від "необережностей".
Квітень 2021 р.

***
Правда, що вголос мріяти боляче?
Краще помовчати,
краще помовчати...

Просто кричати менш переконливо.
Просто сказати...
А скільки вже мовлено?

Наче усі ми із різних світів:
добрих-злих слів,
добрих-злих слів...

І не знайтися між них, не знайти
таке, щоб назавжди:
сказав і збагли!

Наче усі ми із рани грудей,
аби доконатися в смерті ідей...

Та не спинити, що має прийти:
у спокої зерня прорізують сни.
02-03 серпня 2021 р.

***
токсичність 😱
                         🎉 шум
   серійність 🧬
                        🏠 упаковка
       пластик 🛍️
                        🙈 споживання
               речі 🎰
                        💪 нагромадження
   актуальне 📈
                        💰 здобувати
         звичка 🚬

(і в кожному слові тонни ініціатив)
Літо 2021 р.

***
Не засмічуй свій простір моєю присутністю,
Що занадто - негоже і навіть задорого.
Нема тих, з ким на сто виростатимеш мудрістю:
Все твоє, що набув з особистого досвіду.
06 серпня 2021 р.

***
О скільки слів тих пережито?..
Ще більше - сил...
Хотів би, щоб було на тихо,
Втім інший стиль.

Як жорна рушають по колу,
Так наші дні.
В яких не стане враз наново,
Як ті ж плоди.

А може нам на грані фолу:
Сто слів - сто тиш,
Аби не йти за протоколом:
Стоїш, сидиш?..

Зловити серію пінальті:
Таке життя!
Щоб не сидіти на тій парті
Де "фіґ хто зна"?
28 серпня 2021 р.

***
Хіба не відчуваєш, як твою голову заколихує шум насиченого життя?
Вже забракло сил думати про себе: нехай про тебе думають інші! - адже для цього стільки надаєш приводів.
Заполони пеленою свого "я" і врешті не дай шансу на спокій ані собі, ані іншим! - хіба така місія прожити це благе, благами насичене життя?
Сідай у потяг мрій, відкрий вікно, а як рушиш з перону розчарувань: помахай усім ручкою і закричи услід минулому:
"Я більше таким до себе не повернуся!".
07 жовтня 2021 р.

***
Це було боляче,
але того хіба не згадаєш!
Що ж приховує твоя пам'ять
від тебе самого?
Навіть якби тебе було багато,
тільки важко стане відкопирсати
те мале, але дорогоцінне в собі,
для чого завше бракне слів.
Так буває, що забуте нагадує про себе,
але коли стає пізно...
але коли замало часу...
але коли ж підняти очі до неба?..
а про що взагалі мова?.. -
так і опускаєшся на дно
заплутаних лабіринтів
"не стати собою, а віднайти іншого".
Та колись було "не так"
по-справжньому боляче.
25-27 жовтня 2021 р.

***
От і розібрали на ноти
недоспіваний лемент птахів.
От і розібрали на слова
обірвану паворозь думок.
08 листопада 2021 р.

***
Моє життя -
то наче розчерк пера...
і все!
06 листопада 2021 р.

***
Woda do picia,
Pasek do dupy...
Kto mnie powiedzie,
Jak miną rzuty?

Serce w kapturku,
Bajka w pistole...
Jak rozstrzelają
Tych na przestole?

Minie pozycja
Twoja i moja.
Losy obrócą,
Jak się nie boisz.

Słychać alarmy
Wszędzie na zewnątrz,
Życie "na maksa":
Spokój lub prędkość.
14 marca 2022 r.

***
Вгору із заплющеними очима,
починати, наче коріння,
сягати сили від глибин землі,
тримати небо на остях колосків,
вижити за будь-яких умов,
не дати святотатним сонця,
натомість вродити дар,
яким винагородиться кожен,
хто вірить у Перемогу.
09 травня 2022 р.

***
Десь косять полову, десь колос зелений.
Все тіло пронизане плачем сирени.
Чим саме знесилити відчай, образу,
Коли кожну клітку гризуть метастази,
Що небо згризають, поля розпинають,
А в селах, містах і людей убивають?

Коли вже закінчаться болі й страждання? -
Це навіть у Бога велике питання.
А нам поготів, тільки камінь за камнем
Складаємо гору одного вчування.
Життя таке крихке, як засклені вікна,
Що сипляться долу не з повіву вітра...

Народжені в муках, набуті у силі,
Народ України наповнює крила.
Злітає високо, вдаряє близенько,
Що ворог лиш йойка, без спомину неньки.
Таке тобі враже у хвіст та у гриву:
Без сенсу як жив, так без сенсу й загинув!
Травень, листопад 2022 р.

ЗАЛИПАННЯ
Живе бджілка на ім'я Людина.
Знає, що сенс її короткого життя - мед.
Збирає нектар, "залипає" на квітах...
Може й так, що життя - далеко не квітка...
30 березня 2023 р.

ОБРАЗОМ І ПОДОБОЮ
Лицем до дзеркала
так, наче Бог зі Словом,
завмерти перед таїнством буття...
- Дивлюся - це безглузда тема,
якби хто не почав хвалити Мя! -
Так Бозя сотворив собі "людину"!
04 червня 2023 р.

ПОЗА АЛГОРИТМОМ
Тепер популярність на шальках
шаліє..
Жагою всенародної любови,
Мінливими надіями спільнот,
Карнавалами "масок", де образи
обчислюються в "ілонах"..
03 липня 2023 р.

СВІЙ ЯНГОЛ
Спочатку, аби не було сумно, Бог створив янгола.
Подивився, що гарні в нього крила
і створив муху. Але ідея була не найкраща
і створив птаха, аби так само - з крилами
і міг вже чимось харчуватися.
Зрозумів, що не крилами єдиними прекрасний світ
і створив тварину.
У неї вже не було стільки янгольського,
як того хотілося напочатку -
можливо, далась взнаки втома -
і враховуючи усі свої досягнення і помилки,
як вершину мистецтва,
створив людину...
Зрозумів, що вона самотня, як колись був сам
і створив їй свого янгола!
17 серпня 2023 р.

БОЛІ ВТРАТ
Пошматоване тіло, наче місто знищене руснею,
що побачив ти з висоти пташиного лету...
Чи не пошматована душа,
яка не повернеться у жоден дім,
що залишилися стояти пусткою,
а нещодавно там було чути живі голоси?..
По них були голоси прильотів...
... голоси політиків...
І для декого брехня називалась правдою.
А душа, як і тіло, залишать на собі рани,
небезпечні осколки, незагоєні спогади
про втрати свого-чужого життя.
20 серпня 2023 р.

***
Крик живих і спокій мертвих...
У кожному слові є Бог!
За стіною неба стерті
долі прожитих зірок.

Чим полічити страждання?
Кажуть: ненависть - сліпа!
... і не знайдемо питанням
щораз правильні слова...
7 жовтня 2023 р.

***

Двоюрідному брату Максиму,
який боронить Україну
з лютого 2022 року

І біль, і кров - тілесні муки...
Ти не здаєшся, Сильний духом!
Ти з перших днів пішов у бій,
Коли кацапів сунув гній.

     Не завжди нам добрати слів
     Достатньо, аби вилить гнів,
     Не завжди нам достатньо дій,
     Аби сказати злому: "стій"!

Пішов на фронт, як той лелека,
Щоб вберегти від небезпеки:
Свою сім'ю, родинний дім,
Любов, яку бажав усім,

Надію, аби рідні діти,
Сказали:
Тато мій -
Герой навіки!
01 листопада 2023 р.

***
Створи внутрішні алгоритми,
навчаючись мудрому нащодень.
Це надасть тобі базу,
аби не схибити у час емоційного розпуття.

Налаштуй внутрішні алгоритми,
аби діяти ясно та цілеспрямовано,
адже ніщо так не розгойдує нашу уяву,
як шум у інформаційному натовпі.

Не допусти "віруси" у внутрішні алгоритми,
вони виїдять пам'ять і заберуть її,
аби за нагоди маніпулювати тобою,
адже слабкості - це не вітрина на головну вулицю.

Твої внутрішні алгоритми:
це те, що ти думаєш;
це те, хто твої друзі та недруги;
це все, ким і чим себе оточуєш,
це навіть те, яка книжка лежить на твоєму столі,
а ти так і не знаходиш час її прочитати...
28 листопада 2023 р.

***
Повзти у зріст велика мука,
коли твій ґрунт - й твоя наука.

Коли та мука в міць корінь
дає в рази, аніж та лінь.

Отож, пускаємо стебло
з усім, що мукою дано,

За ним листок, як знак свободи,
що має з виднокрай дороги...

А там, диви, підуть квітки,
за ними - бджоли і плоди...

Якої муки мають гілля
до коша дати ті зусилля?
11 листопада - 06 грудня 2023 р.

***
Хіба не кожен з нас Христос,
що тягне дерево навпрост?
А мо', між нами є Сізіф,
що вибрав камінь без гальмів?

А може, трохи в нас Буддá,
що встряг в Нірвану, як кірка?
А може, трохи - Магомет,
що ма' на захист кулемет?

А може, пошуки не там,
а може, ми - невдалий спам?
А може, все - не втіха й жах -
забутий блиск в чужих очах?
06-12 грудня 2023 р.

***

Твій голос не зранений власним ім'ям..

Годинник плете спицями довгу вервечку болю...

Хтось її називає долею...

Я ж її спробую назвати щастям.

Хоча, яке для кого щастя пізнати себе,

коли біль дехто від початку вважає злом,

а не життєвим досвідом?

Скільки не наступай на граблі,

для декого вони видаватимуться промінчиками світла,

які радісно осяюють свідомість у здійсненому намірі: "руш і роби!"

Яким потім присмаком видається здобутий досвід,

коли чужого "хоч греблю гати", а свій - цінніший,

а своєму - більша шана, більше розуміння в цінності,

смаку життя... сміху крізь зуби...

можливо, й через частково вибиті..

але завдяки свому - не чужому досвіду?!.

16 січня 2024 р.

***

Дихаємо одним повітрям,

але всі ми такі різні...

Понад 60% складаємось із води,

але всі ми такі різні...

Дивимось на один колір трави,

але все ж таки, які ми різні...

Колір крові один на всіх,

але скільки ж її пролито..

Суперечності псують усе! (?)

Ще треба мудрости? (!)

... А може, кисню

з а б а г а т о . . .

Хіба не величні ми

навіть для найпростішої живої форми,

які й так нас не бачать і не розуміють..

19 травня 2024 р.

ДВЕРІ

А іноді підтекст можна знайти там,

де його немає:

- не завіса..

- дзвонити і стукати..

- до Раю..

- "дуб-деревом"..

- металопластикові..

- броньовані / прозорі..

- зайти і вийти..

- обов'язково замкнути..

- OPEN / EXIT

- ногами вперед..

А можна максимально просто:

Д В Е Р І

15 червня 2024 р.

***

Одного дня ти проснешся в зовсім іншому тілі

і навіть не згадаєш ким ти був,

а може, й не проснешся...

але перед цим ти вперше почуєш

згасаючий шум атмосфери кровоносних судин;

танучі голоси, які були доволі близькими та знайомими;

кольори, які вже не будуть такими сірими та непримітними...

Спочатку не буде нічого

знайомого

з того,

що вміє тіло!

Залишиться душа, а для неї "пальне"

для руху до "нових зірок" -

Почуття та Емоції!

02 серпня 2024 р.

***

Чи знали ви, щó

ми живемо в майбутнім?

І світ вже давно

не такий?

Змінилися ми,

хоч сміємось на кутні.

Змінився і я -

молодий.

Пішло щось не так.

Ми ж упевнені в цьому?

Гіркий в тому смак

чужих днів.

Хотіли своїх?..

Та у волі полону

здобули не тих

почуттів..

Належим собі?

Чи то так лиш здається?

У лоні юрби

безум-час...

Радіє душа

унісуючи з серцем:

ті крила хіба

не для нас!

23-24 серпня 2024 р.

- Дні українського прапора та Незалежности України.

Арль (Arles), Франція

***

Тако й живемо в світі "від і до..."

Прийшла війна і виникли кордони.

Хіба були.. Як мир згадає хто?

Як не крути, не діють і Закони.

Тримати ноги / голову в теплі,

А мо' у холоді, велика є різниця?

Так починаємо шукати: так чи ні,

Пора чи стоп, розумне чи дурниця?..

І не знаходити на всі питання сенс,

Хоча на перший позір все є однозначно:

Війна - це зло, та вже коктейлю бенз

Не гарантує миру - помста вдячна!

Чи є добро у скривлених дзеркал?

Стає не смішно, коли світ потворять!

Красива усмішка стає немов оскал,

Граційний рух, мов райдуга зі крови...

21 жовтня 2024 р.

***

"Мільярди дерев не дадуть збрехати"

@Noumen_11

Політика, як вуж плазує на пательні.

Не бачить сльози, гнів по вибомбленій хаті.

Страждання нації не лічить як смертельні...

- Мільярди дерев не дадуть їм збрехати!

Коли настануть дні без ляку повідомлень,

Огорне небо мир, а не не шахеди кляті?

"Стурбованість" набуде правильних висловлень?..

- Мільярди дерев не дадуть їм збрехати!

Якої правди ще? А мо' - "мільйони дронів"?

Красива "ляма" днів, допоки сліз плакáти..

Які ще висміють "незламності" на троні?

- Мільярди дерев не дадуть їм збрехати!

01-19 листопада 2024 р.

(3925 день, 1000 - повномасштабної війни росії проти України).

* - неологізми.

Джерело: https://olehlevchenkothinks.blogspot.com

Сторінки

четвер, 14 серпня 2025 р.

пʼятниця, 8 серпня 2025 р.

1. Природа як символ духовності

2. Національна тематика та патріотизм

3. Релігійність і духовні пошуки

4. Любовна лірика

5. Техніка образотворення та стиль

6. Філософський та екзистенційний вимір

Висновки

Список використаних джерел

четвер, 7 серпня 2025 р.

ВСТУП

ТЕМАТИЧНІ ДОМІНАНТИ

ПОЕТИКА І СТИЛЬ

КОНТЕКСТ

ВИСНОВКИ

субота, 10 травня 2025 р.

пʼятниця, 1 листопада 2024 р.

четвер, 14 серпня 2025 р.

пʼятниця, 8 серпня 2025 р.

четвер, 7 серпня 2025 р.

субота, 10 травня 2025 р.

пʼятниця, 1 листопада 2024 р.