Олег Левченко. Розмова зі світлом (вірш)

Повітря омите осіннім дощем,
У ньому спалахує світло вогнем.
Тьмяніє у просторі й знову горить,
Та, граючись мною, усе мерехтить.

Навіщо ти граєшся й ревно дратуєш
Мій стомлений зір та пригнічені думи?
Навіщо зі спокоєм бавишся хутко?..
Мабуть, ти мене відвертаєш від смутку! 

Левченко О.Г. Розмова зі світлом : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 30.

Олег Левченко. Не можу я розкритись... (вірш)

Не можу я розкритись,
Не можу пробудитись
Від сну тяжких думок.

Думки, колись палкії,
Чом зараз ви сумнії?..
Навіщо ви такі?

Без сили і без мрії,
Без почуттів і дії
Я гину в небутті.

А біль - моя отрута,
Мене здолала мука
Безсилої душі.

Де ж справді моя сила,
В думках величнокрила,
Потребою мені?

Левченко О.Г. Не можу я розкритись... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 29.

Олег Левченко. Сльози ллються... (вірш)

Сльози ллються,
Боже милий,
Та сміються.

Серце б’ється,
До Тебе, Боже,
Пригорнеться,

І так
Закохано тремтить
Кожну мить.

З Тобою жити,
І хрест нести,
Я так бажаю.

Усі гріхи
Перед Тобою
Сповідаю.

Лиш прийди,
Вогонь святий
Запали!

Левченко О.Г. Сльози ллються... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 28.

Олег Левченко. Буде над нами сіяти... (вірш)

Буде над нами сіяти
Божа, свята благодать,
Буде між нами лунати
Пісня, що владна єднать!

Левченко О.Г. Буде над нами сіяти... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 27.

Олег Левченко. Крізь терни до Бога (вірш)

Крізь чорні думи і пороки
До Тебе, Боже, довго йти,
Та нелегкі ми робим кроки,
Щоб навіки Тебе знайти.

Мов крізь густу болотну сирість
Та безпросвітну хащів ніч
Всіх нас виводить Отча милість
На той веселий дзвонів клич...

З Ним розриваємо ми терни,
І ось душа - як в небі птах!
...Там сяють золотисті бані
На біло-біленьких церквах. 

Левченко О.Г. Крізь терни до Бога : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 26.

Олег Левченко. Повстанем всі за справедливість... (вірш)

Повстанем всі за справедливість,
За Божу, християнську щирість
І чисту, світлую Любов,
Щоб в нас сіяла знов і знов.

Відкриєм наші душі, браття,
Бо в нас козацькеє завзяття,
Творімо праведність в житті -
На славу рідної землі!

Господь усіх нас захищає -
Його Любов оберігає,
І Святим Духом у Хресті
Живе у праведній душі.

Левченко О.Г. Повстанем всі за справедливість... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 25.

Олег Левченко. Нехай у Любові живе Україна... (вірш)

Нехай у Любові живе Україна
І мова її хай відродиться знов,
І пісня козацька, стрілецька - дідівська,
І в душах квітує духовне зерно.

Святе це зерно для дочки та й для сина,
Що мати в колиску ронила в словах,
Коли нахилялась, мов вишенька біла,
Навіки запало у наші серця.

Не згине Вкраїна, бо рідную мову
Віками плекали у дітях батьки,
Тому не загине духовнеє слово,
Яке невмирущо живе у душі!

Левченко О.Г. Нехай у Любові живе Україна... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 24.

Олег Левченко. Не дай заснути у колисці... (вірш)

                             Сестрі Наталі

Не дай заснути у колисці
Таланту світлої пори,
Моя Наталочко, сестрице,
Якщо душа зове, твори!

Малюй в натхненному пориві
Картини мрій і світ думок.
В барвистій, іскрометній зливі
Пролий Любов, зробивши крок.

Щоб ожили чарівні фарби
Під сплески світлих почуттів,
Щоб чуйністю сповиті барви
Будили в серці ніжний спів.

І вірю я, з твоєї долі
Зросте для інших дивний світ,
І на земнім життєвім полі
Заколоситься щастя цвіт.

Левченко О.Г. Не дай заснути у колисці... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 23.

Олег Левченко. Твої очі - сині ночі... (вірш)

Твої очі - сині ночі,
Наче море - сині хвилі,
Мовби води чисті-чисті,
Мовби гімни урочисті.

Я від тебе відступаю...
Я блукаю, щось шукаю,
Але інші очі мрій
Не знаходжу. Тільки твій,

Лише твій чудовий гімн
Серце визволить з руїн,
Лише твій і тільки твій -
Ясний погляд, погляд мрій!

Левченко О.Г. Твої очі - сині ночі... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 22.

Олег Левченко. Я Ваші цілував уста... (вірш)

Я Ваші цілував уста,
Вони духмяніші від меду,
Яка блаженна мить ота, -
Немов крильми торкнувся неба!

Коли настане долі час,
І все освітиться дивами?
Коли ще поцілую Вас,
Але не в думах-сподіваннях?..

Левченко О.Г. Я Ваші цілував уста... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 21.

Олег Левченко. Натхненниця (вірш)

Як хочу щиро я кохати
Твій шовковисто-ніжний стан,
Волосся тихі водоспади
Та шепотіння на вустах,

Твій погляд сонячно-чудовий,
Сповитий таїнством краси,
Та мову ніжну, неповторну,
Що сиплеш квітами з роси,

Твоє тепло, очей світання,
Твої прозірливі слова,
Твою любов, твоє зізнання,
Бо ти - натхненниця моя.


Левченко О.Г. Натхненниця : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 20.

Олег Левченко. Калина (вірш)

Із пекучо-ясними очима
Та дівчина - червона калина.
Ніжно вітер її обіймав
Та долоні-листки цілував.

Як шептав про кохання відверто!
Що для неї було так приємно.
А як лютий морозець прийшов,
Ніжність зникла, а з нею й любов.

Чарівною була та калина
До тих пір, як прийшла люта днина...
Бо красу вже клюють горобці,
І на неї вже сиплять сніги.


Левченко О.Г. Калина : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 19.

Олег Левченко. Ось дерева скидатимуть листя... (вірш)

Ось дерева скидатимуть листя
Жовто-барвисте,
Сонце не зійде високо в небо,
Й листу не треба!
Вже сховається сяйво надовго,
Спокоєм повне.
Вранці покриє мороз килимами -
Інеєм трави.
А удень оживе вмить яскравий
Промінь останній,
Що спалахне на тлі листограю
Рідного краю.


Левченко О.Г. Ось дерева скидатимуть листя... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 18.

Олег Левченко. Дерева у сяйві заграви - хмільні... (вірш)

Дерева у сяйві заграви - хмільні,
Розплавлені хмари зникають в імлі,
Усе в переливах рум’яних горить,
Відірване листя за вітром летить.

Осінніх поривів миттєва краса,
З’явившись, зникає, мов тихі слова.
Холодне повітря зриває щодень
Мільйони барвистих листочків-пісень.

Все це розлилось у моїм почутті,
Тремтливо ковзнуло по струнах душі.
Бо так возвеличилась думка моя,
Немовби я більше, ніж свідок життя!


Левченко О.Г. Дерева у сяйві заграви - хмільні... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 17.

Олег Левченко. Заведи мене, осінь, в обійми краси... (вірш)

Заведи мене, осінь, в обійми краси,
В листопад листограєм жовтневим візьми,
Щоб я завжди з тобою кружляв на вітрах,
Мчавсь у зиму на хвилях, мов рідкісний птах.

Шаленіє натхнення - поривна душа,
Споглядаю в природі її чудеса,
Що навколо поліський охоплюють край,
Де не глянь - падолист, чарівний сонцеграй!

Левченко О.Г. Заведи мене, осінь, в обійми краси... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 16.

Олег Левченко. Подих вітру (вірш)

Вітер бурхливий кружляє по гаю,
Рветься на волю все далі і далі!
Листя зриває, дерева згинає -
Сам собі знає, кудись пориває.

Рух нескінченний не в міру, а в край,
Аж розливається цей вітрограй!
Подих зринає в густі небеса,
Пружним затоном кипить глибина...

Левченко О.Г. Подих вітру : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 15.

Олег Левченко. Поліські гаї (вірш)

Тихо віти шумлять - то дерева не сплять,
Та й в мені не заснуть - їх красу не забуть!
Ті поліські гаї, як маленькі раї -
Як же їх не любить, без пісень їх не жить?..

Бо в природі - життя, як у віршах - слова,
Котрі просяться в світ, мовби променів квіт.
І хай ллються рядки, як живі ручаї,
Хай виспівують думи і мрії мої!

Левченко О.Г. Поліські гаї : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 14.

Олег Левченко. Вітер (вірш)

Блукаючи, вітер стелився по полю,
Ласкав жовте море, - хилив колоски;
В’юночком крутив легкий пил по дорозі,
Злітаючи в небо, знов падав униз.

Він досхочу грався, як сонечко гріло,
Та ось із-за обрію хмара пливе,
А грізна така, із небесного світу,
Бо подих кипучий з собою несе!

Отямився вітер, почав утікати -
Навколо усе з переляку збудив,
Хотів він од хмари у полі сховатись,
Та грім оту хмару на клапті розбив...

Немає мелодій, гармонії сонця,
Вже мить не повернеш таку, як була...
Відродиться з хаосу знову природа,
А потім воскресне і пісня нова.

Левченко О.Г. Вітер : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 13.

Олег Левченко. Торкнулось небо до води... (вірш)

Торкнулось небо до води,
Своє чоло схиливши в море.
Мов безпритульні кораблі,
Спливають хмари десь за гори.

Свій подих вітер з гір несе -
Його потік живий, холодний.
Дурманить свіжістю мене
Цілющий аромат природи.

Той вітер грає на басах
І десь летить у хмарний простір...
Вдивляюсь я у небеса,
Де воскресає в барвах промінь.

Левченко О.Г. Торкнулось небо до води... : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 12.

Олег Левченко. Хмари (вірш)

Простір широкий,
Холодний, глибокий,
Та не самотній...

Скиби відтінків
Розлиті між барв -
Сірістю хмар.

Небо просторе
Розписане ними
По синьому сірим;

Мов сколоті скелі,
Пливуть по безмежжю
Мовчазно і тихо.

Неповна картина,
Нема в ній гармонії -
Роздроблена вщент. 

Левченко О.Г. Хмари : вірш / Олег Левченко. Подих : лірика / Житомир: "Житомир", 1999. - 36 с. - С. 11.